Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

СЕКРЕТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ В СЕВАСTOПОЛІ Posted: 13 Jan 2010 08:09 AM PST Останнім часом Севастополь перетворився на таку собі «столицю», чи, точніше, «токовище», російських спецслужб, представники яких почувають себе в цьому місті підчас краще, ніж навіть в Москві чи Петербурзі. До того ж можна, не зважаючи на службу «Родинє», спокійно пускатися всіх тяжких, від крупних екологічних афер, до щонайширшого адюльтеру. Все виправдовується «напруженою оперативною» обстановкою» та «проїсками» підступної СБ-У. Збройному вторгненню неодмінно передує щонайширша та тривала (скоро вже більше за десять років) інформаційно-психологічна війна. В російському виконанні проти України вона має неабиякий успіх, хоча починалася вона ще в середині 90-х, використовуючи сприятливі умови, що склались в мовно-безкультурному маргінесі та занепаді «широких народних мас», тобто в середовищі вулично-базарного криміналізованого люмпен-пролетаріату, що всмоктував у себе, як губка, російсько-блатну псевдокультуру, а також абсолютній безпорадності тодішнього українського «істеблішменту» — ще вчорашніх ідеологів номенклатури КПРС. Не дивно, що та система розвалилась з такими ідеологами. Але навіщо було допускати , щоб вони вилазили на голову та сідали на шию українському відродженню. Історичний відступ: Особливо загострені форми приймає подібна психологічна війна в Криму, та особливо в такому специфічному утворенні, як Севастополь, де за два століття шарами відклалися «осадкові породи» зарозуміло – хамовитого кріпосницького офіцерства, безхребетного рабства та радянсько-сталінської «класової боротьби в період загострення».І все це був так званий «імперський» служивий елемент. В різні історичні епохи у цього елементу були різні погляди (то кріпосницькі, то самодержавні, то комуністичні),але незмінним було одне: віддаленість від життя решти країни (перед очима не поставали ні хліборобські лани, ні терикони, ні інші питомі ознаки того, що навколо існує цивілізація). В Севастополі закінчується залізниця. Це придає певний «фльор», як звичайного залізничного тупика, глухого кута історії. Певною мірою порушені і звичайні уяви про світ. Якщо в умовах самодержавства корпоративна психология міста формувалася на відставних офіцерах та унтерах, кріпосному праві та дворянських привілеях і зверхності, то в радянські часи вона значно трансформувалася в бік агресивного мародерства – всі навколо були «винні». Партія навіювала служилим відставникам, що вони суть – «визволителі», «передовий загін» революційного знищення всього і вся, потім навіювали їм уяву, що вони – захисники «завоювань». До першої світової війни татари були ворожим елементом, тому що мусульмани. Після пролетарської революції – тому, що слабо сприймали комуністичні «заморочки». Після другої світової війни – татари стають народом – вигнанцем. Житло, земля, майно корінного народу Криму було роздано «визволителям» – таке собі узаконене мародерство, на зразок передачі церковного майна греко – католиків московському патріархату. Цей акт Сталіна назавжди закріпив серед «переформатованого» ним кримського населення комплекс агресивного мародера, який плекався решту часу подекуди (нечистоплотними політиканами) аж до наших днів. У післявоєнні часи цей комплекс лише загострювався як прямою пропагандою, так і розповсюдженням про вокативних чуток на зразок: «Ось повернуться татари!..», «..Татари – вороги народу!», тощо. Тепер татари повернулись. На свою історичну батьківщину повернулись. Майже безспірна територія скоротилась до розмірів околиць Севастополя.. До цього додається ще й певна скупченість, «квартирне питання», яке так нікуди і не дівається лиш каталізують накал пристрастей. Все це – благодатний, родючий грунт для чергової порції заколотної псевдоімперської пропаганди. Російськомовні маси вже розпропаговані, і залишилось, як казав колись класик, очолити їх і повести до прірви. Що і намагається зараз зробити російське керівництво. Ото ж, використовуючи таку сприятливу обстановку, цим , власне, і займається розширений та різноманітний штат російських підрозділів інформаційно–психологічної війни. Попередньо можна відзначити, що від’їзд «на родіну» деяких представників російської ФСБ у грудні 2009 року ніяким чином не зменшило, а навіть і взагалі ніяк не вплинуло на інтенсивність російської підривної діяльності В Севастополі безпосередньо і в Криму взагалі. Ото ж для початку розглянемо, які основні російські підрозділи психологічних операцій розташовані на території міста «російської слави». По-перше, це працівники місцевих підрозділів ГРУ та агентура ФСБ, що залишилася після висилки штатних «кураторів» та перейшла до «легкого» підпілля. На, так би мовити, законних підставах у Севастополі діє лише одна з російських спецслужб – Головне розвідувальне управління (ГРУ) російського Генштабу. Це безпосередньо військова розвідка. Не дивлячись на активне перешкоджання цією установою становленню українських державних інституцій в Севастополі та у Криму в 90-х роках та брутального порушення Кремлем вже укладених на той момент домовленостей у рамках СНД, в 1997 році під час укладання цих базових угод щодо ЧФ український уряд зробив жест доброї волі, погодившись на дислокацію в Севастополі підрозділів російської військової розвідки одразу 5-х (п’ятьох!) структурних підрозділів «Акваріума». За певною традицією агентурний апарат ГРУ (втім,як і в більшості інших країн) діє уособлено, й представлений у Севастополі агентурним (!) відділом розвідуправління штабу ЧФ (от і міркуйте, серед кого ці резиденти вербують свою агентуру!). В свою чергу, з ним пов’язаний морський розвідувальний центр у Новоросійську. А в Туапсе дислокується окремий загін спеціального призначення ЧФ РФ. Представники Новоросійського центру відвідують півострів та отримують інформацію від своїх конфіденційних джерел (агентури з числа як громадян України, так і від позазаконних «двопаспортників») про дислокацію, бойову підготовку, рівень бойової готовності та плани дій по тривозі частин та підрозділів українських збройних сил, прикордонників, внутрішніх військ, діяльності органів СБУ та МВС. Особливу зацікавленість для них викликають морський та сухопутний прикордонні загони в Керчі, аеродром в Багерово, частини та підрозділи, що дислокуються на Опуцькому полігоні, аеромобільний полк в Старому Криму, підрозділи української морської піхоти у Феодосії. Перед усім російську військову розвідку цікавить чи можлива відповідь українських збройних сил на раптовий напад та вторгнення російсько-фашистських військ в межі Криму. Другорядним, але повсякденним, рутинним обов’язком є формування лояльного ставлення громадян Криму до російської окупації української території та формування «активної позиції» антиукраїнські налаштованих груп громадян з перешкоджання Збройним Силам України у відсічі агресії в пасивний спосіб (перекриття шляхів сполучення та маршрутів висування підрозділів ЗСУ групами «скажених бабок»), так і в активний спосіб ( диверсії, обстріли, підриви), організація масових заворушень з захопленням державних та установ та адміністративних будівель, вбивства нечисленних українських патріотів та лідерів кримськотатарського корінного народу, проросійське залякування лояльної частини населення півострова. В Севастополі, в структурі розвід управління флоту існує вже біля десяти років 642-га група інформаційно-психологічної війни. Взагалі ця група бере своє походження від відділення спец пропаганди та контрпропаганди політуправління Червонопрапорного Чорноморського Флоту СРСР. Пояснення: Такі відділення на флотах займались організацією радіо віщання певного контенту на певного ймовірного супротивника або союзника чи партнера. Щоправда, розроблялися вони локально, а основний контент ретранслювався з Москви. Такі ж відділення існували і в армії. Самою нижчою ланкою був політвідділ мотострілецької (танкової) дивізії, що включав в себе маленький відділок спец пропаганди та контрпропаганди. Я особисто узнав,що такі існують, у Мукачевській та Залізній дивізіях Прикарпатського округу. В них було лише по три офіцери та три водія: один—для агітаційного БРДМ-2, а двоє інших – для таких же «шишиг», обладнаними «матюгальниками» та призначеними віщати на супротивника на передовій та місцеве населення під час встановлення окупаційного режиму. Не знаю, який ефект цей «звіздьож» дав на ізраїльтян, але в Афганістані, з виключенням з «теми» політвіддільців-апаратників та активного підключення армійських розвідників та спецназівців ця діяльність дала помітний ефект. Діяли такі підрозділи і зі стаціонарних позицій в наших групах військ в Європі, але вони займалися лише ретрансляцією московського контенту. В севастопольському варіанті московсько-новоросійські резиденти допомагають місцевим агентам налагоджувати канали розповсюдження заздалегідь підготовленої інформації , використовуючи при цьому можливості редакцій лояльних до Росії кримських мас-медіа та своїх людей у журналістському середовищі. Наприклад, лише цим літом російська військова розвідка зацікавилася(!), ким би ви думали, регіональним представником одного загальноукраїнського інформаційного агентства, представниками чотирьох телеканалів, двох Інтернет проектів та представниками аж десяти друкованих видань. Ну з чого б це саме військовій розвідці цікавитись таким не притаманним їй медіа-ресурсом? Також весь цей час прямим виконавцем завдань ГРУ в галузі інформаційно-психологічної війни є місцева проросійська структура, т.зв. «громадська організація», «Російська громада Севастополя». При цьому російські шпигуни наплювали не лише на елементарні правила конспірації, але й на звичайну пристойність, зареєструвавши свою газету (редколегія якої налічує цілу одну людину!) в приміщенні штабу Чорноморського Флоту («Севастополь, вул.Радянська , 4, кімн. 19.) І сусідами по приміщенню у цієї газети є ні хто інший, як та сама 642-га група інформаційно-психологічної боротьби. Певна річ, що друкований засіб «Російської громади Севастополя» є прямим продуктом саме цієї 642-ї групи інформаційно-психологічної війни. Для роботи ж з «місцевим населенням» , а точніше, агентами з числа місцевого населення, флот надав цьому угрупованню друге приміщення, розташоване прямо в Будинку офіцерів флоту ЧФ РФ. Також до складу підрозділів російської військової розвідки відносяться 130-й центр радіотехнічної розвідки, що дислокується , як у самому Севастополі, так і на запасному командному пункті флоту, 37-й центр спеціального зв’язку, 3-й радіозагін особливого призначення (має завдання прослуховувати радіомережі ВМСУ та ЗСУ, а також постановку активних перешкод в ефірів разі початку бойових дій), 519-й загін розвідувальних кораблів («Екватор», «Кільдін», «Лиман», «Приазов’я»), окрема ланка літаків СУ-24МР на аеродромі в Гвардійському. Декілька років тому з’явився й відразу почав активно діяти розташований у штабі флоту т.зв. 530-й інформаційний центр, що має своєю сферою діяльності Інтернет простір. В складі його персоналу – не лише офіцери, але й цивільні спеціалісти. Будучи самостійним підрозділом, вони активно діють у співробітництві з тією ж 642-ю групою інформаційно-психологічної боротьби. Для проведення тренувань із захоплень , а при необхідності – і знищення кораблів та об’єктів ВМСУ двічі на рік до Севастополя таємно прибували групи морського спецназу росіян з Туапсе. А з кінця 2008 року щонайменше, дві групи цього загону знаходяться в Севастополі постійно, контролюють шляхом безперервного спостереження призначенні їм для штурму об’єкти. І не треба ототожнювати ці групи з підрозділами ППДСЗ, що мають завданням захист кораблів на якірних стоянках та в місцях швартової стоянки! Це, за специфікацією, розвідувально-диверсійні та диверсійно-терористичні підрозділи. Певна річ, наостанок слід додати сюди й розвідувальний, розвідувально-штурмовий батальйони та розвід відділ 810-ї обрмп (бухта Козача). Специфіка діяльності, взагалі, така, як і на так званих «банківських» КАМАЗах – вони роз’їжджають містом та околицями маршрутами, вздовж яких розташовано українські об’єкти, і які призначені їм для захоплення або для забезпечення такого режиму, за який вони відповідальні в розвідувальному сенсі. Залучаються до такої діяльності й офіцери розвідувально-штурмового батальйону, десантно-штурмового батальйону та двох батальйонів морської піхоти. Згідно їхнього плану дій вони вивчають закріплені за їхніми підрозділами об’єкти штурму. Існує в цій системі і ще один компонент – ФСБ Росії. Як відомо, в грудні місяці за численними проханнями української сторони цих персоналій було відправлено на територію Російської Федерації. Але результати їхньої діяльності залишилися у вигляді діючої агентури. До того ж цілком можливо повернути до відповідних резидентур. Вже на нелегальній основі , інших офіцерів ФСБ, що тут ще не засвітилися. Раніше картина з чекістами виглядала наступним чином. За наказом голови ФСБ офіцери переходять у підпорядкування міністра оборони Росії. Так вони отримують статус нібито офіцерів міністерства оборони, точніше – збройних сил, а саме – Військово-Морського Флоту. Далі, як офіцери центральних органів управління, вони прибувають до Севастополя, як «приряджені» до різних підрозділів штабу флоту та інших органів. Вони видають себе за співробітників такого собі апарату помічника командуючого ЧФ РФ з режиму та безпеки. По закінчені терміну перебування за тим же механізмом у зворотному порядку. Але контррозвідувальними заходами ФСБшники не переймались. Зовсім навпаки – вони також почали діяти, як заправські шпигуни, вербуючи різних громадян України – мешканців Криму. Їм вдалося витягти з-під впливу військових і собі сяку-таку проросійську «громадську організацію» — «Русскій блок»( який, до речі, змінив недавно, саме напередодні виборів, свого голову – тепер ним став дехто Геннадій Басов). На себе ФСБшники взяли також підготовку в якості бойовиків особового складу приватних охоронних підприємств (далі ПОП). Сьогодні найкраще підготовленим для дій в якості передових збройних загонів вважається ПОП «Форс-мажор», що складається з, м’яко кажучи, сильно вмотивованих військовослужбовців запасу російського флоту. Але крім «професійної» діяльності, ФСБшники з упоїнням пустились в солодкий світ всілякої контрабанди в особливих розмірах та загулів у ресторанах та барах міста з биттям посуду та облич відвідувачів і персоналу по повній програмі. Їм здавалось, що вони вже на території супротивника. На них звернули увагу міліція та СБУ. Почалися «провали» з контрабандою автомобілів та нафтопродуктів. Тоді російські шпигуни від контррозвідки скористалися начебто нормою свого, російського, «закону про ФСБ», що дозволяє (в Росії) «використовувати з метою приховування особи співробітника органів ФСБ, відомчої приналежності їхніх підрозділів, приміщень і транспортних засобів – документи інших міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій». Але на території України в такій ситуації і при такому способі дій ці суб’єкти підпадають лише під один закон – Кримінальний кодекс україни. А саме під статтю «Шпигунство». Всі затійливі «художества» резидентів ФСБ описувати довго – це дійсно талановиті люди з вигадкою та розвинутим специфічно-цинічним почуттям гумору. Про це ще у вересні 2009 року писав Денис Іванов у «Главреді». Не будемо далі торкатися контрабанди, бо тема ця нескінченна. Зупинимось тільки на сугубо антидержавних аспектах. А по – перше, на що най уважному інтересі до лідерів «Меджлісу» і кримськотатарського руху, спроби нацькувати їх одне на одного, вийти на зв’язки з «Хізб-ут-Тахрір», ще яких-небудь ісламських екстремістів, або, бодай, просто звичайних невдоволених з числа самих татар. Мета: в більшому разі організувати вбивство кого-небудь з татарських лідерів, а щонайменше – дискредитувати їх перед виборами. Щоб порушити одностайність політичної позиції татарських громад, всього кримськотатарського народу. Останнім полем діяльності, де, наприклад, на початку 2009 року службовців ФСБ було схоплено на гарячому, це шпигунство шляхом прослуховування мереж мобільного зв’язку в місті Севастополі та Криму загалом. Як військовослужбовців ВМСУ, так і МВС та навіть СБУ. Таку апаратуру в кількості одного комплекту було вилучено українськими прикордонниками під час спроби цього працівника російської спецслужби перетнути кордон України. Вартість такого комплекту — біля двохсот тисяч доларів. Напевно, в звичку російських контррозвідувальних шпигунів увійшло діяти виключно нахрапом , нахабством, «по-наглянє», чому вони, власне кажучи, й попадаються. Перед виборами позначився ще один з багатьох способів дестабілізації обстановки. Наприклад, спроба голосування «двопаспортників», що може призвести до дестабілізації на виборчих дільницях. «Двопаспортність» багато років протягалась по факту саме за підтримки ФСБ. Втім, в нетривалий період часу що залишився, це вже не виправляється. Так, що «грати» прийдеться по ситуації. Анте Готовіна, оглядач. (при складанні цього огляду було використано матеріали glavred.info, ut.net.ua, flot2017.com, інші відкриті джерела та особисті бесіди з мешканцями регіону) Читайте також: «ФИЛЬТРУЙ ИСТОРИЮ!». Кино, Грызлов и Сечевые стрельцы ОБМЕЖЕНИЙ КОНТРОЛЬ ПІВОСТРОВА ТА (АБО) СЕВАСТОПОЛЯ. (ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ) ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ Зараза сепаратизма. НАПАД РОСІЇ: ВАРІАНТИ, ЧАСТИНА ДРУГА ВОРОГ БІЛЯ ВОРІТ! ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. (варіанти розгортання в Криму) КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма) МЕРЕЖЕВА ВІЙНА ХХІ-го СТОЛІТТЯ. © for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us Post tags: ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ В СЕВАСTOПОЛІ, ПРОТИ УКРАЇНИ, психологічна війна, путін мяснік, росія - агресор, росія напала на україну, росіяни, росіяни вбивці, САБОТАЖ, севастополь, СЕКРЕТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ВІЙНИ, ФСБ, шпигунство This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

You are subscribed to email updates from Українська національна асамблея (УНА-УНСО) To stop receiving these emails, you may unsubscribe now.	Email delivery powered by Google
Google Inc., 20 West Kinzie, Chicago IL USA 60610

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

Інформаційна війна Росії проти України: поле битви – Інтернет Posted: 15 Jan 2010 04:36 AM PST Історія інформаційних війн сягає глибокої давнини. Починаючи від найпримітивнішого інформаційно-психологічного впливу шаманів і чаклунів, досконалої античної риторики та ораторського мистецтва, пропаганди віри в середньовіччі, елементи інформаційної війни показали свою ефективність і перевагу, коли не фізичною силою, а тиском на людську психіку здобувалися перемоги. З появою і розвитком друкарства, радіо, телебачення, Інтернету інформаційні війни набули особливої ваги, стали очікуваним наслідком інформаційно-технологічного розвитку людства. Під інформаційною війною розуміють комплексну інформаційну боротьбу із застосуванням способів і засобів інформаційного впливу на психіку людей, насамперед на їх індивідуальну і суспільну свідомість, а також на функціонування технічних засобів на користь досягнення цілей впливаючої сторони. Інформаційну війну проти України ведуть як окремі бізнесові організації різних країн, так і держави для забезпечення власних економічних та політичних інтересів. Найбільший вплив на нашу державу здійснюється Російською Федерацією. На теренах незалежної України на законних засадах діє велика кількість проросійських осередків, які вдало використовуються російською владою для нанесення нашій державі потужних інформаційних атак. До них можна віднести різні російські «культурні» центри, громадські організації та товариства такі як: «Русь», «Русское собрание», «Киевская Русь», «Русский клуб», «Русская община Севастополя», «Русский культурный центр», «Інститут країн СНД», заборонений в Україні «Євразійський Союз Молоді» та інші; проросійські політичні сили такі як: Партія Регіонів України, «Русский блок», «Народна опозиція» Наталі Вітренко, Комуністична партія України, «Союз левых сил» та інші; різні проросійські релігійні організації, серед них і Українська Православна Церква Московського Патріархату; а також Чорноморський Флот Російської Федерації. Ведення інформаційної війни здійснюється за допомогою певних засобів. Одним із найефективніших новітніх засобів інформаційної війни, який активно застосовуються Росією проти України, є Інтернет. Інтернет, як засіб інформації та комунікації, стаючи доступнішим, все більше впливає на формування точки зору людини з того чи іншого питання. Зараз майже неможливою стала цензура Інтернету: заборонені та опозиційні ресурси швидко змінюють місця розташування (хостінг), назви та навіть орфографію написання ключових слів, за якими їх шукають. Прикладом може слугувати тривала боротьба російських спецслужб проти інформаційного ресурсу Кавказ-центр [2]. Інтернет-атаки можуть здійснюватися і з допомогою комп’ютерних вірусів. Комп’ютерні віруси – це спеціально розроблені програми, мета яких полягає в руйнуванні інформаційних сховищ супротивника або ж у внесенні змін в роботу певної автоматичної системи. Як правило, вони маскуються всередині цілком легітимної комп’ютерної програми, але якщо її запустити, то вірус починає розмножуватися і створювати власні аналоги всередині комп’ютера, призводячи до часткової або повної втрати даних. Віруси дають змогу одній із сторін наносити супротивнику інформаційні удари. За їх допомогою можна порушити комунікації ворожої сторони, паралізувати телефонну мережу, цілком заплутати фінанси, збити з пантелику спостерігаючі та керуючі супутники. Між іншим, безкровність інформаційної зброї надто відносна: якщо вивести з ладу диспетчерський комп’ютер в аеропорті, то жертв буде достатньо багато [4]. Останнім часом, набула актуальності (особливо під час російсько-грузинської війни) інформаційна війна з допомогою Інтернет-спільнот. Інтернет-спільнота – це неформальне відкрите або закрите об’єднання людей за певними інтересами, які спілкуються за допомогою Інтернет. Ці об’єднання, зазвичай, досить динамічні: є постійні учасники, є випадкові та періодичні відвідувачі. Територіально учасники можуть знаходитись у будь якій країні, їх об’єднує лише мова та спільні інтереси. Це порівняно нова технологія ведення інформаційної війни в Інтернеті, яка вже довела свою ефективність. Так, інформаційна війна, що мала підготувати суспільну думку росіян до вторгнення в Грузію, була виграна РФ, а Інтернет-спільноти з аудиторії та поля бою перетворились на інструмент ведення такої війни. За рахунок перехресних посилань та перепублікацій будь-яка негативна інформація про дії Грузії у вигляді свідчень очевидців миттєво розносилася Інтернетом. Весь Інтернет облітали фотографії грузинського президента, де він перелякано ховається від обстрілу та жує краватку перед камерами [2]. А ось українська влада явно недооцінює Інтернет, хоча там впевнено і цілеспрямовано ведеться інформаційна війна проти України. За останні кілька років дуже зросла вага соціальних мереж, блоґів та інших ресурсів, що створюються самими користувачами. Ці ресурси мають високий рівень довіри, їх не контролюють ані держава, ані власники. Однак українські медіа такого типу дуже сильно інтегровані в російській Інтернет (з 10 найбільш відвідуваних сайтів в Україні – два українські і п’ять (половина) – російські). Загроза в тому, що російська влада вже звернула увагу на цей сегмент, на відміну від української, яка не вважає ці ресурси вартими уваги як медіа. Лише 7-8% блоґів ведуться українською мовою, і цей сегмент дедалі скорочується. В Україні відсутні фахівці з питань нових медіа. Також немає власних лідерів у цьому сегменті – українці орієнтуються на відомих російських блоґерів. Україна створює дуже мало власного контенту, вона є споживачем іноземного контенту [1]. До антиукраїнських Інтернет-ЗМІ, які активно ведуть інформаційну війну проти України, можна віднести російські сайти та агентства: РИА Новости, «Росбалт», «Новый регион», Лента.Ру, з українських – from-ua.com и 2000.net.ua – сайт щоденної газети «2000». На цих Інтернет-сторінках можна побачити велику кількість антиукраїнської пропаганди. Російські Інтернет-спільноти активно використовуються для створення негативного емоційного фону у громадян РФ щодо України. Наприклад, хвиля негативних обговорень України в російськомовному інформаційному просторі щодо використання масонської символіки (священної дельти) на купюрі 500 грн. Приводом для обговорення було винесення на обговорення в дизайнерські Інтернет-спільноти результатів конкурсу дизайну валют, якого насправді не було. Або штучна інформація про незаконне прийняття П. Ющенко, братом чинного президента України, сану архієпископа УПЦ КП. Ця неправдива інформація була поширена як через православні так й інші Інтерет-спільноти, а потім без перевірки підхоплена російськими та навіть українськими Інтернет-виданнями із посиланнями одне на одного. Інформація легко спростовується, але негативний емоційний фон залишається. Під час російсько-грузинської війни виник (і працює по цей час) знайомий прийом інформаційної війни проти України – її знову звинувачують у продажах потужної наступальної зброї переможеному псевдоагресору. Тепер російські ЗМІ кажуть, що з української зброї грузини обстрілювали беззахисний Цхінвалі. Такі звинувачення та спекуляції спростовуються, але не швидко, і на тлі міжнародного іміджу України залишається негативний фон. На цей час існує суттєве занепокоєння українських експертів, що слідкують за створенням такого фону, що викликане інтенсифікацією антиукраїнського емоційного впливу на свідомість громадян РФ. Його інтенсивність знаходиться практично на рівні, що передує війні. Якщо зараз керівництво РФ розпочне бойові дії проти України, це буде схвально сприйнято абсолютною більшістю громадян Росії, як до того було сприйняте вторгнення в Грузію [2]. Негативні коментарі щодо України в Інтернеті, як правило, мають IP-адреси, які свідчать, що відвідувачі увійшли в Інтернет з території Російської Федерації. Щоправда, трапляються українофоби з харківською, київською та навіть львівською «пропискою». Велика масовість подібних коментарів нібито простих людей, котрі фанатично підтримують курс офіційної Москви, оперуючи неіснуючими фактами (зазвичай, не приводячи жодних аргументів), можна списати на ефективність кремлівської пропагандистської машини. Водночас ще з кінця минулого століття в українському та російському сегментах Інтернету циркулює міф, згідно з яким в адміністрації президента РФ та у ФСБ функціонують спеціальні відділи, співробітники яких день і ніч не вилазять з «усесвітнього павутиння», переконуючи громадськість у правильності дій Кремля. А за аргументами українського видання «Тиждень» цей міф не такий уже й далекий від реальності. Співробітники цього видання поспілкувалися з людьми досить незвичної професії, суть якої зводиться до того, щоб під виглядом звичайного відвідувача ненав’язливо відстоювати у форумах, блогах і коментарях до Інтернет-публікацій «лінію замовника». Як запевняється в «Тижні» все це робиться для того, щоб включити механізм: ««О, люди так думають, може, вони дійсно праві?». Якщо людина не знає проплаченого механізму постингу (написання повідомлень в Інтернет-форумах, блогах, коментарів до статей і новин тощо), то вона цілком може сприймати ці коментарі за чисту монету». Адміністратори популярних інформаційних сайтів підтверджують: російська аудиторія українських Інтернет-ресурсів вельми активна. Більшість читачів, які у коментарях критикують дії керівництва України, мають російські IP-адреси. «Чи є ці люди штатними співробітниками ФСБ – сказати неможливо, – говорить Денис Масліков, головний редактор порталу газети «Дєло». – Але вони існують і в своїй діяльності використовують конкретні напрацьовані технології» [3]. Отже, інформаційна війна проти України ведеться на всіх рівнях. Росія небезуспішно використовує новітні ефективні засоби інформаційної війни. Українська влада мало переймається станом інформаційно-психологічного здоров’я українських громадян, цим і користуються ворожі Україні сили. Використана література: 1. «Інтернет становить загрозу для інформаційної безпеки України» // Телекритика (Звіт за підсумками круглого столу «Інформаційна безпека України. Медійний аспект», 30 вересня 2008 р.), /media-suspilstvo/bezpeka/print/41481. 2. Журавльов А. Володимирович Інтернет-спільноти у новій хвилі інформаційних війн // Відкриті очі, п’ятниця, 9 січня 2009 р. // http:// www.vidkryti-ochi.org.ua/2009/01/blog-post.html. 3. Лаврик А., Буткевич Б. Балакучий «спецназ» // Тиждень // . 4. Цвєтков О. Інформаційна війна в Інтернеті // . Ігор Парфенюк Джерело: Інтернет-видання ХайВей. Читайте також:

КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма)

ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ

ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. (варіанти розгортання в Криму)

Зараза сепаратизма. РУССКОЕ ГУАНТАНАМО (Севастополь: история и перспективы)

«ФИЛЬТРУЙ ИСТОРИЮ!». Кино, Грызлов и Сечевые стрельцы ОБМЕЖЕНИЙ КОНТРОЛЬ ПІВОСТРОВА ТА (АБО) СЕВАСТОПОЛЯ. (ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ)

НАПАД РОСІЇ: ВАРІАНТИ, ЧАСТИНА ДРУГА ВОРОГ БІЛЯ ВОРІТ!

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Інформаційна війна Росії проти України, ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ, поле битви – Інтернет, прогноз війни, росія - агресор, росія напала на україну, росія програла війну, росіяни вбивці, русские окупанты в грузии

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

Віктор Ющенко – націоналістичний вибір! Posted: 15 Jan 2010 03:07 AM PST Нещодавно Рада ВМГО «Національний Альянс» на своєму засіданні прийняла рішення про підтримку нашою організацією Віктора Ющенка як кандидата на посаду Президента України. Вочевидь, варто розставити всі крапки над «і» в даному питанні. Викладу свої думки з цього приводу, що в більшості збігаються з настроями членів нашої організації. Наша позиція є тотожною до позиції українських націоналістів з Братства ОУН-УПА, Конгресу українських націоналів, Організації українських націоналістів (революційної), Організації українських націоналістів, УНА-УНСО, Спілки офіцерів України, що була висловлена під час проведення Форуму українських націоналістів і за безпосередньої участі Президента. Відразу скажу, що протягом останніх 10 років я незмінно підтримував Віктора Ющенка. Був присутній під стінами Верховної Ради України у 2001 році під час звільнення його з посади прем’єр-міністра кучмівським режимом, брав активну участь у парламентських кампаніях 2002, 2006 та 2007 років, а також був активним учасником «Помаранчевої революції». Вже майже 8 років будучи депутатом в органах місцевого самоврядування різного рівня перебуваю у фракції «Наша Україна», хоча ніколи власне не був членом однойменної партії. З моєї точки зору українцям, які мають націоналістичні переконання сьогодні варто обирати лише Віктора Ющенка. Ні Арсеній Яценюк, ні Анатолій Гриценко не є політиками, що можуть вважатися правими, а є скоріш всього націонал-лібералами. Що ж стосується Юрія Костенка, то, розуміючи його спробу за рахунок участі в президентських перегонах розкрутити вже трохи призабуту Українську Народну Партію, все ж таки мушу ствердити, що його персона і виборчі постулати є блідою копією дій нині діючого Президента. Більше того, переконаний, що Юрію Івановичу вистачить розуму знятись з виборів на підтримку Ющенка і не смішити публіку результатом близьким до нуля. Що ж стосується Олега Тягнибока, то незважаючи на його в цілому правильну програму та націоналістичні месиджі, масштаб даного політика не відповідає рівню Президента України. Звичайно, не хотів би зводити цю статтю до протиставлення по лінії Ющенко-Тягнибок, адже вважаю, що обидва політики несуть адекватні ідеї та йдуть у правильному напрямку, більше того, щиро бажаю ВО «Свобода» бути представленою у майбутньому парламенті. Ще одна вступна заувага полягає в тому, що президентські вибори – це боротьба не політичних партій, а саме кандидатів у Президенти України, і тут варто зважати на політичну вагу цих фігур та їхню потенційну можливість зайняти цю посаду. Більшість учасників перегонів ставлять собі абсолютно інші завдання: розкрутити свою політичну партію з метою участі у наступних парламентських виборах і проходження 3%-го бар’єру (Гриценко, Костенко, Тягнибок, Симоненко, Богословська), розпіарити свою власну політичну персону для майбутніх політичних звитяг (Пабат, Рябоконь, Ратушняк), потенційно зайняти посаду прем’єр-міністра (Яценюк, Тигипко), виконання технічної функції (Бродський, Противсіх, Супрун) і т.д. Для мене як націоналіста важливими оціночними судженнями дій того чи іншого політика є питання, які я б назвав світоглядними. Звичайно вирішення економічних проблем є також важливими, але все ж ідеї україноцентричності є стержневими для мого розуміння політика в сучасній Україні. Тут я б відзначив такі напрямки: зовнішня політика, національна безпека, українська церква, питання формування Української Нації та повернення національної пам’яті, свободи слова та демографічний поступу. Про них зупинюсь детальніше. Зовнішня політика Від початку своїх повноважень Президента Віктор Ющенко, задекларував шлях України до Західної цивілізації. Вступ у ЄС та НАТО стали пріоритетними міжнародними напрямками українського МЗС. Лише газовий шантаж і відверта недружня позиція офіційних представників Німеччини та Франції не дозволила Україні набути Плану дій з підготовки до членства (ПДЧ) – програми НАТО, що передбачає надання порад, допомоги і практичної підтримки, залежно від індивідуальних потреб країн, що прагнуть вступити до Альянсу. Розвиваючи пріоритетні стосунки з Польщею, Молдовою, Грузією та країнами Прибалтики, Ющенко ствердив принцип важливості Балто-Чорноморської геополітичної вертикалі. Участь Президента в мітингу у Тбілісі під час російської агресії та його жорстка оцінка дій Росії поставила Ющенка на друге місце політиків яких ненавидить Кремль (очевидно, перше місце по праву займає кум Ющенка – Михайло Саакашвілі). Чи не тому прокремлівська більшість БЮТ та ПР звільнила із займаної посади, представника команди Президента, міністра-патріота – Володимира Огризка, таким чином здійснивши акт помсти за активні дій українського МЗС в адекватній оцінці російсько-грузинської війни. По суті негласно Ющенко своїми діями довів, що він сповідує давнє бандерівське гасло «Київ проти Москви!». І лише офіційний статус не дозволяє йому «вголос» розставити всі крапки над «і» у своєму ставленні до північного сусіда. Національна безпека Віктор Ющенко принципово поставив питання виведення російського чорноморського флоту з Криму у 2017 році, незважаючи на жодні чинники, що можуть цьому завадити. Ті зміни, які відбулись в Службі безпеки України, варто відзначити як фундаментальні. Проукраїнська політика спецслужби проявлялася і в персональній позиції її керівника – Валентина Наливайченка. Заборона ряду антидержавних структур у Криму та в Донецькій області, відкриття кримінальних справ стосовно провідників так званих «русинів» в Закарпатті, оголошення персонами нон грата ряду одіозних політиків Російської Федерації. Українська церква Постійні і не приховані дії Віктора Андрійовича у прагненні сформувати в Україні Єдину Помісну Православну Церкву ні для кого не є секретом. Приїзд до нашої держави Патріарха Константинопольського Варфоломія став надважливою подією в об’єднанні українського православ’я. Кроки Ющенка по налагодженню діалогу між національними церквами: Українською православною церквою Київського патріархату, Українською греко-католицькою церквою та Українською автокефальною церквою незаперечні. Та й погодьтесь, ставлення до процесу об’єднання українського православ’я з боку Української православної церкви Московського патріархату зовсім інше, аніж войовнича позиція ще скажімо у 2004 році. Формування Української Нації Очевидно стрижневим посланням Віктора Ющенка до українців  протягом усіх років президентства є питання формування Української Нації. Нації, що буде мати одну православну церкву, одну державну мову, спільне розуміння своєї історії та майбутнього. Саме Ющенко робить усе можливе аби українці чимдуж позбулися хохляцької та малоросійської ментальності і перестали бути рабами і холуями. Повернення національної пам’яті Фундаментальний здобуток у цій царині – визнання Голодомору як геноциду українського народу на загальнодержавному офіційному рівні. Визначення кримінального покарання за заперечення такого твердження є вагомим інструментом в боротьбі з різного роду прокремлівськими провокативними структурами. Впродовж 2007-2008 років в Україні завдяки Указу Президента України демонтовано понад 400 пам’ятників діячам комуністичного режиму – організаторам Голодомору та політичних репресій 1937-41 рр. Перейменовано понад 3 тисячі топографічних назв, що носили їхні імена. Визнання Героєм України головного командира Української повстанської армії – Романа Шухевича, що відбулося на очах у сотень ветеранів УПА в палаці «Україна» є чітким націоналістичним посилом для українців. Для Віктора Ющенка воїни УПА, так само як і їхній командир, є Героями України. Відкриття у Львові музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», що нещодавно набув статусу національного. Активна робота СБУ по відновленню національної справедливості, зокрема відкриття власних архівів для публічного користування, що сприяє пошуку своїх рідних та близьких, що постраждали від радянської комуністичної системи. Зовсім нещодавно один з київських судів за поданням СБУ визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у геноциді українців у 1932-33 роках. Суд констатував, що Йосип Сталін (Джугашвілі), В’ячеслав Молотов (Скрябін), Лазар Каганович, Павло Постишев, Станіслав Косіор, Влас Чубар та Мендель Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений Карним Кодексом України. Остання заява Президента зокрема стосувалася проведення міжнародного трибуналу над злочинами комунізму. З цією пропозицією він звернувся до лідерів інших держав Східної Європи, що постраждали від комуністичних режимів (Росії, Польщі, Грузії, країн Балтії та інших). Окрім того не варто забувати про створений у 2006 році Український інститут національної пам’яті, як центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, що ставить за мету свого існування: посилення уваги суспільства до власної історії, поширення об’єктивної інформації про неї в Україні та світі; реалізація державної політики та координація діяльності у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу; забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті, історичного минулого Українського народу, в тому числі усіх форм репресій; здійснення комплексу заходів з увічнення пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, учасників національно-визвольної боротьби. Національні пам’ятки До найбільших здобутків у цьому напрямку слід віднести створення національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” у Батурині, відкриття культурно-мистецького та музейного комплексу “Мистецький арсенал” у Києві, відновлення національного заповідника на острові Хортиця, що у Запорізькій області, відкриття меморіального комплексу «Пам‘яті Героїв Крут» на Чернігівщині. Національний статус заповідника отримали «Биківнянські могили», що на Київщині. Свобода слова Ніхто не буде заперечувати, що на сьогодні у нашій країні є свобода слова. Звичайно вона не досконала як у європейських країнах і має ще багато своїх недоліків, які потрібно виправляти. Сотні статей та викривальних репортажів українських ЗМІ стали важливим фактором у боротьбі з корупцією і дамоклевим мечем для політичної та економічної верхівки країни. Саме свобода слова є стрижневим фактором у боротьбі ідей та донесенні їх до простого українця. Без цього не можливо увити будь-яку демократичну країну. Всі п’ять років свого президентства Ющенко стояв на сторожі свободи слова! Демографічний поступ Виплати після народження дитини стали вагомим фактором для збільшення народжуваності в Україні. Кількість новонароджених у 2008 році склала 510,6 тис., що на 8,0% більше, ніж в попередньому році і на 35,6%, ніж у 2001-му. А в 2009 році у нас найвищий рівень народжуваності за останні 17 років, близько 530 тисяч новонароджених! Проект «Зігрій любов’ю дитину» показав як ефективно можна переконати представників українського бізнесу підтримати родини, де виховують 10 і більше неповнолітніх дітей. Сотні квартир, придбаних в рамках програми, тисячі різних інших дороговартісних речей, що стануть у пригоді кожній родині і є важливим внеском для пошани тих, хто насправді є героями, бо народити і виховати більше 10 дітей – героїчний вчинок. Висновки Вам здається, що все одно в царині утвердження Української Нації зроблено мало і варто було б зробити значно більше? Напевне що так! Але прошу не забувати в якій країні ми живемо! В країні, де половина населення розмовляє мовою чужої нам країни, ходить до церкви яка звітує Москві, не сприймає євроатлантичного вибору та потенційно готова до різноманітних панславістських союзів з північним сусідом. Країна, яка ще 5 років тому мала керівником рудоволосого заводського партократа, що віддавав накази убивати незалежних журналістів. Країна де 11 років тому у другому турі президентських виборів за кандидата від комуністів проголосувало 37,80% виборців, що складало 10 665 420 громадян України. Кажуть, що однією з найбільш зауваг до Віктора Ющенка є його нерішучість. Люди добрі, та яка ще може бути нерішучість у людини, що була готова заради української справи на найбільший життєвий ризик (а отруєння у 2004 варто сприймати саме так), і перенесла більше 20 операцій за останні 5 років. Після цього не зламалась і продовжувала, незважаючи ні на що, впроваджувати свою національну політику, до речі, не боячись втратити рейтинг і прихильність певної частини виборців. Голосування за Ющенка – це вибір українських націоналістів, що кидають виклик кремлівській кліці Тимошенко та Януковича які думають однаково і чинитимуть тотожно! Це декларація готовності відстоювати українську справу, незважаючи на будь-які перешкоди на своєму шляху! Це готовність захищати революційний вибір Української Нації у 2004 році! Будьмо українцями! Голосуймо за Віктора Ющенко! Ігор Гузь, голова ВМГО «Національний Альянс» Читайте також: Юрій Шухевич: „У проукраїнських сил є лише один кандидат, це – Віктор Ющенко” Заява Форуму українських націоналістів на підтримку кандидата на пост Президента України В. Ющенка Ющенко: Двомовності в Україні ніколи не буде ЗВЕРНЕННЯ УНА-УНСО Кандидатам в Президенти України УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА Є! (фоторепотаж про установчий з’їзд Української Народної Ради) Рада церков закликає українців не продавати голоси на виборах Президента

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Ігор Гузь, Віктор Ющенко - націоналістичний вибір!, ВМГО «Національний Альянс», Ющенко - Президент, Ющенко виграв вибори 2010

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

• Приціл-2017 Мішень російської пропаганди
• ПРИДНЕСТРОВСКИЙ МАЯТНИК
• Юрій Шухевич доплату до пенсії

Приціл-2017 Мішень російської пропаганди Posted: 16 Jan 2010 07:47 AM PST Усе більше експертів схиляються до думки, що українська політика керівництва Росії веде до створення передумов війни з Україною. Схоже, що навіть російське кіно, таке далеке від військової сфери, вносить свою лепту в формування образу ворога з українців. КРИВЕ ДЗЕРКАЛО КІНОЕКРАНА В історії американського кіно був період, коли в якості негативних героїв зазвичай виступали негри та латиноамериканці. Здається, що в російській кінематографії цю роль відвели українцям. Щоб у цьому впевнитись, достатньо згадати чи переглянути кілька рядових російських кінофільмів. Природно, що мова не йде про персонажі українців у кіношедеврах, створених майстрами кіно, а про пересічні фільми, розраховані на масового російського глядача. У них простежуються дві лінії. Одна з них успадкована ще від радянського кіно, де українець виступав як персонаж другого плану. Людина не така яскрава, як головний герой, трохи примітивна й смішна. Типовий приклад — це опер Пасюк із серіалу «Место встречи изменить нельзя». У сучасному російському кіно цей підхід зберігся. Класичний приклад цього — няня з маріупольським корінням із серіалу «Моя прекрасная няня». Гарненьке і просте до глупоти парвеню в оточенні інтелігентних і витончених москвичів. Подальший розвиток цього напрямку призвів до вже карикатурної подачі українських персонажів. Дуже чітко це простежується в одній із серій детективного серіалу, котра називається «День гнева». Там показана тупувата й пишнотіла секретарка Решетнюк, котра одночасно є коханкою директора-злочинця. У цьому ж фільмі є й епізод із хатньою робітницею в берлінському домі Кравцова, котра розмовляє українською мовою. Вона настільки дурна, що не може відповісти на питання поліцейського про сварку хазяїна з сином і тупо раз у раз повторює: «Пилосос гуде». І при цьому в неї не вистачає розуму сказати, що через шум пилососа вона не може нічого чути. Другий підхід до зображення українців — це вже суто російський винахід. У фільмах, знятих за цією тенденцією, українці виступають у ролі негативних персонажів За прикладами далеко ходити не треба. В одній із серій «Улиц разбитых фонарей» діє колишня повія Ольга Самойленко на прізвисько «Банка». Цій дамі з українським прізвищем вдалося, приховавши своє минуле, вдало вийти заміж. Коли ж її почали шантажувати, вона «замовила» шантажиста (кавказця!), а потім намагалась отруїти кілера за допомогою наркотиків. Або можна згадати епізод з відомого кінофільму «Брат», в якому старшенький братик «мочить» в сортирі (виконуючи заповіт вождя!?) горилоподібних українських мафіозі, котрі ще й розмовляють українською мовою! Ще в «Ментовских войнах» — продажний даїшник і вбивця — лейтенант Павленко; студент-вбивця — Грінчук. «Псевдоним Албанец-2»: діаманти, злочинці, захист державних інтересів Росії та міліціонер Василенко, котрий веде свою гру. Дуже милий серіал «Кадетство». У ньому діє всього один негативний персонаж — лікар, котрий вимагав хабар у суворовця. А прізвище негідника — Мурашко. Фільм про кохання «Простая история». Але і в ньому знайшлось місце для злодійки-українки. Директор школи-інтернату для розумово відсталих дітей Алевтина Панасюк чи «Панасючка», котра здає в оренду службові приміщення, а гроші кладе в свою кишеню, туди ж іде й зарплата «мертвих душ». Вона скасовує літературні читання, через що обділені долею російські діти не можуть познайомитись із творчістю російських письменників. Її викриває герой з простим російським прізвищем, а мудра влада звільняє її з посади. Ще згадується російський підводний човен, котрий гине. Шляхетні російські моряки віддають єдиний апарат для порятунку дуже непривабливому пасажиру, але «гражданину России» з українським прізвищем. До речі, винуватець несправності інших дихальних апаратів хоча й російський моряк, але з неросійським прізвищем Краузе. При бажанні будь-хто може продовжити цей список негативних героїв з українськими прізвищами. Але чи варто? Адже певна заангажованість проглядається і в цих випадково підібраних фільмах. Природно, нашого цвіту по всьому світу, і українців можна знайти і «во глубине сибирских руд», і в Петербурзі. Але скільки їх зараз на Уралі? Набагато менше, ніж росіян. Проте товста й дурна секретарка позиціонована як українка. Теж саме можна сказати і про наділення персонажів петроградських убивць (даїшника та студента) українськими прізвищами. Ще менш достовірно виглядає українець лікар-хабарник в «Кадетстве». Адже дія відбувається в російській провінції, і логічніше було б назвати його Петровим, Сидоровим чи хоча б Івановим. Дурнувата хатня робітниця з України в Німеччині видається ще більш нереальною. Адже для того, щоб лише туди виїхати, розуму їй потрібно було набагато більше, ніж якомусь кінорежисеру чи сценаристу. А українські мафіозі в Америці, котрі ще й розмовляють українською мовою — це взагалі нонсенс. Українська діаспора в США й Канаді досягла великих успіхів у соціальній ієрархії цих країн. І при цьому навіть в перші роки по приїзду відсоток злочинців серед наших емігрантів був меншим, ніж у місцевих жителів! Отже, україномовні мафіозі не можуть бути із старої діаспори. А бандити із нової еміграції не розмовляють українською! Адже навіть в українських в’язницях спілкуються на тамошній версії «великого и могучего», і його засвоюють в першу чергу навіть після першої «ходки». НАС РОБЛЯТЬ ВОРОГАМИ Таку українізацію всього негативного прийнято пояснювати зростанням антиукраїнських настроїв у Росії. Але його вже не спишеш на комплекс покинутої дружини, котрий був характерний для багатьох росіян після проголошення незалежності Україною. Це вже не емоції окремих осіб, а політика держави. Дуже часто фільми з ототожненим із українцями злом знімають при фінансовій підтримці уряду чи влади Москви. Та й надто все системно й організовано, щоб пояснити це недоброзичливістю окремих діячів. Ні для кого не секрет, що в Росії створена могутня контрольована державою система пропаганди. Теперішні російські дисиденти де тільки можна кричать про повну залежність російських засобів масової інформації від уряду, про цензуру та засилля в пресі офіціозу. Та й український посол в Росії Костянтин Грищенко нещодавно досить дипломатично і з тонким гумором це підтвердив. Він заявив, що, переглянувши один російський телеканал, можна інші й не дивитись, бо всюди буде те ж саме. Крім того, ми вже неодноразово, на власній шкурі, спостерігали, як діє ця система. Досить згадати газовий конфлікт на початку року. Підігріті заявами про крадіжки газу Україною росіяни світились від щастя, що його нам відключили. А ось твердження європейських експертів, що несанкціонованого відбору газу не було, ЗМІ до широкого російського загалу не довели. І більшість мешканців сусідньої держави так і залишились переконаними в тому, що Україна крала газ, а мудре російське керівництво її покарало. За цією ж схемою вже рік росіянам втовкмачують інформацію про те, що нібито українські солдати воювали на боці Грузії. Просто блискуче російські пропагандисти використали інцидент із міністром Юрієм Луценком у Німеччині. На всіх телеканалах подали німецьку версію конфлікту, а після неї показали сюжет про черговий подвиг російських міліціонерів. Відтінивши український негатив російською доблестю. Ось у таку систему промивання мозку українізація зла в кіно вписується. Адже пропаганда через ЗМІ діє лише на більш освічені, інтелектуальні верстви населення. Більшість же людей зайняті своїми справами й політикою не цікавляться. На телебаченні вони дивляться лише розважальні передачі, а в газетах читають тільки про скандальні походеньки зірок та дивляться гороскопи. Ключиком до цих людей і стало кіно. Після перегляду маси фільмів, у яких головні злодії позиціоновані як українці, в підсвідомості російського глядача не може не залишитись, що все, пов’язане з Україною, несе негатив. Природно, що перегляд таких фільмів діє і на українців. У їхньої свідомості підтримується комплекс меншовартості. Не зростає самоповага після того, як раз у раз в якості вбивць, повій, злодіїв та дурнів бачиш своїх земляків. Але цим російські конструктори душ не обмежуються. Наприклад, у одній із серій «Агента национальной безопасности» в уста старого єврея вклали слова: «Украина независимое государство?! Вечером расскажу эту хохму жене». Зрозуміло, яке відношення до євреїв у українців, теж на рівні підсвідомості, формує такий прийом. А перегляд великої кількості подібних епізодів українським глядачем зовсім не сприяє підтриманню у нас міжнаціонального спокою, а навпаки. Треба віддати належне російській системі пропаганди, яка діє надзвичайно ефективно. За останніми опитуваннями громадської думки, вже більше половини росіян вороже ставляться до України, а 90% українців, котрі не підлягали такій обробці, дружньо ставляться до Росії! І це після Тузли, захоплення Чорноморським флотом маяків, несанкціонованої висадки ним десанту біля Феодосії, погроз Путіна націлити на нас ядерні ракети та територіальних претензій до України! Але повернемось знову до кіно. Тепер у Голівуді, у відповідності до вимог політкоректності, все частіше в якості позитивних героїв виступають афроамериканці. Дочекаються українці того часу, коли в російському кіно їх стануть зображати більш позитивно? Навряд чи. Адже зовсім не випадково в душі росіян вкладають такий потужний заряд ненависті до України. Питання лише в тому, коли він вистрілить? Чи не в 2017 році, коли настане час виводити Чорноморський флот з української території? Сергій ПЛЕЦЬКИЙ, Запоріжжя Джерело: “День” Читайте також:

«ФИЛЬТРУЙ ИСТОРИЮ!». Кино, Грызлов и Сечевые стрельцы ОБМЕЖЕНИЙ КОНТРОЛЬ ПІВОСТРОВА ТА (АБО) СЕВАСТОПОЛЯ. (ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ)

ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ

Зараза сепаратизма.

НАПАД РОСІЇ: ВАРІАНТИ, ЧАСТИНА ДРУГА ВОРОГ БІЛЯ ВОРІТ!

РУССКОЕ ГУАНТАНАМО (Севастополь: история и перспективы)

Інформаційна війна Росії проти України: поле битви – Інтернет

ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. (варіанти розгортання в Криму)

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: propaganda war, ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ, пропаганда війни, російська пропаганда, росія - агресор, росія напала на україну, росія програла війну, росіяни, росіяни вбивці

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

ПРИДНЕСТРОВСКИЙ МАЯТНИК Posted: 16 Jan 2010 07:37 AM PST Ходом современной истории не раз доказывалось, что Бессарабский вопрос все-таки существует, требуя более глубокого изучения и пристального внимания. Научным анализом в сфере, касающейся Пруто-Днестровского Междуречья, мною была выявлена тенденция к цикличности, напоминающая принцип маятника. Осталось только завершить выведение универсальной формулы, позволяющей максимально точно прогнозировать развитие ситуации в регионе на ближайший и перспективный периоды. Эта тема не раз поднималась мною на встречах с академиком Лазаревым, автором капитального труда «Молдавская советская государственность и Бессарабский вопрос» (в ту пору он был депутатом Парламента Молдовы от фракции коммунистов, которую впоследствии бесцеремонно прибрал к рукам московский гость Воронин). Артем Маркович неоднократно рекомендовал мне знаковые события региона за последнее столетие (аннексия Бессарабии Румынией (1918), Пакт Молотова – Риббентропа (1939), воссоединение левого и правого берега Молдавии (1940), сравнительно недавнее вооруженное противостояние граждан Молдовы по политическим мотивам и образование ПМР (1991-1992) непременно рассматривать ретроспективно, беря за исходную точку подписание Бухарестского мирного договора 1812 года, по которому Бессарабия вошла в состав России. За два года до 200-летнего юбилея этого знаменательного исторического события именно Молдове и Украине больше, чем любой другой из суверенных держав, необходимо содействовать безотлагательному утверждению юрисдикции непризнанного Приднестровья. Лимит времени, отпущенный на «размороживание» конфликта, закончился. Теперь его «замороженность» реально препятствует украинской евроинтеграции. Ситуация осложнена не только пассивностью Украины, но и превращением в буффонаду переговорного процесса его участниками – небезызвестными фигурантами Ворониным и Смирновым, которые проводили его откровенно имитаторски, под давлением международной общественности. События последнего времени, связанные с президентскими выборами в Молдове, Румынии и грядущими в Украине, побудили пересмотреть роль Приднестровья в масштабах не только региона, но и в контексте выяснения отношений между ведущими мировыми державами. Ажиотажу добавила болтливость чиновников из Евросоюза, раскрывших секрет Полишинеля, что Украина попасть в ЕС сможет не иначе как в компании с Молдовой. В этой связи, если следовать логике и практике приема в ЕС, перспектива вхождения в ЕС Молдовы также не реальна, пока окончательно не будет решен вопрос с реинтеграцией ее территории. С учетом упразднения новым молдавским руководством Министерства реинтеграции, место которого занял аппарат вице-премьера Виктора Осипова – выдвиженца АМН, – вопрос с членством в ЕС может решиться единственным путем – посредством присоединения Молдовы к Румынии. В любом случае такой вариант выгоден Румынии, параллельно претендующей на роль внештатного «адвоката» Украины перед Евросоюзом. Складывается ситуация, напоминающая сценарий начала прошлого века. Приходится констатировать к великой досаде для Украины, что Молдова находится в более выгодном положении. Я уж не говорю о Румынии, которая успела заручиться поддержкой Евросоюза и еще более укрепить традиционную дружбу с США, основы которой вопреки воле Кремля закладывал Чаушеску, а в последнее время румынское сообщество – неразлейвода с Россией. Взять хотя бы существование многочисленных румыно – российских торгово-экономических структур, активно осваивающих рынки сбыта не только на российских просторах, но СНГ, или заботу румынских властей о 100 000 русских-липован, традиционно компактно проживающих в устье Дуная. (Следует отметить, что в многонациональной Румынии проводится очень мудрая, взвешенная и дальновидная политика: буквально все общины национальных мешинств имеют своего полномочного представителя в Парламенте – в том числе русские-липоване, украинцы, немцы, венгры и т.д.). Оно и понятно: из-за отсутствия общих границ Москве нечего делить с Бухарестом. А вот общие интересы имеются. Я уж не говорю о неразрывных, кровно-родственных связях Молдовы с Румынией. В этой связи Молдова может присоединиться к европейскому сообществу без оглядки на соседей, а Украина, как это не обидно, такого права лишена. Введение воронинской кликой визового режима на границе с Румынией иначе как идиотизмом и параноидальным синдромом обострения румынофобии назвать нельзя. Аналогичные впышки румынофобии на основе раздувания румынской угрозы захвата территории периодически наблюдаются у некоторых украинских политиков и эксплуататоров этой модной темы. В той же степени я считаю неразумным налагать запрет на въезд в Молдову и европейские страны руководителей ПМР и, взаимообразно, высших должностных лиц РМ в ПМР. Думаю, если мы хотим не воевать, а договариваться, то с этим надо кончать. Другое дело, что кое-кому подобная обостренность отношений – на руку. К примеру, тем, кому весьма выгодно из Украины доставлять медикаменты и лечебные препараты в Приднестровье и там продавать их в 2 -3 раза дороже! Приднестровье также не скрывает своего желания поскорее увидеть Молдову в составе Румынии. В таком случае она получает карт-бланш на самоопределение, но теперь уже без участия Украины, которая в свое время отвергла просьбу приднестровцев принять их в свой состав. Такая вот назревает коллизия, и вновь не в пользу Украины. В лице объединенной Румынии она получает серьезного регионального конкурента, в то время как Приднестровье при любом государственном статусе своей ориентированностью на Россию и активным сотрудничеством с Румынией останется препятствием для Украины на пути в ЕС. Откровенно говоря, в этом Украине некого винить. Продолжительный период времени ее политический курс формировали недальновидные политики, пренебрегавшие интересами страны ради сомнительной выгоды сотрудничества с авторитарным режимом псевдокоммуниста, подпольного миллиардера Воронина за счет беззастенчивого использования административного ресурса президентства. Это касается таможенного блокирования Приднестровья, прекращения железнодорожного сообщения со странами Западной Европы кратчайшим путем через Приднестровье, лишения права принимать участие в выборах своей страны по месту постоянного места жительства более 60 000 граждан Украины, опрометчивых заявлений украинских политиков о «честности» выборов в Молдове в пользу ПКРМ и др. К репутации страны с высоким уровнем коррупции, междуусобиц и причастности к различного рода скандалам, добавились обвинения в пренебрежении правами украинских граждан, проживающих в сложных условиях непризнанности. К сожалению, это только часть горькой правды. За восемь лет дружбы с молдавским диктатором украинская администрация так и не осознала элементарной истины, что разделяя дурную славу лидера молдавских коммунистов Воронина, шагая с ним в ногу под красным флагом, да еще с позорно отжившими лозунгами и под тяжестью совместных грехов дикого капитализма, их не только в Евросоюз, а вообще в любое приличное европейское общество не пустят. Апофеозом беспринципности и безыдейности назвали коллеги из Ассошиэйтед Пресс и Рейтера тусовку первого коммуниста Молдовы Воронина среди лидеров Оранжевой революции на киевском Майдане в 2004 году. Туда молдавский диктатор мчался наперегонки с унионистом Рошкой. Будущие союзники (Рошка–Воронин) всему миру продемонстрировали свою политическую беспринципность и безыдейность. Впрочем, на тот момент их горячие объятия с Саакашвили и Ющенко в прессе подавались как удачный ход, козырная карта политического предвидения. Что из этого получилось, – всем известно. Но всякую авантюру рано или поздно ожидает крах. Издержки покрываются за счет политического капитала штрафников. Фрондерство «красного барона» дорого обошлось молдавскому народу и экономике страны, впрочем, как и все остальные авантюры бывшего милиционера, внедрившего приемы «неправильного мента» в систему руководства всей страной. К «винной», и тем более к «газовой» войне с Россией нищая Молдова, естественно, была не готова. Особенно тяжко пришлось простым людям из числа гастарбайтеров. По милости своего непредсказуемого президента, на просторах СНГ они стали изгоями. А тот за это время успел нажить миллиарды условных единиц, которые его сынок транжирит по всему миру. Весьма прискорбно, что гнилой зуб «воронинщины», отравляющий весь социальный организм, так до сих пор и не удален вместе с ядовитыми метастазами папуковского и ткачуковского откровенно криминального сговора. Я утверждал ранее и повторяю: движения вперед не будет, пока воронинская шайка сдерживает в своих руках, измазанных кровью невинных жертв, бразды ручного управления ПКРМ. По-хорошему диктатура не уйдет и не расстанется с награбленным. Все силовые структуры должны работать на новую власть, на сбор обвинительных доказательств не только по событиям 5-7 апреля, а за весь период злоупотребления властью под прикрытием воронинского авторитаризма. Режим Воронина-Ткачука-Папука никого не щадил, потому играть с ними в бирюльки – означает подставлять спину для предательского смертельного удара. Если Гимпу с Филатом готовы к бескомпромиссной борьбе, тогда есть шансы, что Молдова выживет. Что касается Лупу, то пока за ним стоит Дьяков, от которого в любой момент нужно ожидать предательского «компромисса», то на демократов в полной мере рассчитывать не приходится. Такова реальность. Однако есть еще один нюанс, связанный с Приднестровьем, и который нельзя не учитывать. Его очень образно обозначил в частной беседе начальник главного штаба, замминистра обороны ПМР Владимир Атаманюк: «Именно вот этот «презерватив» (территория ПМР, если смотреть на карту Молдовы. авт.), изогнутый по руслу Днестра, является главным препятствием экспансии НАТО на Восток». В этом утверждении есть большая доля истины. А теперь о самом главном, – о той роли, которую играетПриднестровье в качестве баланса соотношения сил на весах Большой политики, осуществляемой в этом регионе ведущими державами. Баланс таков, что порой достаточно движения крылышек комара от политики, чтобы нарушилось хрупкое равновесие и исчезла относительная стабильность в регионе. Корни сегодняшних проблем питаются из почвы так называемого национального пробуждения не толькоМолдавии, но и других постсоветских государств. Основной упор идеологические враги СССР делали на слабых местах национальной политики, проводимой в национальных республиках. Система патриотического и интернационального воспитания населения Молдавии в те времена трещала по всем швам. К середине 80-х ЦК КПСС приступил к устранению «перекосов в национальной политике». Потребовались профессионально подготовленные опытные кадры и меня, газетчика, вырвав из привычной журналистской среды, «бросили», как тогда говорили, «на укрепление» в аппарат ЦК Компартии Молдавии. Пробным камнем аппаратной работы стала подготовка общереспубликанской конференции в Тирасполе, посвященной выполнению Постановления ЦК КПС «О работе по преодолению тенденции к выезду за рубеж на постоянное жительство части советского населения и усилению информационно – пропагандистской деятельности среди соотечественников и советских граждан за рубежом». Эмиграция евреев и немцев приобрела в то время массовый характер. Их на тот момент в Республике насчитывалось соответственно более 80 и 11 тысяч человек. Постановлению большого ЦК предшествовали два постановления ЦК республиканского значения от 20 июля 1974 «О мерах по улучшению работы среди советских граждан немецкой национальности, проживающих в Молдавской ССР» и от 20 июля 1976 года «О дополнительных мерах по усилению работы среди советских граждан немецкой и еврейской национальностей, проживающих в Молдавской ССР». Несмотря на принятые меры, существующие недостатки послужили причиной выезда за границу с 1956 по 1986 год 23402 граждан еврейской и 7499 граждан немецкой национальности. Мероприятия по выполнению закрытого постановления Бюро ЦК КПМ от 19 августа 1986 года «О состоянии и мерах усиления патриотического и интернационального воспитания населения республики, борьбы с проявлениями национализма», предусматривали повышение уровня общеобразовательной и профессиональной подготовки немецкого населения. Все госорганы обязывались принять безотлагательные меры по трудовому и жилищному устройству немцев и евреев, недопущению в коллективах по отношению к гражданам этих национальностей выпадов, унижающих их национальное достоинство, пресечению подобных выпадов в школах по отношению к детям. Форсировалось внедрение практики приема лучших представителей немецкой и еврейской национальностей в партию, их выдвижения на партийную, советскую, хозяйственную и общественную работу. От местных органов требовали создавать благоприятные условия для улучшения жилищно – бытовых условий, благоустройства населенных пунктов, где проживают немцы. Ставилась даже задача подготовить условия для предоставления немцам автономии в одном из регионов страны. Накануне перестройки руководство республики уделяло повышенное внимание развитию и других нацменьшинств. В частности, были приняты постановления «О дальнейшем развитии общественно-политической и трудовой активности гагаузов и болгар, проживающих на территории Молдавской ССР», «Социологический опрос потребностей и интересов цыганского населения, проживающего в Окницком и Сорокском районах» и др. Однако, к концу 80-х годов по мере углубления социально-экономических проблем все явственнее наблюдалась тенденция Центра не погашать, а разжигать костры экстремизма на национальной почве в союзных республиках. В противоречие постановлениям ЦК по Якутской, Чечено-Ингушской, Северо-Осетинской, Нагорно-Карабахской областным, Казахстанской, Киргизской республиканским партийным организациям, генсек Горбачев, секретарь ЦК А.Яковлев открыто провоцировали конфликты, действуя в унисон с самыми ярыми врагами советского государства. Особенно бурные всходы антиславянской закваски проявились на молдавской почве. Творческая молдавская интеллигенция добилась перевода кириллицы на латиницу и посредством неформальных объединений стала добиваться слияния с Румынией. Этот процесс продолжается до настоящего времени, причем сегодня он напрямую затрагивает интересы Украины. Жаль только, что патриотические силы в Украине уж очень медленно разворачиваются, имея на вооружении ничем не подкрепленный тезис о территориальных притязаниях Румынии. В то же время, ежегодное обучение на бесплатной основе в румынских вузах до трех тысяч выпускников молдавских школ не только увеличивает число граждан Румынии, но и формирует адептов теории о Великой Румынии, в которой Молдова фигурирует как часть Бессарабии. С конца 80-х до середины 90-х годов лозунги унионизма с помощью прорумынски настроенной творческой интеллигенции превалировали над всеми остальными. Носителями идеологии и движущей силой стали 20 тысяч этнических румын, оставшихся в крае после воссоединения Молдовы в 1940 году. Основную массу молдавского общества, в основном русскоязычную, пророссийского воспитания, румынская экспансия серьезно пугала. Более 90 процентов населения никоим образом не связывали будущее свое и детей с перспективой жить в Румынии. Они консолидировались под знаменем Интердвижения, и спасение нашли в образовании ПМР. Повторился сценарий 1918 года разделения Молдовы на Правобережье и Левобережье. Пришлось это событие как раз на 180-летие подписания Бухарестского мирного договора. Сегодня совершенно определенно можно заявить, что кровавый сценарий на Днестре был спланирован объединенными внешними силами. Ставилась задача через разжигание межнациональных противоречий не просто разрушить, а окончательно уничтожить славянское единстве, объединенное вокруг России. Будучи в 1989 -1990-е годы одним из руководителей молдавского МИДа, я имел возможность изнутри наблюдать и сравнивать развитие политических процессов как в странах СНГ, так и в бывших соцстранах, особенно в Румынии. Там мне доводилось встречаться с лидерами СРР, прежде всего с Н.Чаушеску и его супругой, а в дальнейшем и с руководителями суверенного румынского государства. Совершенно очевидно, что без целенаправленного руководства и прямой команды из Кремля «открыть огонь на поражение» никаким «неформалам» или национальным «патриотам» местного значения такую мощную машину, как СССР, им бы никогда не сломать. Подтверждений тому с каждым днем все больше. 14 декабря 2009 года в Киеве прошло на первый взгляд незаметное событие, но которое я бы отнес к числу знаковых, знаменующих грядущие перемены в обществе. В Центральном музее Вооруженных Сил Украины собрались ветераны самого компетентного ведомства из прошлой советской империи. Поводом для встречи стала презентация документальной книги Николая Михайловича Голушко «КГБ Украины. Последний председатель». Подавляющее большинство из находившихся в зале проходили службу под началом последнего председателя КГБ республики Голушко, впоследствии переведенного на повышение в Москву, где он проживает и поныне. Однако, высказаться пожелали не только генералы и полковники из «Конторы Глубокого Бурения», коллеги Николая Михайловича, но и бывшие премьер-министры и секретари ЦК, приводившие убедительные доказательства предательской деятельности последнего руководства СССР. Знаменитое Беловежское Соглашение было безоговорочно признано сговором, а отсутствие Леонида Кравчука на презентации книги было расценено его неспособностью держать ответ за прошлое. Ветераны рассказывали, как Леонид Макарович, поддержав Рух, тут же его «сдал», как лишил Украину статуса ядерной державы под предлогом опасности «доверить обезьянам боевую гранату», приводили много других обличающих фактов из личных архивов. Вспомнили и то, как Кравчук пригласил к себе лидера приднестровцев Смирнова, которому было доверено приднестровским сообществом просить защиты у Украины, и вероломно сдал его спецслужбам Молдовы. К слову отметить, что в самом конце 2009 года президент ПМР Игорь Смирнов был с официальным визитом в Киеве по приглашению министра иностранных дел Украины Петра Порошенко и секретаря СНБО Раисы Богатыревой. На встрече с журналистами он поделился впечатлениями по итогам визита. К большому его сожалению, вопросы снятия таможенной блокады и возможности учреждения дополнительных избирательных участков в ПМР не были решены (интервью «ФЛОТ2017» с президентом непризнанной Приднестровской Молдавской республики Игорем СМИРНОВЫМ см. здесь). Зато Игорь Николаевич с большим удовлетворением сообщил о том, что миссией EUBAM, действующей под эгидой Брюсселя, после тщательных проверок сделан вывод об отсутствии контрабанды, тем более контрабанды оружием и другими запрещенными товарами, на участке приднестровской границы. Почти одновременно с визитом Смирнова в Киев вице-премьер РМ Виктор Осипов в интервью Информагентству Info-Prim-Neo подчеркнул, что по территории «прямого восточного соседа региона» (Украине, – Авт.) идут серые торговые потоки, сообщающиеся с так называемой “черной дырой” на левобережье Днестра. Затем без перехода Осипов сделал вывод о том, что «Вашингтон в целом является самым сильным участником экономической, демократической политики и политики безопасности на карте мира». Поэтому для Кишинэу очень важно выстроить в конце концов собственную стратегию “размораживания” урегулирования, которая уравновешивала бы все эти центры влияния. Этих примеров вполне достаточно для соответствующих выводов о том, что при таком разнополюсном подходе руководства Молдовы и ПМР невозможно ожидать позитивных результатов от переговоров, тем более в формате»5+2», не оправдавшем надежды ни в прошлом, ни в настоящем. Для того, чтобы сдвинуть с мертвой точки процесс переговоров, я повторно рекомендую обратиться к оправдавшей себя практике договариваться на уровне законодательных органов. Если трезво и прогрессивно мыслящее большинство Парламента РМ, как со стороны Либерально-демократического альянса, так и фракции ПКРМ, для начала позволит специальному представителю Верховного Совета ПМР Григорию Маракуце участвовать в обсуждении вопросов, имеющих отношение к урегулированию конфликта, то начнется долгожданный диалог. Пора покончить с искусственным формированием образа врага, чем постоянно занимался режим Воронина. Надо, в конце концов, услышать друг друга, а не создавать берлинскую стену препонов. В данном случае в этом интересы и Украины, и Румынии сходятся. Немаловажно и то обстоятельство, что Григорий Степанович, на мой взгляд, лучший из специалистов – аналитиков Бессарабского вопроса (не только по причине его высокого научного звания Академика и достижений в области как естественных, так и исторических наук) убежден в том, что присоединение Молдовы к Румынии неизбежно. Это он озвучил недавно, отвечая на вопросы читателей All Tiras. Кроме того, у недавнего председателя Верховного Совета ПМР с 15-летним стажем имеется своя годами выверенная и проверенная концепция, на каких принципах международного права может базироваться юрисдикция Приднестровья, чтобы интересы всех сторон были соблюдены. Что касается моей личной позиции, то пора изменить формат переговоров с «5+2» на «2+1». При таком раскладе результат будет обязательно. Существует очень реальный план, принадлежащий известному экономисту Сергею Гулею, который разработал вариант особого статуса Приднестровья как свободной экономической зоны под международные гарантии нескольких государств. Сергей Николаевич, будучи талантливым экономистом, проявил себя незаурядным организатором производства не только в Молдове и Украине, где он проживает, но и Приднестровье. Отвечая за энергетический сектор промышленности в непризнанной стране в качестве замминистра, ему удалось внедрить несколько проектов, которые действуют и поныне. Однако, мечтой его, как и моей, является внедрение масштабного проекта представления Приднестровья в качестве свободной экономической зоны, к которой на равных правах имели бы отношение и Украина, и Молдова, и другие заинтересованные в стабильности региона страны. Владимир Лупашко, для “ФЛОТ2017″ Автор: шеф-редактор Международного агентства деловых новостей (интервью «ФЛОТ2017» с В.Лупашко см. здесь) Читайте також: СЯЮЧИЙ ШЛЯХ (героїчна комедія)

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Бессарабский вопрос, війна в придністров`ї, Молдавская советская государственность, придністров'є, ПРИДНЕСТРОВСКИЙ МАЯТНИК

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

Юрій Шухевич доплату до пенсії Posted: 15 Jan 2010 10:19 PM PST 2-го грудня 2009 року Кабінет Міністрів України прийняв ухвалу, що особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною: Герої України, Герої Соціалістичної праці, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Трудової Слави, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», зробили доплату до пенсії в розмірі 10 тисяч гривень. До цього я отримував 160 гривень за особливі заслуги. Юлія Тимошенко відмовилась підняти пенсії і доплати інвалідам, аргументуючи це відсутністю коштів. Я вважаю, що це підкуп, бо вибрані певні категорії людей, через які може бути здійснено вплив. І все це на фоні загального зубожіння населення і банкрутства Пенсійного фонду України. Україна на межі виживання. Я вважаю, що приймати таку доплату аморально і готовий від неї відмовитись. Читайте також:

Юрій Шухевич: „У проукраїнських сил є лише один кандидат, це – Віктор Ющенко”

Юрій ШУХЕВИЧ: «ТРИ ДОРОГИ»

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: банкрутства Пенсійного фонду України, доплата до пенсії, зубожіння населення, пенсії і доплати інвалідам, Юлія Тимошенко відмовилась підняти пенсії, Юрій Шухевич, Юрій Шухевич доплату до пенсії

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

Українську народну раду в Ірпені створено. Posted: 18 Jan 2010 06:50 AM PST 12 січня 2010 року відбулись установчі збори ірпінської міської організації «Українська народна рада». На сьогоднішній день ірпінська міська організація «Українська народна рада» (ІМО УНР) налічує два селищних осередки у Ворзелі і Коцюбинському а також осередок в місті Ірпінь. Крім мешканців Приірпіння на установчих зборах були присутні представники керівництва київської обласної організації «Українська народна рада». На установчих зборах було створено та обрано склад керівництва ІМО УНР, підтримано рішення установчого з’їзду УНР і прийнято резолюцію установчих зборів ІМО УНР – звернення до громади Приірпіння. Читайте також: Резолюція установчих зборів Ірпінської міської громадської організації «Українська Народна Рада» Створено Українську народну раду в місті Буча. Створено осередок Української народної ради в Ірпені. Резолюція установчого з’їзду Української Народної Ради ЗАЯВА Про міжнаціональну злагоду Заява З’їзду Української Народної Ради з приводу майбутніх президентських виборів. УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА Є! Прес-реліз Акредитація представників ЗМІ на Установчий з’їзд Української Народної Ради Українська Народна Рада у Ворзелі. УНР Приірпіння

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: ІМО УНР, Ірпінь, Приірпіння, Українська Народна Рада, Українська Національна Рада, УНР, УНР Приірпіння, Установчий з’їзд Української Народної Ради

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

Резолюція установчих зборів Ірпінської міської громадської організації «Українська Народна Рада» Posted: 12 Jan 2010 11:17 AM PST Резолюція установчих зборів Ірпінської міської громадської організації «Українська Народна Рада» 12 січня 2010 р., м. Ірпінь Шановна громадо Приірпіння! Підтримуючи ініціативу студентства провідних вузів Києва та заклик видатних політичних діячів, представників культури і мистецтва України було утворено осередки Всеукраїнської позапартійної громадської організації «Українська народна Рада» в містах та селищах Приірпіння. Створення Української Народної Ради обумовлено нагальною потребою нашого суспільства в наявності потужного та дієвого народного руху, яким в свій час був Народний Рух України, що постав у кінці 80-х, як всенародна громадська організація і який наповнював атмосферу політичного життя духом українського єднання. Причинами, що спонукають нас знову об’єднуватись є глибока політична криза, викликана серйозними порушеннями раціонального конституційного порядку, руйнацією владної вертикалі і недієздатністю Верховної Ради, яку було сформовано не шляхом вільного вибору депутатів громадянами, а купівлею депутатських місць у партійних списках. В наслідок цього в нашій країні запанувала кримінально-олігархічна псевдо демократія, яка: зневажає народ, плюндрує традиційні національні форми життя, веде Україну до втрати державності. Розвиток Української держави гальмують самозакохані вожді, які заради прославлення власної особи наплодили дрібних партійок і культивують розбрат в українській громаді. На перешкоді утвердженню української державності стоять, також, реакційні проросійські сили і войовниче малоросійство. Вони чинять опір становленню української національної ідеї, намагаються нав’язати українському народу замість суверенного державницького будівництва ганебний план підпорядкування новоімперським інтересам Москви. Ірпінська міська організація УНР підтримує основні цілі та завдання установчого з’їзду Української Народної Ради, тому ставить собі наступні цілі: практичне втілення загальнодержавних, місцевих та міжрегіональних програм, які спрямовані на формування та розвиток демократичного суспільства на засадах традиційних для українського народу цінностей: патріотизм, порядність, братерство, повага до української мови, національної символіки, українських народних звичаїв та традицій, а також загальнолюдських цінностей; об’єднання національно-свідомих громадян, які прагнуть реалізувати свої здібності та інтелектуальний потенціал у розбудові в Приірпінні громадянського суспільства; забезпечення національно-культурного відродження, повернення історичних назв, правового та соціального захисту учасників визвольних змагань за незалежність України; впровадження громадського контролю і моніторингу якості діяльності місцевої влади; утвердження в суспільній свідомості моральних принципів та християнських цінностей; впровадження системи вироблення рекомендацій і допомоги владі щодо розв’язання найважливіших проблем духовного, культурного, наукового, політичного, соціального та економічного розвитку Приірпіння; Ірпінська міська організація Української Народної Ради зобов’язується: сприяти створенню та розвитку в Приірпінні таких громадських організацій, які в своїй діяльності пропагують здоровий спосіб життя, громадянську порядність, український патріотизм та боротьбу з таким ганебним явищем нашого суспільства як корупція; підтримувати приватні ініціативи – основний принцип творення громадських об’єднань; боротися проти споживацького способу життя, морального занепаду та духовної кризи людини, обстоювати християнські, національнотворчі українські цінності, толерантне ставлення до релігійних вірувань національних меншин України; Ми об’єднались заради збереження і розвитку державності України, виконання свого священного обов’язку перед поколіннями, які полягли за волю і державність України, перед усіма нині живущими і ще ненародженими нашими дітьми та онуками, перед всією українською нацією. Ми вважаємо за свій обов’язок активно розвивати Українську Народну Раду, як народну трибуну, що має відповідати на тривожні сигнали часу голосом дозрілої до державницького життя великої української нації і всього світового українства. Ірпінська міська організація УНР вважає, що новообраний президент, новообраний парламент та новосформований уряд мають підтвердити безальтернативність цивілізаційного вибору України – курсу на інтеграцію до Європейського Союзу та членства в НАТО. Ми підтримуємо першого українського Президента України Віктора Ющенка і закликаємо громаду Приірпіння підтримати його кандидатуру на виборах 17 січня 2010 року. В Українській Народній Раді ми бачимо й відчуваємо організацію, яка здатна успішно боротися за українську Україну! Слава Україні! Резолюція прийнята на установчих зборах Ірпінської міської організації Народної Ради України 12 січня 2010 р. Гуля Є.В., Редич О.В., Курсін А.В., Сідько С.К., Костура Д.В., Зборовський А.І., Читайте також: Українську народну раду в Ірпені створено. Створено Українську народну раду в місті Буча. Створено осередок Української народної ради в Ірпені. Резолюція установчого з’їзду Української Народної Ради ЗАЯВА Про міжнаціональну злагоду Заява З’їзду Української Народної Ради з приводу майбутніх президентських виборів. УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА Є! Прес-реліз Акредитація представників ЗМІ на Установчий з’їзд Української Народної Ради Українська Народна Рада у Ворзелі. УНР Приірпіння © for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Один коментар | Add to del.icio.us Post tags: ІМО УНР, Ірпінь, Приірпіння, Українська Народна Рада, Українська Національна Рада, УНР, УНР Приірпіння, Установчий з’їзд Української Народної Ради

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

“Хрест треба такий, щоб всі завидували…” Posted: 20 Jan 2010 03:08 AM PST Недалеко від Тетерева розкинулось велике село Мигалки: на 1500 дворів, зі школою, де навчається 360 дітей. Доглянуті обійстя, спокійні, врівноважені, сповнені власної гідности жителі. На краю Мигалок стоять біля дороги, неподалік один від одного, пам’ятник і надгробний хрест. На пам’ятнику прикріплено табличку з написом: «Вічна пам’ять воїнам Української Повстанської Армії, які в нерівному бою за волю України загинули тут 30 березня 1944 року». Це чи не єдиний пам’ятник воїнам УПА поза межами Західної України. Його встановлено у 2002 році. Декілька разів був пошкоджений, але щоразу відновлювався небайдужими людьми. У 1944 році у цих місцях діяли рейдові пропагандистські групи ОУН і УПА. У листівках і брошурах, які вони роздавали місцевим жителям, пропагувалась ідея вільної, незалежної України, яка «не повинна бути ні під німцем, ні під румуном, ні під поляком, ні під москалем». Про цей похід написав учасник однієї з таких груп — Данило Шумук — у книзі «Пережите і передумане». Його група йшла через села Вишевичі, Білу Криницю. Там зав’язався бій. Данило Шумук разом із рештками своєї групи пішов у район Богуслава. Був схоплений у лютому 1945 року. Провів у ҐУЛАҐу 37 років. Інша група прийняла бій у селі Мигалки. 84-річна мешканка цього села Ганна Афанасіївна Герасименко була свідком тих трагічних подій. Напередодні до них у хату зайшли троє хлопців, які «не робили шкоди, а тільки просили поїсти». Її мати відрізала півхлібини і, загорнувши, вклала одному з них під лікоть, бо був поранений у плече. А десь через день вони почули постріли. Згодом побачили біля крайніх хат трьох вбитих хлопців, серед яких був і цей, поранений. Тодішній голова селища, який щойно повернувся з фронту покаліченим, наказав 20-річній Ганні і її молодшій на три роки сестрі копати велику, широку яму, бо інакше «відправить їх на Донбас». «Це бендери», — пояснював голова. Дівчата викопали яму. Невдовзі він привіз із цегельного заводу тіла ще дев’ятьох хлопців. Без взуття. Мати сказала дівчатам: «Хто б то не був, а хоронити треба». Разом з іншими односельцями обгорнули хлопців клейонками, брезентом і насипали могилу. Місцеві жителі переповідають, що у одного з них був знімок молодої жінки і двох дівчаток. З ним його і поховали. На місці могили залишився невеликий горбик. Коли робили автобусну зупинку, дорога могла пройти через цю могилу, бо мало хто вже знав про неї. Ганна Афанасіївна підійшла до робітників, розповіла про поховання. Дорогу зробили на декілька метрів далі. А на місці могили встановили у 2005 році хрест. Його зробив місцевий житель. «Хрест треба такий, щоб всі завидували», — пояснила робітникові Ганна Афанасіївна. Хрест вийшов величний, оббитий ажурним візерунком із бляхи. Двічі на рік, на Трійцю і на Покрову, сюди приїжджають небайдужі люди. На цю Трійцю були члени Київського братства ОУН і УПА, представники козацтва, молодь, яка цього разу переважала кількісно. Зійшлися місцеві жителі, представниця влади (уже не приїхали з Коростеня репресовані за участь в УПА Галина Земачкас, Ольга Соколовська — недавно відійшли у вічність). Говорили про те, що потроху приходить до людей правда, пробиваючись крізь завісу нав’язаних стереотипів. Правда про людей, для яких найвищою цінністю була любов до України. Хотіли бачити її вільною, незалежною, а громадян — сповненими національної гордости і гідности. За це віддали свої молоді життя і 12 патріотів України, які покояться у братській могилі на краю села Мигалки Бородянського району Київської области. Вічна їм пам’ять! Вічна їм слава! Данута КОСТУРА, світлина автора Джерело: Українське Слово Читайте також: Різдвяні колядки часів Української Повстанської Армії

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Данута КОСТУРА, пропагандистські групи ОУН і УПА, село Мигалки, Тетерів, упа

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

День Соборності на мосту Патона Posted: 20 Jan 2010 12:30 AM PST 22 січня 2010 року о 7 год. ранку Братство козацького бойового Звичаю «Спас» запрошує усіх охочих на міст Патона, для того щоб разом відсвяткувати 91-у річницю Дня Соборності України. Вже третій рік поспіль спасівці разом із усіма охочими долучитися до цього свята збираються по обидва боки мосту Патона, для того щоб об’єднати береги Дніпра символічним «живим» ланцюгом. У 1919 році такий ланцюг, що об’єднував ЗУНР та УНР символізував бажання створити єдину Україну, у 2010 ж «живий» ланцюг з лівого на правий берег мосту Патона – це символ свята нашого щасливого сьогодення у єдиній країні, а також нашої пам’яті, пам’яті про героїчне минуле. День Соборності – це і свято нашого майбутнього, де доведеться ще плідно попрацювати. Ми – молоді, єдині, незалежні і любимо свою країну, а День Соборності – ще один привід у цьому переконатися. Отже, запрошуємо усіх охочих о 7 годині ранку збиратися по обидва боки мосту Патона, для символічного об’єднання право- і лівобережжя. Не забудьте прихопити з собою синьо-жовті прапори. Вечірня програма з нагоди святкування Дня Соборності відбудеться в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Початок о 19.00, за адресою:   м.Київ, вул.Івана Мазепи 29, Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» ВХІД ВІЛЬНИЙ # # # # # За додатковою інформацією звертайтесь за телефонами: Олександр Пресіч                0(93) 546 – 39 – 82 Вадим Васильчук                 0(63) 841 – 44 – 60 Володимир Мордас             0(93) 648 – 11 – 50 http://www.spas.in.ua/ Читайте також: Меншини вже стали більшістю в одній третині найбільш населених округів США Галицько-Волинське князівство Абсурд: для безпеки Ураїни грошей не потрібно, бо … Ліберали хочуть отримати гроші за толерантний геноцид українців 14 жовтня в Одесі, як приклад шляхетності та плєбєйства. Волинським ветеранам ОУН-УПА минулого року допомогли на майже мільйон гривень Саркозі вишле з Франції ісламських екстремістів «Militaria Ucrainica» Програма Української Національної Асамблеї Фальшиві поклони «світовим стандартам»

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: 22 січня, День Соборності, День Соборності на мосту Патона, міст патона

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

You are subscribed to email updates from Українська національна асамблея (УНА-УНСО)

To stop receiving these emails, you may unsubscribe now.

Email delivery powered by Google

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

Ющенко присвоїв Бандері звання Героя України (відео) Posted: 22 Jan 2010 08:09 AM PST Сьогодні, 22 січня, у День соборності України, Президент Віктор Ющенко підписав указ № 46/2010 про присвоєння голові Проводу Організації Українських Націоналістів, політичному діячеві Степанові Бандері звання Героя України (посмертно). Про це ЗІКу повідомили у прес-службі Глави держави. Подаємо текст указу повністю: «Указ Президента України № 46/2010 Про присвоєння С.Бандері звання Герой України За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю: Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Бандері Степану Андрійовичу – провідникові Організації українських націоналістів (посмертно)». Указ підписаний 20 січня. Як повідомив Ющенко на урочистостях з нагоди Дня соборності, «цього чекали мільйони українців і багато років», повідомляє «Українська правда». Нагороду отримав онук Провідника Степан Бандера. Довідка ЗІКу. Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року у родині греко-католицького священика в с.Угринів Старий біля Калуша. Учився у Стрийській гімназії і Львівській Політехніці. Юнаком став членом Союзу Української Націоналістичної Молоді та Української Військової Організації, а коли у 1929 році утворилася Організації Українських Націоналістів – одним із її перших членів в Україні. На початку 1933 року обраний Крайовим Провідником ОУН. Після успішного замаху ОУН на польського міністра Пєрацького, автора плану “знищення Русі” (України), Степан Бандера як Крайовий Провідник був засуджений на кару смерті, замінену довічним ув’язненням. Вийшов із тюрми у вересні 1939 року. У квітні 1941 року на Другому Великому Зборі ОУН був обраний Головою Проводу ОУН. З його ініціативи 30 червня 1941 року ОУН проголосила відновлення Української Держави. 15 жовтня 1959 року Бандера загинув від руки агента КГБ Богдана Сташинського. Степан Бандера також був ідеологом і теоретиком української національно-визвольної революції. Джерело: Західна інформаційна корпорація Читайте також:

“Хрест треба такий, щоб всі завидували…”

Різдвяні колядки часів Української Повстанської Армії

Хоч пізно, та не запізно

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: оун, оун-упа, степан бандера, степан бандера - герой україни, упа, Ющенко присвоїв Бандері звання Героя України

ВООРУЖЕННЫЕ СИЛЫ ЮАР: ПРЕЛЮДИЯ РАСПАДА? Posted: 22 Jan 2010 07:52 AM PST В 1994 г. важнейшей и первоочередной задачей, вставшей перед новым военным руководством ЮАР, была интеграция в новые вооруженные силы «старой» армии Претории (САНФ), вооруженных сил (пусть немногочисленных) четырех ранее формально независимых «бантустанов» (Транскея, Сискея, Бопутатсваны и Венды), «Умконто ве Сизве», АПЛА (военного крыла другой освободительной организации – ПАК), а также отрядов «самозащиты», созданных Партией свободы «Инката», в новую единую армию страны – САНДФ. Сложность состояла в том, что после объединения необходимо было значительное и быстрое сокращение новых вооруженных сил. Так, личный состав САНДФ, насчитывавший 131 тыс. человек, сократили за несколько лет до 70 тысяч. При этом многие опытные офицеры ушли из армии в частные компании благодаря гораздо более существенным зарплатам. Особенно это было заметно среди летчиков, моряков и военных инженеров. Специфической проблемой вооруженных сил ЮАР являются расовые квоты, что приводит к снижению общего уровня подготовки генералов, офицеров и прапорщиков. Так, было принято решение к 2012 г. иметь в составе САНДФ 64% африканцев, 24% белых, 10% цветных и 2% индийцев (в соответствии с численностью населения каждой расовой группы, за исключением белых – их должно быть в два раза больше в армии, чем в целом по стране) (1). Другими словами, в военных училищах для исправления процентного перекоса в пользу белых офицеров были вынуждены «тянуть за уши» черных курсантов и выпускать этих недоучек в войска, а лучше подготовленных белых молодых офицеров, получавших одновременно с военной специальностью и университетскую степень бакалавра, с охотой принимали на работу частные компании. Соответственно, еще в июне 2004 г. министр обороны ЮАР М.Лекота был вынужден признать, что САНДФ оказалась не в состоянии выдержать расовые квоты личного состава, поскольку белые предпочитали не поступать в военные училища или не продолжать службу после их окончания, а уходили в частный сектор. А поскольку у африканцев не было таких возможностей, они и шли в армию (2). Автору данной статьи посчастливилось увидеть своими глазами уровень боеготовности сухопутных сил ЮАР (САНДФ) во время посещения «дня открытых дверей» в артиллерийской части в городе Потчефстром (Северо-Восточная провинция) 23 сентября 2006 г., где сам показ боевых возможностей военной техники оставил довольно комичное впечатление. Один из номеров действа – стрельба из 120-миллиметровых тяжелых минометов типа М5 боевыми гранатами (дальнобойность – до 6100 м и до 10531 м – реактивной гранатой). Батарея из трех минометов (весь боевой расчет – африканцы) минут 15 устанавливала минометы и прицеливалась в мишень (старый БТР), находившуюся на расстоянии трех километров на склоне холма. Но поразили (неподвижную) мишень только с шестого или седьмого выстрела из каждого гранатомета. Более «впечатляющее» зрелище составила стрельба боевыми снарядами прямой наводкой из прекрасной южноафриканской дальнобойной гаубицы G-5 (калибр 155 мм, дальнобойность до 39 км, сделана по американской технологии). Мишень – старый микроавтобус белого цвета – километрах в четырех, хорошо видна на склоне холма. Шепотом говорят, что вместе с гаубицами, сразу позади них, находятся новые компьютеры и системы наведения и управления артиллерийским огнем (на треноге) и что они позволяют на расстоянии до 20 км поразить неподвижную мишень с вероятностью 90%. Наверное, это возможно в теории, но артиллерийский расчет дальнобойной гаубицы G-5, состоящий из восьми черных (одна из них, в соответствии с обязательным отсутствием дискриминации по признаку пола – женщина – наводчик), долго прицеливается и «мажет»: в цель попадание не с первого и даже не со второго выстрела. Следом начинает стрельбу батарея из трех самоходных гаубиц G-6, самого знаменитого оружия, гордости ЮАР (калибр 155 мм и дальнобойность, как и гаубицы G-5, до 39 км). Их командиры, как объявлено, – офицеры-буры. Мишень подальше – километрах в пяти. С первого – второго выстрела мишень поражена. Зрители ликуют. И последний номер программы. Батарея (три единицы) мобильных систем залпового огня Bateleur (Баталер) (калибр – 127 мм, количество направляющих труб – 40, дальнобойность – до 22500 м и до 36000 м – улучшенными реактивными снарядами. Скопирована с советской БМ-21). Дикий грохот, стрельба по площадям на расстояние 15 км. Рев толпы. Забавный рев, если принять во внимание, что подобные системы типа Ураган (дальнобойность до 36 км, калибр – 220 мм, количество направляющих труб – 40) были сняты с производства в СССР в 1987 г. и заменены на системы типа Смерч (калибр 300 мм, количество направляющих труб – 12, дальнобойностью до 70, а затем и 90 км). Удивило присутствие на описываемом действе ряда военных атташе не только сопредельных африканских стран (Ботсваны, Намибии, Зимбабве), но и Египта и Алжира. Похоже, что эти плохо отрепетированные маневры имели двоякую цель – убедить соседей, что с ЮАР лучше не ссориться из-за спорных земель, и заодно показать потенциальным покупателям, какие бывшие в употреблении мощные системы вооружений можно купить. Личное же впечатление предельно простое – реальная боеготовность сухопутных войск ЮАР на нуле. Замена опытных солдат, сержантов и прапорщиков на крайне неопытный и в большинстве своем малокомпетентный личный состав привела к очевидному результату – появлению небоеготовой, опереточной сухопутной армии. Руководство САНДФ может сколько угодно трубить об успехах в деле строительства новой, нерасовой армии и достижениях по части проведения миротворческих операций, но правды не скроешь: вольнонаемные солдаты-африканцы – крайне скверные вояки. Впрочем, среди черных офицеров и генералов уже немало хорошо подготовленных военных, но что они могут сделать с плохо обученными рядовыми. Единственное, что может утешать южноафриканцев – это что армии соседей, а тем более стран, где действуют миротворческие контингенты ЮАР, имеют, возможно, еще более низкую боеготовность. Судя по многочисленным сообщениям прессы, то же самое происходит в военно-воздушных силах, военно-морских силах страны и военно-медицинской службе ЮАР, которые, несмотря на уход многих профессионалов в частный сектор более десяти лет продержались за счет выпуска новых грамотных офицеров. Но если раньше в инженерных войсках, в ВВС, ВМС и военно-медицинской службе страны было лишь несколько процентов «исторически угнетенного» черного большинства, то теперь его процент форсированно доводят до 75%, т.е. «продвигают по службе» плохо подготовленных черных недоучек. А огромное количество квалифицированных морских офицеров, летчиков, военных врачей и инженеров всех рас ежегодно покидают ряды армии ради более высоких зарплат в частном секторе. Данных о качестве подготовки черных офицеров в военных училищах нет, но в 2003 г. была опубликована следующая статистика, касающаяся уровня подготовки гражданских инженеров, по которой можно делать соответствующие выводы: 90% поступавших на работу инженеров никуда не годилось. То же, и в гораздо большей степени, относится к армии ЮАР, поскольку если гражданские институты заканчивали через три года со степенью бакалавра менее 25% поступивших(3), то отсев «исторически угнетенных представителей черных народностей» в военных училищах страны был значительно меньше, чем в университетах (точные цифры тщательно скрывались южноафриканскими военными). А это означает, что по меньшей мере, 90% черных выпускников военных училищ по сложным техническим специальностям (военные инженеры, бортинженеры, авиатехники, летчики, артиллеристы, моряки, связисты, ракетчики) никуда не годились. Эти цифры являются смертным приговором для южноафриканской армии. ВВС и ВМС страны рассыпаются вслед за уже почти распавшейся сухопутной армией страны. Скоро боеготовность ВМС, ВВС и военно-медицинской службы страны будет, как и в САНДФ (сухопутной армии), «ниже нуля». Сколько же боевой техники будет ломаться, сколько самолетов и кораблей будут «стоять на приколе» из-за низкого уровня подготовки механиков и военных инженеров? А сколько самолетов разобьется и сколько кораблей утонет, и сколько больных военнослужащих из-за плохого лечения отправятся на тот свет в результате расовых квот? Слабо подготовленные черные офицеры, по своему уровню с трудом дотягивающие до уровня прапорщика прежних вооруженных сил ЮАР и, тем не менее, быстро растущие в чинах (несмотря на очевидную некомпетентность), будут делать все, чтобы помешать карьере лучше подготовленных офицеров вне зависимости от их расовой принадлежности. Если же ЮАР начнет распадаться по племенному признаку, то первыми побегут в вооруженные силы независимых Косаленда, Зулуленда, Сотоленда, Тсваналенда именно эти офицеры, которых будут принимать на службу не за знания, а за преданность новым государствам, а вернее, их правителям. Малокомпетентных офицеров будут ждать там генеральские погоны. Внутренне положение в ЮАР все ухудшается, несмотря на хороший экономический рост – 5% в 2006 г. (в основном за счет высоких цен на сырье). Но безработица, составляющая свыше 41%, почти не уменьшается, и многие люди существуют за счет случайных заработков. В стране много избыточной и необразованной рабочей силы, а квалифицированных работников не хватает. Из 47 млн населения более 4 млн неграмотны или закончили лишь начальную школу (4). В то же время до 80% молодежи моложе 30 лет никогда не имели постоянной занятости. Преступность растет, перераспределение доходов происходит в основном в пользу богатых черных(5), а не миллионов обездоленных. А рост цен на кукурузу, одного из основных продуктов питания, составил более 300% за два года (6). Народ звереет от безысходности, и страна все больше раскалывается по межплеменному признаку или по признаку поддержки тех или иных политических деятелей. Накопленное населением миллионами единиц(7) огнестрельное оружие рано или поздно может быть использовано не только в качестве средств самообороны. Существует весьма циничная точка зрения, что влиятельные зарубежные страны, зависящие от поставок южноафриканского сырья (в том числе платины)(8), уже прекрасно понимают, что социальный взрыв в ЮАР неизбежен и вся политическая игра теперь, в частности открытое противостояние бывшего заместителя президента (вице-президента) Джекоба Зумы и президента Табо Мбеки, строится на «управляемом» распаде страны и последующем контроле через купленных вожаков определенных местных племен наиболее важных территорий. Основными видами вооружений, которые будут использоваться в возможной гражданской войне в ЮАР (кроме гладкоствольных охотничьих ружей различных калибров и самодельного оружия) станут в основном: Различного типа пистолеты калибра 9 мм «Парабеллум», к примеру: ADP, ADP Mk II, ADP-9, CP-1, CP-2, SP1 Compact, Super Star, RAP 401, TZ-99, Z-85, Z-88. Будут использоваться и пистолеты калибра 7,62 мм, в частности: — устаревший пистолет ТТ-33 (7,62х25 мм) советского, китайского и восточноевропейского производства, — пистолет калибра 9 мм типа Макаров (ПМ) (9х18 мм) советского, китайского и восточноевропейского производства и южноафриканские пистолеты-пулеметы калибра 9 мм «Парабеллум» (9х19 мм) типа S-1 и BXP, — а также пистолет-пулемет калибра 9 мм типа Стечкин АПС (9х18 мм) (советского, китайского и восточноевропейского производства). Предполагается также применение устаревших штурмовых винтовок калибра 7,62 мм (7,62х51 мм) типа: — FN FAL производства Бельгии и других стран и ручного пулемета FAL того же калибра, отличающегося от штурмовой винтовки увеличенной длинной ствола; — G-3 производства Западной Германии и ее лицензионных образцов южноафриканского производства; — R1, R2, R3 – штурмовых винтовок южноафриканского производства на основе бельгийской штурмовой винтовки FN FAL. А также автоматов и ручных пулеметов калибра 7,62 мм (7,62х39 мм): — Автоматов АКМ (улучшенный вариант АК-47) и его производных – АКС (со складывающимся прикладом), выпущенных в различных странах мира; — ручного пулемета Калашникова (РПК) того же калибра (отличается от АКМ более длинным стволом) и СКС (самозарядный карабин Симонова) советского и китайского производства. Поставки данных видов вооружений пойдут из сопредельных стран, в первую очередь из Мозамбика и Анголы (через Намибию), а из Зимбабве пойдет много оружия зимбабвийского и китайского производства того же типа. Кроме того, будет использоваться и южноафриканская копия АКС (варианта АКМ) типа Raptor того же калибра (7,62х39 мм). Но наиболее распространенными во время будущей гражданской войны в ЮАР очевидно будут штурмовые винтовки калибра 5,56 мм (5,56х51) типа R4, R5 и R6, все являющиеся различными вариантами штурмовой винтовки типа R4 производства ЮАР, которая представляет особой модификацию израильской винтовки Галил (копия АКС) и отличается лишь уменьшенным калибром. Кроме того будут использоваться и южноафриканская копия АКС – штурмовая винтовка типа Raptor уменьшенного (до 5,56 мм) калибра и различные типы американской штурмовой винтовки типа M16 и устаревшая штурмовая винтовка западногерманского производства типа НК-33. Поскольку в стране немало как лицензионного, так и нелегального устаревшего нарезного охотничьего оружия, то будут использоваться и охотничьи нарезные винтовки и карабины, например: — Lee-Enfield различных подтипов калибра 7,71 мм (.303 дюйма, или 7,70х56). — Mauser двух калибров – стандартного 7,92 мм (7,92х57) и уменьшенного охотничьего 7 мм (7х57). — Винтовка Мосина калибра 7,62 мм (7,62х54). Среди помповых ружей наибольшее распространенные южноафриканские: — Neostead 12-го калибра (12 мм) (12х70); — MAG-7 12-го калибра (12х60); — MAG-7M1 12-го калибра (12х60). Из зарубежных снайперских винтовок наибольшее распространение получит СВД (снайперская винтовка Драгунова) различных модификаций калибра 7,62 мм (7,62х54R) советского, китайского и восточноевропейского производства. Что же касается пулеметов, то в основном это будут: — SS-77 – пулемет производства ЮАР. Сделан на основе тяжелого советского пулемета Горюнова (СГ-43), калибр – 7,62 мм (7,62х39) или 5,56 мм (5,56х51). Ствол заменяется на другой калибр в полевых условиях за несколько минут; — Mini-SS-77 – южноафриканский пулемет, калибра 5,56 мм (5,56х51); — спаренный тяжелый пулемет типа MG4 производства ЮАР, калибр – 7,62 мм (7,62х51); — тяжелые пулеметы типа ПK и ПКМ калибра 7,62 мм (7,62х54) зимбабвийского, китайского, восточноевропейского и советского производства; — тяжелый пулемет типа Browning калибра 12,7 мм (12,7х99) английского и американского производства; — тяжелый пулемет ДШКМ калибра 12,7 мм (12,7х108) китайского и советского производства; — тяжелый пулемет НСВ «Утёс» калибра 12,7 мм (12,7х108) советского производства; — тяжелый пулемет КПВ и КПВТ и его производные – ЗГУ-1 и ЗПУ-4 калибра 14,5 мм (14х114) китайского, советского и восточноевропейского производства; — различные скорострельные орудия и авиационные пулеметы преимущественно южноафриканского производства, например Type 20 M 693 калибра 20 мм (20х139) и Gai-CO1 и G12 и F2 и GA-1 – многофункциональное скорострельное орудие калибра 20 мм (20х82); — скорострельное орудие ПВО калибра 23 мм типа Zu-23-2 «Zumlac» (на основе советского скорострельного орудия типа ЗУ-23-2) и сами Зу-23-2 «Зеушка», поставленные из различных стран; — скорострельные орудия калибра 30 мм (30х173) типа MK 44 Bushmaster; — скорострельные орудия калибра 35 мм (35х228) типа EMAK и GDF-002 и зенитная самоходная артиллерийская установка типа SPAAG (ZA-35) и GA-35; — из многозарядных гранатометов южноафриканского производства калибра 40 мм (40х53) в ход пойдут Y3 – ленточный гранатомет и AGL и XRGL40 – автоматические шестизарядные револьверные гранатометы производства ЮАР; — что же касается зарубежных многозарядных ленточных гранатометов, в первую очередь будет использоваться советский АГС-17 «Пламя» калибра 30 мм. Практически все упомянутые выше виды пулеметов и скорострельных орудий будут устанавливаться на внедорожниках: — Toyota, Land Rover, Range Rover, Defender, Izuzu, Nissan Patrol, Mitsubishi, Ford Ranger, Jeep CJ – 5/6. — легких грузовиках и в кузовах грузовиков: — Samil-20, Samil-50, Samil-100, Samil-100 Kwevoel, Zumlac, Llama, Withings, Sakom 120, SAMAG 120, MAN и Bedford; и на шасси различных, в основном устаревших, бронетранспортеров: iKlwa, Patria, Ratel-20, Ratel-60, Ratel-81, Ratel-90, Buffel, Casspir, Bullgod, Rhino, Okapi; и бронированных внедорожников: Mamba, RG-31 NYALA, RG-32 Scout, RG-33, Scout 2. На некоторых из грузовиков и внедорожников могут быть установлены и хранящиеся на складах устаревшие американские безоткатные орудия типа M-40A1 калибра 106 мм и поставленные из соседних стран устаревшие безоткатные орудия типа Б-10 (БО-10) калибра 82 мм и Б-11 (БО-11) калибра 107 мм советского, китайского и восточноевропейского производства. Также на бронетехнике и на грузовиках будут устанавливаться минометы южноафриканского производства калибра 81 и 120 мм и минометы калибра 82 мм, 120 мм и 160 мм советского, китайского и восточноевропейского производства. А более легкие минометы калибра 51 мм, в том числе южноафриканские калибра 60 мм будут использовать пехотинцы. Кроме того, списанные авиационные контейнеры Type 361 с неуправляемыми ракетами «воздух-земля» типа SNEB калибра 68 мм будут устанавливаться на различной бронетехнике и использоваться против наземных, в том числе легкобронированных целей. Наиболее часто по своему прямому назначению будет использоваться и тяжелый пушечный бронетранспортер типа Rooikat-76 с пушкой калибра 76,2 мм и бронетранспортер типа Ratel-90 (лицензионный вариант французского бронетранспортера VXB) с пушкой калибра 90 мм и бронемашина Eland-90 (АМЛ-90) (лицензионный вариант французской бронемашины Panhar с пушкой калибра 90 мм). Ряд тяжелых грузовиков, автобусов и тракторов могут быть переделаны в самодельные бронетранспортеры. Возможно и применение самодельных бронепоездов. Против бронированной техники, включая бронетранспортеры, все воюющие стороны будут в основном использовать противотанковые ракеты ZT-3 радиусом до 4 км или ZT-35 (Swift) или Ingwe радиусом до 5 км, устанавливаемые в частности на шасси бронетранспортера Ratel, а также и FT5 – южноафриканский противотанковый гранатомет калибра 99 мм и гранатометы типа РПГ-7 калибра 40 мм и РПГ-18 калибра 64 мм зимбабвийского, китайского и советского производства. Возможно позднее применение и более современных советских и российских гранатометов типа РПГ-26 калибра 73 мм, РПГ-27 калибра 105 мм и РПГ-29 калибра 105,2 мм. Из-за дороговизны применения не часто будут задействованы танки южноафриканского производства типа Olifant(9) с пушкой калибра 105 мм, системы залпового огня калибра 127 мм типа Bateleur 127 (Valkiri MkII) (дальнобойность до 36 км) и устаревшие системы залпового огня типа Valkiri MkI (дальнобойность до 22,5 км), а также дальнобойные артиллерийские гаубицы типа G-5 и самоходные гаубицы типа G-6 (оба с дальнобойностью до 39 (47) км и их улучшенные варианты T-6-52 и Т-5-2000 с увеличенной (до 75 км) дальнобойностью. Не исключено, что в ход пойдут и G-1 – английское полевое орудие калибра 88 мм (25 фунтов) времен Второй мировой войны (дальнобойность – до 12000 м) и G-2 – английская тяжелая полевая гаубица калибра 140 мм (5,5 дюйма) времен Второй мировой войны. Дальнобойность – 16 460 м (до 21000 м – улучшенная версия). Гораздо чаще будут использоваться прицепные системы залпового огня южноафриканского производства типа RO 107 калибра 107 мм (дальнобойность до 8,5 км, копия китайской Type 63). Из различных стран могут быть поставлены и мобильные системы залпового огня BM-21 (дальнобойность до 20 км, а последние образцы ракет имеют дальнобойность до 40 км ) китайского, восточноевропейского и советского производства. При возможном развале ЮАР этим воспользуются соседи ЮАР – Намибия, Ботсвана, Мозамбик и Зимбабве и, возможно, Свазиленд и Лесото (и косвенно Ангола), чтобы: 1. Если не юридически, то фактически захватить (с помощью родственных племен, проживающих на территории ЮАР) наиболее значимые месторождения полезных ископаемых и пути их вывоза из страны. 2. Сбросить повстанцам все устаревшее или более не нужное оружие из своих арсеналов, включая пулеметы и скорострельные орудия со списанной бронетехники, авиатехники и кораблей, в том числе с помощью прямых морских поставок в южноафриканские порты. Но данные темы, равно как и вероятное применение всевозможных типов огнестрельного оружия, бронетранспортеров, танков, крылатых ракет, бронепоездов, авиации и флота(10) во время военных действий между различными воюющими сторонами и поставки устаревшего оружия не только из соседних, но и из развитых стран(11), а также посылка миротворческих сил ООН (для контроля за наиболее важными месторождениями полезных ископаемых), выходят далеко за рамки данной статьи и требуют отдельного исследования. В заключение стоит сказать, что, к большому сожалению, у ЮАР очень мало шансов избежать страшной гражданской войны. ИЛЛЮСТРАЦИИ: 01. Танк Olifant. 02. Ремонтно-эвакуационная машина на шасси танка Olifant. 03. Гаубица G-5. 04. G-5 на боевой позиции. 05. G-5 во время Дня артиллерии в Potchefstroom. 06. Система управления огнём гаубицы G-5 (G-5 compliment). 07. Два бронетранспортера Руйкат-76. 08. Бронетранспортер Эланд-90 и внедорожник Тойота. ПРИМЕЧАНИЯ: 1. Business Day. 26.09.2003. 2. BBC. 02.06.2004. 3. Business Day. 13.05.2005. 4. Mail&Guardian. 23.04.2005. 5. C 1994 по начало 2007 г. было перераспределено в руки черных собственности и акций на сумму 30 млрд евро (Mail & Guardian. 10.04.2007). Но воспользовались этим в основном черные миллионеры, имеющие связи с правящей партией – АНК. 6. Sowetan. 12.04.2007. 7. Официально в стране было 4,5 млн единиц оружия и, по меньшей мере, 2,5 млн человек имели на него лицензию, включая полицию и военнослужащих (Business Day. 20.09.2005.) А количество нелегального огнестрельного оружия в ЮАР составляло по различным оценкам от 500 тыс. до одного млн единиц (Mail&Guardian. 01.07.2006). 8. ЮАР поставляет на мировой рынок 70% платины, 50% хромитов, 50% алмазов, 40% ванадия, 18% золота и 18% кобальта. 9. Теоретически возможна и поставка из различных стран китайских танков Т-59 (копия советского Т-54А) (пушка калибра 100 мм), немецких танков Leopard-1 (пушка калибра 105 мм) и Leopard-2 (пушка калибра 120 мм), английских танков Challenger-1 и Challenger-2 (оба с пушкой калибра 120 мм), советских танков Т-55 (пушка калибра 100 мм), Т-62 (пушка калибра 115 мм), Т-72 (пушка калибра 125 мм), Т-64 (пушка калибра 125 мм) и Т-80 (пушка калибра 125 мм) различных модификаций. Танки советского производства благодаря сравнительно небольшим по весу и габаритам (по сравнению с тяжелыми английскими, немецкими или южноафриканскими танками) очень хороши для применения в самодельных бронепоездах. Танки, устанавливаемые на открытых передвижных железнодорожных платформах, по сути, могут заменить броневагоны с артиллерийским и пулеметным вооружением. 10. Гражданские морские суда и катера, самолеты и вертолеты, грузовые и пассажирские поезда, грузовики и автобусы будут приспособлены для военных нужд. 11 К примеру, никто не может предсказать, сколько тысяч тонн стрелкового оружия может быть поставлено в Африку после объединения Южной и Северной Кореи. Фото Ian Liebenberg (ЮАР) Шубин Г. (Институт Африки, к.и.н.) (Доклад на международной конференции в Институте Африки РАН. Май 2008) Джерело: africana.ru Читайте також: Вітаємо пана Юрія Шухевича З Днем Народження! Як Гоголь у труні перевернувся Конгрес США прийняв законопроект про виведення військ з Іраку Рідігєрівщина в Криму Заява УНА-УНСО (стосовно газового конфлікту) Свині не вгамовуються Найманство 99% британців за смертну кару 2-3 лютого 2008 року ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ – К Р У Т И Привид толерастії: все більше збоченців на нашій Святій землі! Коліївщина необхідна!

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: ВООРУЖЕННЫЕ СИЛЫ, ВООРУЖЕННЫЕ СИЛЫ ЮАР, ПРЕЛЮДИЯ РАСПАДА

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now