Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

Українська Народна Рада у Ворзелі. Posted: 04 Jan 2010 01:49 AM PST 2-го січня 2010 року в Уваровському будинку (селище Ворзель Київської області) відбулась установчаконференція осередку УНР у селищі Ворзель. На установчій конференції були присутні представники організаційного комітету по створенню Української Народної Ради Приірпіння. Відкрив конференцію голова організаційного комітету по створенню УНР Приірпіння Редич Олександр Володимирович, який у своїй доповіді розкрив аспекти створення УНР та УНР Приірпіння і передав слово голові оргкомітету по створенню осередку УНР у селищі Ворзель Костурі Дануті Василівні. У своїй промові Данута Василівна пояснила необхідність підтримку на виборах Президента України Віктора Андрійовича Ющенка, надала характеристику стану українства в наш час і окреслила мету осередку УНР в селищі Ворзель. Наступний виступ був члену оргкомітету по створенню осередку УНР у селищі Ворзель Харченко Лариси Олександрівни. На початку свого виступу Лариса Олександрівна наголосила, що слід звернути увагу на необхідність розбудови саме України і дбати про інтереси України, а не інших держав. Лариса Олександрівна звернула увагу на екологічний стан у селищі Ворзель, повідомила про втрату Ворзелем власних рекреаційних зон, зазначила про необхідність створення осередку УНР як бази для розбудови місцевої громади, громадянського суспільства і формування нормальних умов життя. Лариса Олександрівна також зазначила найближчі цілі осередку УНР в селищі Ворзель і взаємодію УНР з органами місцевої влади. Учасники конференції у своїх виступах піднімали актуальні питання з життя селищної громади Ворзеля, екологічно-соціальні задачі УНР Приірпіння. Було обговорено роль УНР в суспільно-політичному житті України, а також було обговорену позицію УНР в світлі майбутніх президентських виборів і визначена підтримка єдиного українського кандидата на пост Президента України – Віктора Андрійовича Ющенка. На установчій конференції було створено ворзельський селищний осередок Української Народної Ради та обрано керівництво осередку. Головою ворзельського осередку УНР було обрано Костуру Дануту Василівну, заступником Харченко Ларису Олександрівну. Читайте також: УНР Приірпіння Резолюція установчого з’їзду Української Народної Ради ЗАЯВА Про міжнаціональну злагоду Заява З’їзду Української Народної Ради з приводу майбутніх президентських виборів. УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА Є! Прес-реліз Акредитація представників ЗМІ на Установчий з’їзд Української Народної Ради Прес-реліз оргкомітету створення Української Народної Ради УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА, ПРЕС-РЕЛІЗ Час каже: об’єднуймось! ЗАКЛИК ДО УКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДЯНСТВА © for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us Post tags: Ворзель, осередки УНР, Уваровський будинок, Українська Народна Рада, Українська Народна Рада у Ворзелі., Українська Національна Рада, УНР This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

You are subscribed to email updates from Українська національна асамблея (УНА-УНСО) To stop receiving these emails, you may unsubscribe now.	Email delivery powered by Google
Google Inc., 20 West Kinzie, Chicago IL USA 60610

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

• Розклад Різдвяних заходів у столиці
• ТРАДИЦІЇ НАДВЕЧІР’Я ХРИСТОВОГО РІЗДВА
• Створено Українську народну раду в місті Буча.

Розклад Різдвяних заходів у столиці Posted: 06 Jan 2010 06:50 AM PST 07 січня 2010, Київ, Палац спорту. Країна Мрій та Олег Скрипка знову дарують нам свято – різдвяні Етно-диско-вечорниці! 07 січня 2010, Київ, арт-клуб 44. Фольк-роковий гурт «PoliКарп» запрошує вдягнути вишиванки і «відірватися» разом з ним. 08 січня 2010, Київ, заповідник «Софія Київська». Фестиваль «Країна Мрій» закликає всіх у Софію Київську разом з нами святкувати та колядувати! «Радуйся, ой радуйся земле, Син Божий народився!» 09 січня 2010. Київ, музей І.Гончара. В рамках Всеукраїнського дитячого фольклорного фестивалю «ОРЕЛІ» відбудеться Різдвяна коляда. Читайте також: ТРАДИЦІЇ НАДВЕЧІР’Я ХРИСТОВОГО РІЗДВА Святкове вітання від УНА-УНСО

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: арт-клуб 44, заповідник «Софія Київська», коляда, країна мрій, музей гончара, олег скрипка, Різдво Христове, Розклад Різдвяних заходів у столиці, святки, Фольк-роковий гурт «PoliКарп»

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

ТРАДИЦІЇ НАДВЕЧІР’Я ХРИСТОВОГО РІЗДВА Posted: 06 Jan 2010 04:11 AM PST Свято Христового Різдва належить до найбільших християнських свят, які Церква відзначає особливо урочисто. Кульмінацією святкового приготування є надвечір’я Різдва – день чування, молитви й посту. Святвечір має не тільки глибокі змістом церковні відправи, але передусім він багатий у нашому народі на cповнені символіки обряди і звичаї, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів, розповідає Юлія КОЦАН. «Час нашого спасення вже настав. Готуйся, вертепе, бо Діва надходить, щоб родити» (Стихира вечірні надвечір’я) Історія святкування надвечір’я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства. Надвечірня празника Різдва має окрему богослужбу, що зветься Великі, або Царські часи, які уклав Єрусалимський Патріарх Софроній, де в псалмах та читаннях пророків зі Старого Завіту зібрано основні пророцтва відносно обіцяного Месії. Зі святого Євангелія читають події, пов’язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують воплочення Божого Сина, місце й обставини Різдва. Під час відправи Царських часів святе Євангеліє лежить на тетраподі як символ Христа, що вже прийшов і голосить нам Божу науку. Походження назви Царські часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій відправі завжди були присутні цісарі зі своїм двором. При кінці служби в їхню честь співали окремо многолітню. День надвечір’я завершує Пилипівський піст перед Різдвом, тому цього дня є строгий піст. Колись, ще в дохристиянські часи, наші прадіди в той час мали свято «Корочуна» — день привітання сонця. «Свято „Корочуна”, — каже проф. С. Килимник, слова якого наводить у своїй книзі „Пізнай свій обряд” о. Юліян Катрій, — цілком хліборобське, було натхнення людини надією і вірою у щасливий рік урожаю, приплоду худоби, здоров’я, добробуту та радісного життя». Наші пращури вірили, що у грудневі й січневі дні народжується чудодійна сила, що переливається у душі людей, у землю, у воду, у рослини і тварини, тому так чекали та радісно відзначали це свято. Християнство наповнило давні традиції новим змістом, християнськими ідеалами, ідеями правди, любові, всепрощення Слова, щедрості, удосконалення. Приготування до Святвечора „До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп вносили до хати в навечірня Різдва Христового. Називали його по-різному: «дідух», «дід», «коляда» на Волині, «кріль» (король) на Холмщині, «зажин» на Чернігівщині, «баба» в Чорткові на Тернопільщині”, — розповідають у книзі „Обряди і страви Святого Вечора” Ольга Вербенець і Віра Манько . В деяких місцевостях «бабою» називали сіно, яке також вносилося до хати. Приготування до Різдва охоплювало всі сторони життя української родини. Готувалося доволі їжі, варився мед, виготовлялися різні наливки, вишняки, сливняки, тощо. Господиня купувала нові горщики, ложки, миски, дбала про нове вбрання для дітей і дорослих. Традиційні в наш час ялинки в хатах українців з’явилися переважно аж у першій половині ХХ ст. Спочатку їх підвішували до сволока і лише згодом почали ставити на підлогу. Прикрашали ялинку свічечками, горішками, яблучками, медівниками або домашніми тістечками. Звичай прикрашати різдвяну ялинку поширився з Німеччини. Легенда свідчить, що традицію прикрашати дерева на честь Різдва запровадив відомий богослов-реформатор Мартін Лютер (1483-1546). У 1500 році, напередодні Різдва, він, гуляючи лісом, побачив декілька ялинок, покритих снігом. Вони яскраво виблискували в місячному сяйві і вразили Лютера своєю красою. Повернувшись додому, він поставив маленьку ялинку посеред кімнати, прикрасив її свічками і запалив їх. На Лемківщині і в деяких районах Львівщини виготовляли так званих «павуків», що символізують павутиння, яке, за легендою, врятувало Христову родину від Іродових воїнів. Виготовляли павуків із соломи або із тонких дерев’яних прутиків чи з дроту, а у місцях з’єднання чіпляли квіти, свічечки або скляні ялинкові прикраси. До свята мав бути наведений порядок і на подвір’ї, і в господі. Всі знаряддя повинні бути на своєму місці. Все, що було позичене, потрібно було повернути додому, але також і самому повернути позичене. До свят, за традицією, мали бути полагодженні і вози, і сани. Страви, приготовані на Вечерю Для святкування Святвечора та Різдва випікали багато різновидів хліба, який мав різні назви (корун, крачун, крайчун, керечун, книш, калач, струцля і просто хліб) та форми, залежно від місцевості, і випікався з різного борошна, міг бути прісним або скоромним (його під час вечері не споживали, а просто клали на столі). Різдвяний хліб був символом новонародженого Ісуса, і в деяких місцевостях до нього додавали трішки свяченої води. Обов’язковим на святковому столі мав бути „книш” – кругла паляниця з малесеньким хлібенятком зверху – для душ померлих. Подекуди перед випіканням цей хліб позначали голівкою маку або відтиском склянки зі змоченими в олії краями. Книші символізують єдність поколінь роду і заступництво-опіку предків. На Лемківщині й у Галичині посеред столу клали «струцлю» — плетенку, посипану маком, яку ще називали «кукелкою». На Поділлі випікали три обрядові хліби, які на Святвечір клали на столі один поверх іншого. Нижній (його називали «Хазяїном»), прісний, пекли з житнього борошна, другий (називався «Василь») – з пшеничного, верхній («Йордан»), менший також з пшеничного. «Хазяїна» розрізали і їли на перший день Різдва, «Василя» — на Новий рік, а «Йордан» — на Водохрестя. В Козові на Тернопільщині теж клали на стіл три хліби — два нижні житні й зверху – круглий пшеничний калач, в який вставляли воскову свічку. Цей калач був особливим, бо складався з багатьох шишок, які скручувалися з пасочків тіста і щільно вкладалися у круглу форму. Вважали, що сіно під обрусом символізує стаєнку, перший житній хліб – ясла, другий житній – колиску, калач – Ісусика, бо дуже він був солодкий і смачний. Обов’язково пекли на свята калачі – круглі обрядові хліби з білого пшеничного борошна, замішані на молоці з додаванням яєць. З двох валків тіста скручували джгут, з якого формували коло з діркою всередині. На півдні Поділля калач виплітали з восьми валків тіста. На Черкащині печуть прямокутний хліб, який має назву «Господар». Обов’язково на столі мали бути пиріжки з різною начинкою – капустою, горохом, сливами, вишнями, маком тощо. Бабусі роздавали їх онукам, і кожен мав запам’ятати з якою начинкою пиріжок. Казали, що коли дитина заблукає, варто згадати з якою начинкою пиріжок на Святвечір, і Господь зразу допоможе пригадати дорогу. Окремо, господині пекли хліб для пригощання худоби. На Поділлі цей хліб називали «Рожество» і мав дуже цікаву форму. Виробляли його з двох валків тіста, які скручували джгутом, надавали йому форми підкови, клали на горщик з кутею. Щоб устигнути приготувати страви на святкову вечерю, господиня вставала дуже рано, о 1-2 годині ночі. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв. Звідси її назва –Багата кутя. Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? Етнографи кажуть, що це може бути пов’язано з 12-ма місяцями. У наш час число 12 трактують як згадку про дванадцять апостолів Ісуса Христа. Господиня розпалювала піч, добуваючи живий вогонь при допомозі шматків дерева, або кресала (цей звичай ще донедавна зберігався на Гуцульщині). У піч клала сім або дванадцять полін. Для приготування страв набиралася досхідня вода, нею заливали пшеницю, сушені фрукти, і ставили в піч варити дві головні страви – кутю та узвар. Між стравами Святої Вечері на першому місці стоїть кутя, або коливо. Це варена пшениця з медом. Кутя з’явилася ще в дохристиянську добу. З тих часів вона зберегла символізм поминальної страви. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — символ вічного щастя святих у небі. Варили кутю у спеціальному горщику, в якому нічого іншого не варилося, або купували щораз новий. У різних регіонах кутю готували по-різному. На Лемківщині варили кутю з ячмінної каші (панцаку), оскільки пшеницю в горах не сіяли. Звичай варити пшеницю туди принесли із собою священики та вчителі з Галичини, однак цей звичай прижився не у всіх селах. У тих селах на Лемківщині, де кутю варили з пшениці, її подавали лише з медом. Кутю з ячмінної крупи також варили на Чернігівщині – там її заправляли тільки узваром (компот зі сухофруктів). У різних місцевостях кутя мала різну консистенцію – вона могла бути густою, або ж рідкою, як юшка. Узвар варився з сушених яблук, грушок, слив, вишень. На Тернопільщині його ще називали сушеницею. Окрім цих головних страв, господині ставили варити голубці, капусняк із пшоном і квасолею, затертий олією, який на Вінниччині та на Гуцульщині називали «шупенею», горох, борщ пісний з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею. Також смажили рибу, пекли млинці з кислого тіста (на Поділлі), варили страви з грибами. Голубці, як правило, робили із заквашеними головками капусти, і начинка у них була різною. Традиційно вважається, що страв має бути 12, але їх кількість і складники дещо відрізняються – залежно від місцевості і заможності родини. Так, Лемківщина вирізнялася низкою особливих страв, які більше ніде не готували. Наприклад, «бобальки» — подовгасті, посередині потовщені, розкачані в руках шматки тіста, що їх варили або пекли і мастили розтертим маком з медом і олією. Інша страва — «киселиця» — сьогодні зовсім забута. Напередодні Святвечора замочували мелений овес, потім переціджували той заквас через сито, щоб відділити востюги. Очищену густу рідину варили, постійно помішуючи, щоб не пригоріла. Заправляли її кмином, часником та лляною олією. На Тернопільщині робили напій, який мав назву «голопас». Його готували заздалегідь із відвару сушених фруктів, до якого додавали житню закваску або дріжджі, а також карамель. Поки господиня порається в хаті, господар приводить до порядку обійстя, напуває і годує худобу. Цікавий звичай зафіксований на Лемківщині. Коли вже все в хаті було готове, ціла родина йшла до потоку і там старанно милася крижаною водою, а втиратися поспішали до хати. Останньою йшла митися господиня. Традиція внесення дідуха і приготування стола Наступним кроком є традиція внесення дідуха. Господар, здійнявши шапку, перехрестившись, брав дідуха і в’язку сіна, а син – дві в’язки. Сіно при цьому розтрушували, а батько приговорював: «Хай труситься сіно, хай годує худібку. Хай м’яко буде душечкам, хай м’яко буде Святому Дитяті та худібці на сіні лежати!». Повільно і урочисто батько з сином підходили до хати і ставали перед порогом, де їх вже чекала господиня з книшем в руках. Входили в хату і батько говорив такі слова: „Святки йдуть!” „Святки прийшли!” – відказував після батька син. „Шануємо і просимо дідуха й вас завітати до господи!”, – відповідала мати. Так відбувалось на Східній Україні, а на Галичині газда (господар) промовляв такі слова: «Дай Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа». Опісля, сім’я заходила до хати, хрестилася, розстеляли в’язочку сіна на покутті й ставили на нього дідуха, другу в’язку сіна клали на стіл, а третю – під стіл. Під час того, як на підлогу стелили солому, діти під столом квокали: «Кво-кво – завтра Різдво». На Тернопільщині та Львівщині на стіл укладали сіно тонким шаром, господиня клала на чотири кути зілля і часник. Зверху стелили білий обрус, а поверх нього часто стелився другий. На святково застелений стіл клали хліб, і в ньому робили дірку, в яку вставляли високу воскову свічку. На Лемківщині і в Галичині свічку ставили в горня, наповнене ярим зерном, яке згодом підмішували до посівного зерна. Запалену свічку ніхто не мав права погасити весь вечір і старалися запалити так, щоб вона випадково не погасла, бо це не є доброю прикметою, бо віщувала смерть когось з родини. Після цього господар клав у сіно під столом сокиру, косу, серпа, частину рала, частину граблів – щоб добре оралося, жалося, косилося та щоб було, що жати і косити в Новому році. Тільки опісля господар брав горщик з кутею, а господиня з узваром. Вони урочисто несли їх на покуття. Поки мати ставила страви на стіл, господар йшов у хлів годувати худобу шматочком хліба з застромленим у нього часником, посипаним сіллю, починаючи з найстаршої, закінчуючи наймолодшою. Символізм цього звичаю у тому, що худоба своїм диханням зігрівала новонародженого Ісусика. Потім вся родина ставала до спільної молитви. Спочатку моляться за померлих, а потім за всіх присутніх. Після господар змішував ложку куті та всіх інших страв з борошном і знов йшов у хлів пригощати худобу, щоб й та могла приймати участь у святкуванні. Потім виходив на подвір’я, щоб запросити на вечерю всі праведні й не праведні душі, сонце й місяць. Запрошення повторював тричі. Не отримавши відповіді, голосно говорив: «Як не йдете, то щоб повіки віків не приходили». Господар, повернувшись до хати, зачиняв двері. Після цього вже ніхто з дорослих у цей вечір не міг виходити. На Прикарпатті збереглася ще досі традиція перед вечерею йти з кутею та свічкою на цвинтар і запрошувати померлих родичів на спільну трапезу. Різдвяна зірка Коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді родина могла сідати до столу після дня суворого посту, під час якого ніхто не мав права їсти, окрім малих дітей, яким давали трішки вареної картоплі. Проте перед тим як сісти, кожен дмухав на місце на лаві, щоб бува не придушити душі, які, вважалося, на Святвечір приходили до хати. Починали вечерю з куті. Їли всі з спільних мисок і пили з одного кухля, що символізувало мир і злагоду в сім’ї впродовж року. Окремі тарілки і ложки ставили лише для покійних родичів, або того з родини, кого не було в цей вечір вдома. Несподіваний гість віщував щастя на цілий рік, тому йому старалися догодити. Також вважалося доброю прикметою запрошувати на вечерю одиноких, бездомних та убогих людей. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, окрім господині, яка підносила страви. В кінці вечері батько, а за ним і вся родина вставали з-за столу та дякували Господові за прожитий рік і просили про долю на наступний. Після вечері на столі залишали кутю, інші страви, ложки, бо вірили, що вночі померлі прийдуть ще раз на вечерю. В центральній та східній частині України після Святовечора існував звичай носити вечерю дідусю і бабусі (якщо вони мешкали окремо), хрещеним батькам та добрим знайомим. «Нести вечерю» — то значить шанувати старійшину, ділити надію, долю, добро, згадувати померлих. Після Вечері у деяких регіонах молодь починала колядувати. Дехто йшов на Всеношне Богослужіння, яке завершувалося святковою Різдвяною Літургією. Загалом традиції святкування надвечір’я Різдва носять однаковий характер по всій Україні, а відмінність у південних та північних областях пояснюється впливом інших культур. Багато із самобутніх звичаїв втратилися або призабулися внаслідок масових депортацій українців з їх етнічних земель або через радянську атеїзацію. Попри все, українці сьогодні по-новому відкривають себе для Бога, рідних традицій і обрядів. Книга Ольги Вербенець і Віри Манько „Обряди і страви Святого Вечора” стала бестселером видавництва „Свічадо”. „Ця книжка наповнена передріздвяною радістю, ароматом солом’яного дідуха і запашного сіна, пахощами і смаком правічної куті”, — говорять про видання у самому видавництві. — „Вона буде цікавою і корисною як для тих, хто вже має ґрунтовний досвід у підготовці до Святого Вечора, так і для тих, хто можливо вперше спробує приготувати 12 страв, відродити деякі призабуті звичаї у своїй родині, наповнивши переддень Христового Різдва радісною, світлою і чарівною атмосферою”. Матеріали згаданої книги лягли в основу цієї статті. Джерело: © РІСУ – Релігійно-інформаційна служба України Читайте також: Розклад Різдвяних заходів у столиці Святкове вітання від УНА-УНСО

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Різдво Христове, ТРАДИЦІЇ НАДВЕЧІР’Я ХРИСТОВОГО РІЗДВА

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

Створено Українську народну раду в місті Буча. Posted: 06 Jan 2010 01:47 AM PST 4 січня 2009 року в місті Буча в приміщенні міського будинку культури відбулась установча конференція бутанської міської позапартійної громадської організації «Українська народна рада». На конференції були присутні представники місцевих організацій політичних партій і громадських об’єднань у місті Буча, голова київської обласної організації УНР Михайло Ратушний, а також представники оргкомітету по створенню УНР в Приірпінні. Делегати конференції одноголосно проголосували за створення бучанської міської організації «Українська народна рада» і обрали керівні органи: • Голова: Мартинюк Володимир Іванович • Заступник: Кравченко Василь Михайлович • Президія складається з 15 осіб. Також делегати ухвалили резолюцію з’їзду «Української народної ради» і сформулювали звернення бучанської міської організації «Українська народна рада» про рішучу підтримку кандидатури Віктора Ющенка на пост Президента України. Читайте також:

Резолюція установчого з’їзду Української Народної Ради ЗАЯВА Про міжнаціональну злагоду Заява З’їзду Української Народної Ради з приводу майбутніх президентських виборів. УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА Є! Прес-реліз Акредитація представників ЗМІ на Установчий з’їзд Української Народної Ради

Українська Народна Рада у Ворзелі.

УНР Приірпіння УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА Є! (фоторепотаж про установчий з’їзд Української Народної Ради) Відбулась установча конференція Української Народної Ради в місті Києві Українська Народна Рада Київщини, установча конференція (фото)

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Буча, Приірпіння, резолюція з’їзду «Української народної ради», Українська Народна Рада, Українська Національна Рада, УНР, УНР Буча, УНР Приірпіння, Установчий з’їзд Української Народної Ради

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

• Доктрина Дуэ
• КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма)
• Міняймося теріторіями, а не погоджуєшся, — отримаєш війну
• Зимова війна в Суомі
• ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ.
• ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ

Доктрина Дуэ Posted: 08 Jan 2010 10:44 AM PST Генерал Джулио Дуэ. Забытое сегодня военными историками имя. В лучшем случае, в описании развития военной техники, способов ведения боевых действий двадцатых-тридцатых годов XX века, и анализа чьих-то побед или поражений начального периода Второй Мировой войны промелькнет мимоходом выражение типа: “…по теориии Дуэ…”, или “…под влиянием ошибочной доктрины Д.Дуэ…”. И все. Ну, еще во вступительных статьях многих советских военно-научных монографий сороковых-пятидесятых годов, когда обязательно надо было подчеркнуть, что советская военная наука, опирающаяся на прочный фундамент марскизма-ленинизма, всегда была более передовой и верной, нежели глубоко реакционная, человеконенавистническая буржуазная милитаристская теория, всегда вспоминали про совершенно неверную, в корне ошибочную, опровергнутую событиями Второй Мировой войны теорию Дуэ, норовили лягнуть это типичнейшего представителя отсталой западной военной науки. Казалось бы, что все это совершенно справедливо. Действительно, очень многие основные постулаты его теории не выдержали проверки временем и практикой нескольких войн XX века, оказались полностью неверными и ошибочными. Но вот подошел конец XX веку, начался XXI век и в ряде случаев оказывается, что Дуэ не был уж столь безоговорочно неправ, заявляя, что войну в целом выигрывает мощная авиация, после чего на долю сухопутных войск остается лишь продефилировать по покоренной стране торжественным маршем и водрузить знамя победы в центре вражеской столицы. Вспомним авиавойну NATO против Югославии в марте-апреле 1999г., американскую операцию против Ирака “Буря в пустыне” 1991 года, выигранную фактически одной авиацией, разгром режима талибов в Афганистане, войну США и Великобритании против режима С.Хуссейна марта-апреля 2003 года. Поэтому есть смысл ознакомиться и самим автором столь нашумевшей в свуое время теорией и с самой доктриной Дуэ поближе. Джулиано Дуэ родился в 1869 году в Италии в г.Казерте. Закончил военно-инженерное и артиллерийское училище в Турине как офицер артиллерист. Уже задолго до Первой Мировой войны был известен, как военно-технический специалист и сторонник механизации и моторизации армии. Уже в1909 году Дуэ предрекает, что авиация перевернет весь характер войн XX века. Напомним, что самый первый самолет братьев Райт поднялся в воздух всего за шесть лет до этого. Перед началом Первой мировой войны Дуэ командует авиационным батальоном. Он является создателем первого в Италии Боевого Устава авиации. В мае 1915 г., когда Италия вступила в войну на стороне Антанты, Дуэ начальник штаба Миланской дивизии. Его резкая критика методов ведения войны итальянским командованием приводит его в тюрьму, откуда Дуэ выходит лишь в конце 1917г. Его передовые взгляды относительно места и значения авиации в войне делают ему имя, и в 1918 году он назначается директором итальянской авиации. В 1921 г., получив чин генерала, Дуэ выходит в оставку, посвятив всего себя разработке и пропаганде своей доктрины господства в воздухе. Уже в 1921г. выходит его первая книга “Господство в воздухе”. Свою теорию Дуэ продолжает развивать, отстаивать, бороться с кртикиками вплоть до своей кончины в марте 1930 года. Несомненно, на его взгляды повлиял сам характер Первой Мировой войны, когда после очень непродолжительного периода активных маневренных боевых действий она приняла затяжной позиционный характер. Дуэ одной из главных причин позиционного тупика полагает возросшую скорострельность оружия, и прежде всего, винтовок. В результате этого, как он утверждал, оборона стала сильнее наступления. стрелок в окопе, ведя огонь из скорострельной дальнобойной винтовки, никогда не подпустит к себе атакующих. У них просто нет шанса сблизиться с обороняющимся до близости штыкового боя. Совершенно справедливо полагая, что скорострельность стрелкового оружия и в дальнейшем будет возрастать ( к концу войны появились уже и первые автоматы, самозарядные и автоматические винтовки), Дуэ приходит к выводу, что в войнах ближайшего будущего оборона станет еще сильнее и у наземного наступления нет никаких шансов добиться победы. Он обращает свой взор в сторону авиации. Не будем утверждать, что Дуэ был первым, кто пришел к выводу о том, что авиация является не просто одним из новых видов, но в числе первых он понял, что отныне война перестает быть явлением, происходящим на плоскости. Авиация переносит войну в третье измерение, в пространство. Если раньше ширина зоны боев определялась дальнобойностью артиллерии, а за этими пределами страны могли продолжать жить фактически мирной жизнью. Сама война раньше была уделом лишь армии, то теперь в область боевых действий попадает вся территория, которой можеть достичь вражеская авиация. Армия теперь не может защищать население от вражеских ударов и в войну втягивается все население страны, ужасам бомбардировок подвержены теперь не только солдаты, но и мирные жители глубоко в тылу. Если раньше под удары попадали в основном лишь войска, то теперь и экономика страны находится под непосредственными ударами противника (разрушение предприятий, коммуникаций, жилищ, государственных учреждений), и население все страны подвергается посредством авиаударов физическому и моральному давлению со стороны противника. Вот в воздействии на население противника Дуэ и видит и основное назначение авиации и ключ к победе. Он полагает, что если солдаты в силу своего воспитания, своего предназначения, воинской дисциплины, обученности сами по себе могут быть стойкими и выдерживать ужасы войны достаточно долго, то остальное население этими качествами не обладает и если на него воздействовать достаточно сильно физически и морально (в частности, за счет уничтожения из имущества, жилищ и т.п.), то наступит момент, когда население не выдержит и потребует от своего правительства капитуляции. Вдобавок, как полагает Дуэ, и солдат на фронте, зная, что его родные подвержены ужасам войны, также скорее теряет стойкость. Дуэ пишет, что если раньше вооруженные силы страны состояли из армии (сухопутные войска) и флота (военно-морские силы), то теперь они должны состоять из трех основных компонентов – армия, флот и авиация, причем в силу особых свойств авиации, ей должно принадлежать главенство. Однако, военное управление не должно быть разобщенным как раньше. Фактически, мы имели две мировые войны – одна шла на суше, другая на море. Между собой они были связаны мало. Поэтому и управление войной на море и войной на суше осуществляли разные командующие. Теперь же во главе вооруженных сил должен стоять единый командующий, который в мирное время будет определять приоритеты развития каждого вида ВС и соответственно, справедливо распределять средства (финансирование). Этот командующий не должен быть ни пехотинцем, ни моряком, ни летчиком по происхождению. Наилучшая кандидатура – это президент страны. В военное же время он должен согласовывать усилия каждого вида ВС. От автора. В целом и общем Дуэ здесь совершенно прав. Именно в тридцатые годы в большинстве основных стран главы государств реально стали главнокомандующими вооруженных сил (Сталин, Гитлер, Муссолини, Черчилль, Маннергейм, Франко) и с тридцатых же годов и по сей день, вооруженные силы делятся на три основных вида – армия, флот, военно-воздушные силы. Деление в СССР ВС не на три, а на пять видов (сухопутные войска, военно-морской флот, военно-воздушные силы, ракетные войска и войска противовоздушной обороны) представляется скорее искусственным, чем естественным делением, т.к. ракеты так или иначе тоже есть средство нападения с воздуха, а ПВО частично есть та же авиация, частично артиллерия. Не будем здесь заниматься критикой доктрины Дуэ, т.к. любой читатель мало-мальски знакомый с военной историей и военным делом легко, это сделает сам. Попытаемся конспективно изложить основные положения доктрины Дуэ не приводя при этом его аргументов, дабы не затушевывать суть постулатов и не оказывать ненужного влияния на умы читателей, т.к. ряд, приводимых генералом аргументов при всей их несостоятельности и притянутости за волосы внешне выглядят очень убедительно, особенно для читателей, мало знакомых с военной наукой. Также постараемся не давать теории Дуэ оценок морально-этического и нравственно-правового плана. Это пусть делает каждый сам для себя, исходя из своих нравственных установок, взглядов на жизнь и войну. Что касается меня, то я целиком и полностью согласен с таким высказыванием Дуэ: “Ибо ребячеством было бы предаваться иллюзии: все ограничения, все международные соглашения, которые могут быть установлены в мирное время, будут сметены как сухие листья ветром войны. Тот, кто сражается не на жизнь, а на смерть, -а в настоящее время иначе нельзя сражаться, -имеет священное право пользоваться всеми средствами, какими он располагает, чтобы не погибнуть. Нельзя квалифицировать военные средства как цивилизованные или варварские. Варварской будет война, средства же, которые в ней применяются, можно различать одни от других лишь по их эффективности, по их мощи и по урону, который они могут нанести противнику.А поскольку на войне необходимо наносить противнику максимальный урон, всегда будут применяться средства наиболее пригодные для этой цели, каковы бы они не были. Безумцем, если не отцеубийцей, можно было бы назвать того, кто примирился бы с поражением своей страны, лишь бы не нарушить формальных конвенций, ограничивающих не право убивать и разрушать, но способы разрушения и убийства. Ограничения, якобы применяемые к так называемым варварским и жетсоким военным средствам, представляют собой лишь демагогическое лицемерие международного характера…” Итак, рассмотрим конспективно суть доктрины Дуэ. 1.Авиация есть сугубо наступательное оружие. Авиация одна сама по себе способна добиться победы в войне. Это достигается массированными непрерывными бомбрдировками городов противника до тех пор, пока изнуренное население страны противника не будет морально сломлено и не потребует от своего правительства капитуляции. Задачами своей армии остается лишь удержание линии фронта, а задачей флота является оборона побережья до того момента пока авиация не завоюет победу. Отсюда проистекают следующие задачи: а) Еще в мирное время создать максимально сильный воздушный флот (это то, что мы сегодня называем стратегической авиацией ) и запас авиабомб, и на это бросить максимально возможные средства. Та страна, которая к началу войны будет обладать самым большим и сильным воздушным флотом, одежит победу. б) Не создавать вспомогательной авиации (это то, что мы сегодня называем армейской и морской авиацией), т.к. это будет непроизводительным и расточительным расходованием самолетов. Обороняющиеся сухопутная армия и флот прекрасно обойдутся без авиации, т.к. стрелки в траншеях и корабли в море слишком малоразмерные цели и их уничтожение потребует чрезмерного расхода горючего, бомб при очень малозначимых результатах. Все силы и средства должны быть брошены на создание воздушной армии. в) По этой же причине не создавать системы противовоздушной обороны (истребительной авиации и знитной артиллерии) т.к. практически невозможно предугадать куда направятся самолеты воздушной армии для очередной бомбежки и невозможно создать по всей стране достаточно густую сеть наблюдательных пунктов с надежной связью. А если и удасться обнаружить самолеты противника в воздухе, то невозможно определить их цель, и пока в воздух поднимутся самолеты воздушного боя и прилетят к месту обнаружения, то бомбардировщики уже успеют высыпать свой запас  бомб. А пустые самолеты уже не представляют никакого интереса для истребителей. Да и отыскать в небе бомбардировщики противника крайне трудно, так что встреча с ними может быть только случайной. Создание же зенитной артиллерии также нецелесообразно. т.к. невозможно окружить каждый город большим количеством зенитных пушек. Попасть из пушки в летящий самолет можно только случайно и огромный расход снарядов и пуль для этого никак не оправдывается. Никакая промышленность не сможет изготовить достаточно много снарядов для зенитных пушек. 2.Необходимо смириться с тем, воздушная армия противника будет также разрушать наши города. Предотвратить это невозможно. Необходимо стремиться только к тому, чтобы ежедневно разрушать больше городов, чем это делает противник и сломать его морально раньше, чем это сделает он в отношении нас. Отсюда простой и очевидный вывод – победа будет за тем, у кого сильнее воздушная армия и чем разница в силах больше, тем раньше придет победа и тем меньше будет разрушено наших городов. Исходя из этих двух основных пунктов, Дуэ определяет характер военного управления боевыми действиями, тактику воздушной армии и требуемые основные тактико-технические характеристики военных самолетов. Прежде сего, по мнению Дуэ, будущая война не должна распадаться на две войны, как это было в Первую Мировую войну (война на суше и морская война) и тем более не на три войны (война на суше, война на море и война в воздухе). Армия, флот и воздушная армия, хотя и будут каждая действовать самостоятельно, но должны действовать согласованно и взаимодействовать.Об этом мы писале в начале статьи. Тактика авиации сводится к согласованному по времени взлету с нескольких аэродромов и согласованному по времени и месту наиболее мощному удару по избранному на сегодня городу. Город должен быть разрушен за один налет, иначе теряется эффект внезапности и население к следующему налету может приготовиться (покинуть свои жилища и укрыться в окрестностях, вывезти и спрятать свое имущество и ценности, расселиться по окрестным селам). Второй и последующие удары по городу окажутся таким образом гораздо менее результативными. Совершенно нецелесообразно пытаться бомбить войска противника, т.к. пехота в окопе слишком мелкая и трудноуязвимая цель, к тому же распределенная на слишком большой длине. Расход бомб будет огромен при совершенно неудовлетворительных результатах. Бомбить кавалерию еще более нецелесообразно, т.к. в силу большой подвижности она легко будет избегать поражения. Бомбардировки заводов, в том числе и военных, также нецелесообразны. т.к. противник легко может перносить военное производство из одной местности в другую, используя непораженную рабочую силу из городов, рассеивать производство по мелким мастерским. В то же время удары по городам, оказывая уничтожающее воздействие на моральное состояние населения, которое обладает гораздо более низкой стойкостью, нежели солдаты, косвенно разрушает и стойкость солдат на фронте. Если солдат знает, что его семья подвергается таким же опасностям как и он, и может быть убита, как и он, неизбежно возникает ощущение бсполезности своего нахождения в окопах. Чтобы он ни делал, как бы ни проявлял героизм, он, оказывается, не в силах защитить своих родных, свою страну. Воздушная эскадра может случайно встретиться с такой же эскадрой противника. Тогда возможен воздушный бой. Эскадре не следует стремиться к воздушному бою, но и не следует избегать его. Следовательно, требуется два типа самолетов – бомбардировщики и истребители. Дуэ называет их самолетами воздушного боя. Но для каждого вылета соотношение бомбардировщиков в эскадре должно быть различно. Оно зависит от вероятности встречи с самолетами противника. Каждый истребитель снижает ударную мощь эскадры. т.к. вместо бомб он несет на себе пулеметы и пушки, но недостаточное количество своих истребителей не позволит уничтожить достаточно много бомбардировщиков противника. Отсюда просто и очевидный вывод – самолет должен быть универсален и для каждого вылета оснащаться либо бомбами, либо пулеметами и пушками, либо и тем и другим. Дуэ полностью отвергает одномоторные одноместные легкие истребители, полагая, что при встрече с самолетом, ощетинившимся во все стороны пулеметными огневыми точками такой истребитель не сможет близко подлететь к самолету противника и будет легко уничтожен. Вдобавок легкий истребитель должен нацеливать свое оружие за счет нацеливания всего самолета. Такая стрельба непродуктивна. Один человек не может эффективно одновременно управлять самолетом и целиться. Из этих исходных данных истекают тактико-технические требования к боевому самолету. Ему не требуется ни большая скорость полета, ни большая высота, т.к. эти два фактора только увеличивают рассеивание бомб. Вполне достаточно высоты полета, на которой зенитные пушки не будут опасны. Большая же скорость требует больших и тяжелых моторов и много горючего, в то время как от самолета требуется лишь два момента – доставить как можно дальше как можно больше бомб. Вместе с тем, бомбовая нагрузка не должна быть ни слишком маленькой, ни слишком большой. В первом случае требуется слишком много самолетов, летчиков, техников, аэродромов, ангаров. Во втором случае потеря каждого самолета будет слишком сказываться на ударной мощи эскадры. Совершенно обязательно предусматривать в конструкции самолета возможность увеличивать или уменьшать запас горючего за счет уменьшения или увеличения запаса бомб. Это позволит всякий раз обеспечивать оптимальное соотношение дальности полета с ударной силой эскадры. Если цель близка, то можно взять больше бомб, если далека, то можно взять больше горючего, но послать больше самолетов и ударная мощь эскадры в обеих случаях будет достаточна. Боевым самолетам не требуется ни сложных прицелов для бомбометания, ни совершенных приборов навигации, т.к. город достаточно большая по площади цель и промахнуться здесь невозможно. Обычного компаса вполне достаточно, чтобы затем вернуться на знакомую местность и отыскать по знакомым ориентирам свой аэродром. Такова в общем и целом доктрина Дуэ. В тридцатые годы труды Дуэ были как бы центром кристализации в спорах о роли и месте авиации в будущей войне, о соотношении видов вооруженных сил и степени их влияния на ход сражений и войн. Ни в одной стране идеи Дуэ не были приняты за основу строительства вооруженных сили и авиации, и ни в одной стране не были осуществлены в более или менее полном и законченном виде. Но несомненно, что его взгляды в большей или меньшей степени повлияли на умы военачальников всех стран и многими армиями его идеи частично осуществлялись. Вспомним так называемую “битву за Англию”, когда в силу ряда причин. немцы не могли осуществить вторжение в Великобританию (погода, сила английского флота и т.п.) и задача победы над англичанами (ну или хотя бы создание реальных предпосылок для победы) была возложена на Люфтваффе. С 1.07.1940 по 6.10.1940г. немцы осуществили 9700 дневных и 7150 ночных вылетов бомбардировщиков. Только в одном налете на Ковентри 14 ноября участвовало 437 бомбардировщиков, сбросивших 394 тонны фугасных и 56 тонн зажигательных авиабомб, что в разы превышает расчетные данные Дуэ. Однако, в полном противоречии с доктриной Дуэ англичане создали мощную истребительную авиацию. Потеряв 507 самолетов днем и 36 ночью, немцы были вынуждены отказаться от этой идеи. Вторично, хотя и в ограниченных масштабах, немцы пытались в соответствии с идеями Дуэ разбомбить Москву и Ленинград в 1941 году. И снова, напоровшись на мощную зенитную артиллерию и легкие истребители немцы потерпели крах. Но может быть причина неуспеха немцев лежит в том, что они не создали достаточно мощную стратегическую авиацию и пытались добиться победы недостаточными авиационными силами? Дуэ ведь писал о том, что воздушный флот должен быть сверхмощным. Хорошо, возьмем огромные по своей силе, количеству самолетов и массе сброшенных бомб налеты английской и американской авиации на Германию, когда по тысяче и более самолетов в течение ночи бомбили один город. Так были полностью разрушены Гамбург, Лейпциг, Киль. За одну ночную бомбардировку в Дрездене погибло больше немцев, чем японцев в Хиросиме и Нагасаки вместе взятых. Сломало ли это моральный дух немцев? Не похоже. Объем военного производства в Германии возрастал вплоть до января 1945г. Потребовали ли немцы от Гитлера капитуляции? Нет. Дрались до последнего. Еще одной крупной попыткой решить исход войны силами авиации были бомбежки Северного Вьетнама в конце шестидесятых – начале семидесятых годов. Однако вьетнамцы создали мощнейшую систему ПВО и потеряв более трех тысяч самолетов, американцы были вынуждены отступить. Казалось бы, события сороковых – семидесятых годов окончательно и полностью не оставили камня на камне от всей теории Дуэ. Однако не так все просто. Операция “Буря в пустыне”, вернее, война США против Ирака 1991 года была выиграна фактически только авиацией. Хотя американцы бомбили не столько города Ирака, сколько его военные силы, но на долю сухопутных войск фактически осталось только победным маршем проехать по Кувейту и собрать трофеи. В более близком к идеям Дуэ духе была выдержана агрессия США и NATO против Югославии в марте-июне 1999г. Ударами крылатых ракет и самолетов эта страна была принуждена к капитуляции. Не понадобилась даже оккупация страны сухопутными войсками агрессоров. Заметим, что в обеих последних примерах в соответствии с доктриной Дуэ (хотя ни нападавшие, ни обороняющиеся ею не руководствовались) действовали обе стороны-одна решала задачи с помощью почти одной авиации, другая не имела сильной ПВО. Так что думется, что не стоит особенно сильно пинать старика Дуэ. Конечно, он очень сильно заблуждался, слишком идеализировал авиацию, не хотел видеть иных факторов, влияющих на войну, но многие его заблуждения и ошибки все же не столь очевидны и глупы как кажется. И стоит читать его произведения, ну хотя бы как информацию к рассуждениям. Литература: 1.Д.Дуэ. Господство в воздухе. Вероятные формы будущей войны. АСТ.Москва. Terra Fantastica. Санкт-Петербург. 2003г. 2.А.М.П.Вотье. Военная доктрина генерала Дуэ. Там же. 3.К. фон.Клаузевиц. О войне. Т1,Т2. АСТ.Москва. Terra Fantastica. Санкт-Петербург. 2002г. 4.М.Зефиров. Асы Люфтваффе. Бомбардировочная авиация.АСТ. Москва. 2002г. 5.Военный энциклопедический словарь. Том II. Большая Российская энциклопедия. РИПОЛ-КЛАССИК. Москва. 2001г. Юрий Веремеев Источник: “Анатомия Армии” Читайте також: Меншини вже стали більшістю в одній третині найбільш населених округів США У Львові в ЛНУ ім. Івана Франка урочисто відзначать 65-річчя УПА Українців Придністров’я позбавили права голосу Піца, коньяк і йогурт можуть зникнути з прилавків Ще раз про “каку” Чергова брехня з помийної ями під назвою “Телеканал АТВ” Думка: Якби Шухевич був євреєм Росіяни сліпо підтримують офіційну лінію Кремля щодо пакту Молотова- Ріббентропа Українського велогонщика зняли зі змагань в Італії після того, як у нього вкрали велосипед Реакція на сепаратизм у Закарпатті – Пікетування Адміністрації Президента України 12/03/08

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Анатомия Армии, військова доктрина, Генерал Джулио Дуэ, Доктрина Дуэ, Юрий Веремеев

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма) Posted: 08 Jan 2010 05:59 AM PST Одновременно с развёртыванием межгосударственного, т.н. «внешнего» конфликта за маяки или другие пункты, разворачивается (по специальному сигналу) «внутренний» конфликт, инициированный «русскоязычным населением» Крыма, экстремистские и террористические элементы которого будут подгонять свои действия под недавно принятый в России закон о применении российских вооружённых сил за пределами России. Они – это пророссийские фашиствующие элементы, будут создавать прецедент, формальный повод для военного вторжения российских вооружённых сил. Например, пророссийские экстремисты, террористы и иной фашиствующий элемент блокирует избирательные участки, силой препятствуя другим гражданам голосовать, призывая игнорировать и выборы, и украинское государство вообще, как таковое. Завязав силовой конфликт с милицией, или татарской частью населения, которое обязательно придёт голосовать (а возможно и с теми и с другими одновременно), они попытаются развить конфликт одновременно из нескольких точек по всему полуострову. Тут также возможны варианты. Например, убийства правоохранителей и лидеров коренного крымско-татарского народа. Под эти убийства российские спецслужбы осуществят убийства каких-нибудь назначенных на роль жертв собственных активистов, кого-нибудь из руководителей наиболее одиозных «общественных» организаций типа «Севастополь – Крым – Россия» или «Русского блока». На этом основании российский главнокомандующий Медведев отдаёт приказ российским вооружённым силам вторгнуться на территорию Украины в Крыму. Своих собственных «Рокских тоннелей» мы имеем не один. Во-первых, это Керченский пролив, достаточно большая часть, которого является десантно-пригодной. Ещё в 1985 году 810-й обрмп произвёл пробные учения по форсированию Керченского пролива непосредственно наплав, бронетранспортёрами , при том не в самом узком месте, а там, где расстояние между берегами составляло приблизительно 14 км. Тогда этот опыт с успехом осуществили ещё те бронетранспортёры БТР-60ПБ, самым новым из которых было примерно лет по десять. Маневры эти прошли более, чем удачно, бронетранспортёры не только в полном составе бес происшествий преодолели морской пролив с волнением примерно в два балла. Но и добрались из Керчи до Севастополя по шоссе без дозаправки. Естественно, перед Казачьей бухтой, пунктом постоянной дислокации 810-й обрмп, БТРы пришлось заправлять. Но даже если бы они дошли на той заправке только до Симферополя, это всё равно было бы безусловным и полным успехом. Что ж говорить о более современных бронетранспортёрах с более надёжной компоновкой и двигателями. Хотя по степени управляемости на воде и мореходности БТР-60 и до сих пор на высоте. А при штилевой погоде этот пролив в состоянии преодолеть даже БМП-1(БМП-2) и МТЛБ, которые двигаются на воде за счёт перемотки гусениц, а не за счёт водомётных движителей, как БТР-60/70/80/90, БРДМ-2, гусеничные БМД-1/2/3 и БМП-3, состоящие на вооружении новороссийской 7-й ВДД (или ДШД вроде в последнее время)и батальонов морской пехоты из Темрюка на Таманском полуострове и Анапы. На вооружении Чёрноморского флота , Азовской военной флотилии Российской Федерации а также каспийской военной флотилии (план перебрасывания малотоннажного флота с Каспия на Азово-Чёрноморский ТВД отработан), Новороссийской, Анапской и Темрюкской ВМБ поступили новые десантные катера и малые десантные корабли. Они сосредоточены в таких количествах, что позволяют одним броском перебросить оба батальона морской пехоты из Темрюка и Анапы на участки побережья в районах севернее и южнее Керчи. Или же осуществить десант на участки азовского побережья Донецкой и Запорожской областей. С целью захвата ключевых баз и пунктов побережья с последующим выходом в глубь украинской территории для захвата стратегически важных объектов, например, аэродромов возле Армянска, Джанкоя и Первомайского, Перекопского перешейка с первоочередным захватом и удержанием железнодорожных и автомобильных дорог, которые ведут в Крым. Учитывая приверженность в последнее время генерала Шаманова к проведению десантно-штурмовых операций посредством массированных вертолётных десантов, стоит ожидать таковых при условии нейтрализации ПВО Украины как диверсионными силам и средствами, так и в политическом смысле, когда правительственные чиновники Украины, как местные, так и центральные, а также различные народные депутаты типа Нэстора Шуфрича, разных всяких регионалов и других предателей, которые настроены сотрудничать с оккупантами, будут пытаться оказывать психологическое давление на командиров воинских частей, прежде всего зенитчиков и лётчиков с целью склонить их к отказу от действия оружием и сдаче врагу техники и вооружения. То есть командирам вооружённых сил Украины придётся действовать на местах самостоятельно по законам военного времени, порой в условиях неочевидности. То есть, российский неототалитарный, а по сути, в некотором роде даже неофашистский режим в основном готов к нападению на Украину уже сейчас. Он только отыскивает, выжидает момент, когда сделать это будет наиболее безнаказанно. Классической мобилизации, в обычном смысле этого слова, в России не будет. Будет лишь ограниченная по времени этакая «псевдомобилизация», когда, проще говоря, те войска, которые не поместятся в самолёты, вертолёты и на десантные корабли первого эшелона десанта, поедут на войну с Украиной гражданскими паромами, гражданской транспортной авиацией (не исключено, что местами и украинской), а также не исключено. Что даже с использованием поездов, автобусов и даже грузового автотранспорта. Но это, по сути, не будет им мешать выполнять боевую задачу по оккупации территории не только Крыма, но и отдельных частей Украины на материке. Тем более, что сплошной линии фронта поддерживать не предусматривается, а боевые действия, на российский взгляд, спорадические, будут распространяться вдоль путей сообщения, в основном автомобильных, как это было уже в Грузии. Хотя и железные дороги отыграют свою роль в снабжении и переброске резервов, припасов и других посильных задач. Особенно, если россияне будут иметь возможность вне боевого воздействия украинских вооружённых сил разгружать боевую технику просто с эшелонов, если позволить им это делать беспрепятственно. Ведь понятно, что один налёт даже одиночного штурмовика или бомбардировщика может привести к потерям не только техники и личного состава, но и управления и взаимодействия. Например, если изучить график работы любого железнодорожного узла, а в особенности приграничного с Россией. То можно без особого труда подогнать эшелон через заблаговременно переведенные или своими разведгруппами или же попросту подкупленными местными железнодорожниками стрелки прямо к разгрузочным дебаркадерам, особенно с торцевой платформой, где вся бронетехника, как стояла на эшелоне, так и поедет в колонну по одному на землю. И далее будет уже выполнять захват и удержание вначале ближайших объектов инфраструктуры и стратегически расположенных перекрёстков дорог и населённых пунктов. К примеру, одним эшелоном можно перебрасывать до двух мотострелковых батальонов или одного танкового батальона или самоходно-артиллерийского дивизиона с материально-техническими запасами. Разумеется, это всего лишь приблизительный план войны против Украины. Он разработан уже давно, многоступенчато и для различных вариантов действий, обусловленных выбранными целями данной войны: всеобъемлющей оккупации, аншлюса одного лишь Крыма или же только захвата определённых частей полуострова или даже одного лишь Севастополя. Поэтому в дальнейших обзорах мы коснёмся только нескольких базовых вариантов. Поэтому в дальнейших его частях мы продолжим рассматривать пока только различные варианты попытки частичного или полного захвата Крыма. Антэ Готовина, обозреватель Читайте також: ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ Акція: Спротив агресії!!! Офіційна заява УНА-УНСО (стосовно агресії Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія) Прес конференція: “Українські націоналісти засуджують агресію Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія” Міняймося теріторіями, а не погоджуєшся, — отримаєш війну Зимова війна в Суомі Міфи ганебної війни. 70 років тому Радянська Росія напала на Фінляндію Панахида по загиблим у війні з Росією Медведєв вже остаточно готовий до війни з Україною

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: аншлюс Крыма, геноцид українців, знищення, КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ, КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма), окупація україни, прогноз війни, путін мяснік, росія - агресор, росія напала на україну, росія програла війну, росіяни вбивці, русские окупанты в грузии

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

Міняймося теріторіями, а не погоджуєшся, — отримаєш війну Posted: 08 Jan 2010 12:30 AM PST …В селі співали. Хтось виводив тонко, І коники озвалися — живі! — Коли вона виймала похоронки І клала обережно на траві. — Дмитро? — питав за діда. — Ні,— зітхнула. — Андрій? Микола? — Мовила: — Прости І краще не питай, бо те минуло… — Чия ж то смерть? — Лишився, хлопче, ти… Павло Гірник – «По війні». Нагадую читачам, що один з комуністів – Євген написав відгук на мою статтю в «Провинции» № 33 від 15.08.2007 р. «Кто под красным знаменем РАНЕННЫЙ идёт». Майже усі його думки, як і лічить вільній газеті, вже доведені до загалу. Залишилось небагато, зокрема, його «мнение» щодо радянсько-фінської війни. Тому я продовжую. Євген пише: «Упоминает Ярослав и о Советско Финской (так у тексті) войне в 1940 году, только в том виде, что в этой войне погибло много людей. А из-за чего же была война? «Советский Союз неоднократно предлагал финнам отодвинуть границу от Ленинграда, а взамен отдавал севернее Ладожского озера территории в три раза большие. Эта война выявила, чток к большой войне СССР еще не готов. Молотову известно, что Германия вот-вот начнет войну с Польшей». По-перше, хочу нагадати «знавцю історії», що запланована Сталіним «маленька війна» перетворилась у важку, довголітню, криваву бійню, яка продовжувалась з 30 листопада 1939 року по 5 вересня 1944 р. Майже п’ять років. В грудні 1939 року саме агресія проти Фінляндії стала причиною виключення СРСР з Ліги Націй. Для сталінсько-брєжнєвського керівництва фінська війна була тим епізодом, котрий їм менш за все хотілось згадувати. Ані в злочинних задумках кремлівських володарів, ані в ганебних поразках Червоної Армії не було достойного матеріалу для виховання трудящих в «духе беззаветной преданности и любви к родной Коммунистической партии». Тому було наказано про цю війну забути. Всі й забули, включаючи Євгена. За 50 років після її закінчення не було знято жодного художнього чи документального фільму. Навіть центральні газети 1939-1940 року були вилучені з відкритого доступу в усіх бібліотеках. Нагадаю, що на початку «зимової війни» фінська армія налічувала в 60 разів менше за кількістю військовиків, в 100 разів менше літаків, в 350 разів менше танків, ніж СРСР. В 1939 році в Фінляндії налічувалось 6,65 млн населення. Тепер багато істориків сходяться на думці, що якби не було в 1939-1940 рр. «зимової війни», то під час німецького наступу восени 1941 року на Ленінград, в тилу б була нейтральна Фінляндія і мирний кордон на річці Сестра. І мільйон людей, які загинули під час облоги Ленінграда, залишились би живими. Що ж вимагав Сталін від Фінляндії? Віддати в оренду на 30 років порт Ханко разом з територією до шести міль, і озброєння берегової артилерії. Вимагав права ВМФ СРСР використовувати залив Лапохья, як якірної стоянки. Вимагав віддати частину Карельського перешийка. Вимагав західну частину півострова Рибачий, площиною 2761 квадратний кілометр. Вимагав віддати СРСР 7 островів. Цікаво, що Фінляндія погодилась передати острови. Як компенсацію, СРСР віддавав 5529 квадратних кілометрів болотяної радянської території. Зрозуміло, що Фінляндія, як суверенна країна, не була зобов’язана віддавати жодного сантиметра власної території і не була зобов’язана навіть брати участь в «переговорах», предметом яких був примусовий «обмін територій». Адже небажання жертви зґвалтування добровільно виконати «мінімальні запроси» ґвалтівника в жодному суді світу не розглядається, як обставина, пом’якшуюча провину злочинця. Це небажання керівництва суверенної країни підписувати договір, умови якого за думкою парламенту і уряду, суперечать державним інтересам Фінляндії, сучасні російські історики трактують таким чином:«Демонстративная неуступчивость Финляндии и развернутая в мировой прессе кампания поддержки ее позиции, не оставляли Москве иного выбора, кроме войны». Логика приголомшлива! Виявляється, своєю непоступливістю жертва не залишала ґвалтівникові «іншого вибору». Війська Ленінградського воєнного округу отримали наказ «ОТБРОСИТЬ» (!) фінські війська від Ленінграду. Фраза в наказі вистроєна таким чином, нібито «фінські війська» перейшли кордон та вийшли до пригороду Ленінграду – після чого їх прийшлось «ОТБРАСЫВАТЬ». Сталося це 70 років тому, морозяного ранку 30 листопада. То був початок чи не найганебнішої, найбезглуздішої війни, розв’язаної сталінським режимом. Війни, впродовж десятиліть замовчуваної радянською історіографією, бо перемога у ній впродовж 105 днів запеклих боїв стала пірровою. Чи не найтрагічнішою сторінкою тієї безславної війни стала загибель у районі загубленого серед лісових нетрів села Суомуссалмі 44-ї стрілецької дивізії, практично сто відсотків якої складали наші земляки. Переважно мобілізовані селяни Житомирщини. Із 17,5 тисячі чоловік смерть забрала понад 12 тисяч, у полоні опинилось 1200 бійців і командирів. Навіть нині, з певної історичної відстані, моторошно про це писати. Про те, як у пожежному порядку, зодягнених у «підбиті вітром» суконні шинелі та благенькі «будьонівки» червоноармійців (їм, зазвичай, збрехали, що кожухи, валянки, рукавиці та інші теплі речі отримають на місці прибуття) перекинули в крижане пекло Суомуссалмі виручати рештки розгромленої 163-ї дивізії. Щоб «за компанію» розділити її трагічну долю. Загибель майже цілої дивізії у маленькому прикордонному районі Фінляндії десятиліттями лишалася в нашій історіографії «білою плямою». Ні абзацу, ні рядка, ні слова. Трагедія, що вкарбувалася у пам’яті тих, хто дивом вирвався з цього снігового пекла учасників боїв, стала предметом досліджень вузького кола військових фахівців. Чимало її подробиць заховано на безмовних стелажах російських державних архівів. Фіни зі своїм впертим прагненням незалежності стали єдиними з-поміж інших жертв пакту Молотова – Ріббентропа, хто наважився дати рішучу відсіч Кремлю. Радянське командування сподівалося закінчити війну за десять діб, натомість кампанія розтягнулася на 105 днів і коштувала СРСР 127 тис. загиблих. Фіни ж поховали 26,6 тис. своїх вояків. В своїй статті, яка так не сподобалась Євгену, я писав: «Під червоними прапорами Червона армія слухняно лягла трупом у сорокаградусні морози біля лінії Манергейма у «зимовій війні» проти Фінляндії. Сучасні історики сходяться в тому, що радянські втрати (вбитими, померлими від ран та замерзлими) у цій війні сягали півмільйона людей». І вже 14 березня 1940 року 72-літній маршал Манергейм підписав свій останній наказ «зимової війни», який я знайшов у перекладі на російську мову і не насмілююсь перекласти українською: «Солдаты славной армии Финляндии! Вы не хотели войны, вы любили мир, работу и прогресс, но вас вынудили сражаться, и вы выполнили огромный труд, который золотыми буквами будет вписан в летопись истории… Солдаты! Я сражался  на многих полях, но не видел еще воинов, которые могли бы сравниться с вами. Я горжусь вами так, как если бы вы были моими детьми… Я одинаково горжусь жертвами, которые принесли на алтарь Отчества простой парень из крестьянской избы, заводской рабочий и богатый человек». Маршал Ворошилов не сказав своїм бійцям і командирам нічого подібного. І зовсім не тому, що малограмотний сталінський висуванець був позбавлений літературного таланту. Просто йому не було що сказати, бо уся війна з Фінляндією звелась до того, що СРСР приєднав шматочок землі і поніс сотні тисяч жертв. Висновок робили прості солдати: «Білофіни живуть краще за нас, у них добротні будинки, а у наших колгоспників ні в кого немає таких. Добре, що уклали мирну угоду, а то б білофіни угробили половину Червоної Армії». І все ж таки Фінляндія не капітулювала, як Німеччина. 2-а радянсько-фінська війна закінчилась підписанням Угоди про перемир’я 19 вересня 1944 р. Кінець-кінцем виявилось, що з чужого добра користі мало. Це може побачити кожний турист, який в’їжджає з сучасного російського Виборга в сучасну фінську Лаппеенранту. Може здатись, що не Фінляндія Радянському Союзу, а навпаки СРСР кожного року сплачував Фінляндії незчисленні мільйони. Євген, сперечаючись зі мною,  пише: «В то же время нужно было обезопасить свои границы. Германия путем захвата или давления все ближе приближалась к нашим границам». Рівно за один місяць до початку «зимової війни», а саме 31 жовтня 1939 р. з трибуни Молотов заявив: «Оказалось достаточно короткого удара по Польше со стороны сперва германской армии, а затем – Красной армии, чтобы ничего не осталось от этого уродливого детища Версальского договора». Не міг приховати своєї радості и нарком Ворошилов. В святковому наказі від 7 листопада 1939 р. ним було сказано: «Польское государство при первом же серьезном военном столкновении разлетелось, как старая и сгнившая телега. За какие-нибудь 15 дней войны с Германией панская Польша как государство перестала существовать…». З того часу Німеччина і «наблизилась» до кордону Радянського Союзу. За допомогою Радянського Союзу. У травні ми знову святкували Перемогу із сльозами на очах. Причина наших сліз у День Перемоги відома: ми таки відчуваємо підсвідомо, що програли цю війну. У тоталітарній державі народ і держава — не одне й те ж саме. Тоталітарна сталінська держава війну виграла в тоталітарного Третього рейху. Німецький народ звільнився від тоталітаризму і швидко не тільки відновив народне господарство, а й підняв економіку своєї країни на найвищий рівень. Радянський народ не тільки не звільнився від тоталітаризму, а й загрузнув у ньому. Тому з байдужістю сприйняли ми розпад великої держави. Ми не тільки війну програли, ми її досі не закінчили. Тому не можна святкувати того, чого не відбулося. В статті використані матеріали найкращої, на мій погляд, книги про Радянсько-фінську війну Марка Солоніна «25 июня. Глупость или агрессия?», яка написана на підставі 374 документальних джерел. ЯРОСЛАВ Yaros...@meta.ua Джерело: www.konstantinovka.com.ua Читайте також: Зимова війна в Суомі Міфи ганебної війни. 70 років тому Радянська Росія напала на Фінляндію ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма) Акція: Спротив агресії!!! Офіційна заява УНА-УНСО (стосовно агресії Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія) Прес конференція: “Українські націоналісти засуджують агресію Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія” Панахида по загиблим у війні з Росією Росія припинила поставки боєприпасів.

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: ЗИМОВА ВІЙНА, Зимова війна в Суомі, росія - агресор, росія напала на суомі, росія напала на фінляндію, росія програла війну, росіяни вбивці

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

Зимова війна в Суомі Posted: 08 Jan 2010 12:11 AM PST Червона Армія напала на Фінляндію 30 листопада 1939 року. Радянське командування сподівалося, що за десять днів війська дістануться Гельсінкі, адже наші сили за кількістю багнетів значно переважали. Попри все, кампанія затягнулася на 105 діб і, по суті, переросла у війну. Фактично Суомі (так називають свою державу фіни) зазнала поразки, втративши території на Карельському перешийку, міста Виборг, Сортавала, Куолоярві, півострів Рибачий, середній та північний виходи до Баренцового моря. Фіни поховали 16 тисяч бійців — це великі людські втрати для чотиримільйонного населення. Однак і СРСР однозначно назвати переможцем навряд чи можна: загинули 272 тисячі бійців, з них майже третина — українці (за десять років афганської війни у цинкових трунах привезли додому 14 тисяч вояків). Та в Радянському Союзі немає жодного пам’ятника, жодної могили героям бойових дій у Фінляндії. Збройний конфлікт був спровокований?. . 26 листопада 1939 року телеграфне агентство СРСР повідомило: “…Близько селища Майніла фінська артилерія відкрила вогонь по наших військах”. Це й стало приводом для початку війни. Найімовірніше, що стрілянину організували наші ж провокатори, бо радянський уряд давно зазіхав на чужі північні землі — якнайменше прагнув відсунути кордон буржуазної держави подалі від Ленінграда. Отож уже 28 листопада Радянський Союз денонсував (скасував) пакт про ненапад на Фінляндію, а 30-го розпочав воєнні дії. Сліпа сила проти розумної тактики 141 батальйон нашої піхоти проти 62 фінських, 500 танків Т-26 проти 15, півтори тисячі артилерійських гармат проти 280, близько півтори тисячі літаків проти 150. Щоправда, автоматів і мінометів ми не мали — лише трилінійні гвинтівки з багнетом зразка 1891 року. Зате ж люди які! Під Ленінград активно підтягували сили, “загартовані” у переможних боях на Халхін-Голі у Монголії. Тренувалися по 18—20 годин на добу: відшліфовували спортивно-бойові прийоми на морі, суші, вчились пересуватися на лижах… Політруки методично “виховували” ненависть до північних сусідів. Мовляв, кордони буржуазної Фінляндії фактично на відстані гарматного пострілу від “колиски революції”!.. У першому ж бою проти радянської стрілецької дивізії (16 тисяч багнетів) супротивник виставив лише взвод із п’ятдесяти єгерів та роту із 140 прикордонників. Відчувалося, що нас не чекали. Пригадую епізод: підрозділи перейшли річку Сестру, яка розмежовувала дві суверенні держави, і застали фінів… за сніданком у прикордонному кафе. Ті, нічого не підозрюючи, припрошували наших до столу, по бокалу пива налили… Однак отямилися сусіди дуже швидко. Адже у їхній армії були і добре підготовлені майстри професійного бою, й стрільці-біатлоністи. Та й командування очолював колишній генерал російської царської армії Маннергейм. Він розробив систему оборони в умовах півночі з 50-градусними морозами, сніговими та кам’яними завалами, болотами, непролазними хащами від самого Ленінграда до Випурі (нинішнього Виборга). За десять кілометрів углиб від кордону на нас чекали пустирища й згарища. Далі — три лінії оборони: дві по п’ять кілометрів і третя семикілометрова. Перша мережа — 40 дотів і 180 дзотів. Між ними мінні поля, дротяні перешкоди під струмом у 40—45 рядів, кулеметні й мінометні гнізда, снайперські точки. Якось ми оточили дот. Гадали, все — ворожому гарнізонові кінець… Раптом усередині вибух. Ми туди — а там нікого. Усі втекли таємним лазом. Потім виявилося, що майже всі фінські оборонні споруди, будинки в населених пунктах та фортеці були сполучені підземними ходами. Шатро з тіл однополчан Командуючий Ленінградським військовим округом Кирило Мерецков та його штаб, наші відомі полководці-стратеги Ворошилов, Будьонний, Тимошенко, Мехліс та Жданов мали свою тактику ведення боїв у Фінляндії. Та не зважили на сувору природу Карелії: навіть одяг солдат не відповідав потребам. Тепліше обмундирування мало командування, політруки, льотчики й танкісти: у них були кожухи, ватні фуфайки, валянки… Для піхотинців же це вважалося великою розкішшю. Мовляв, у важких тулупах незручно йти в атаку й на штурм. У бій ішли в сірих вовняних шинелях, бавовняних гімнастерках, байковій білизні, ватяних рукавицях. В шоломах-будьонівках з напівшерстяною підкладкою… На ногах — обмотані ганчір’ям черевики. А їжа! Хліб прибував на передову у вигляді мерзлої цеглинки, така ж каша, ледь теплий чай. Навіть “наркомівські” сто грамів підмерзали на такому морозі. У фінів був теплий, легкий одяг з шерсті та пуху й хутряне взуття. У раціоні кожного єгеря, крім шкалика зі спиртом, ще й термос з гарячою кавою та шоколад. Вони не мерзли. Трупами ж червоноармійців було устелено ліси, поляни, дороги й тороси Фінської затоки. Я не перебільшую. Скільки молодих (а нашу 95-ту дивізію поповнювали двічі по п’ять тисяч чоловік) навіть не побували в жодному бою: ввечері прибули на передову, влаштувалися у снігових наметах й… заснули навіки. Замерзали й поранені, не дочекавшись медичної допомоги. Згодом від безвиході ми стали споруджувати укриття з тіл убитих однополчан. Утепляли ці страшні шатри вовняні шинелі загиблих товаришів. Більше сховатися було ніде, бо, відступаючи, фіни висаджували в повітря, спалювали, руйнували все. Для нашої техніки й артилерії влаштовували завали, затори й провалля. Жіночий батальйон проти стрілецького полку Часто траплялися “сюрпризи”: іграшки, цінності, олівці, усілякі дрібнички. Піднімеш — вибух. Особливо дошкуляли “зозулі” — снайпери на деревах. Вони відстрілювали радянських командирів: розрізняли їх за одягом. Якось я, командир кулеметного розрахунку “максим”, мав знищити такого стрільця. Гіллясту ялину “прошив” знизу догори не менш як 360-ма кулями і побіг підбирати тіло вбитого. А його нема. Мене тоді комбат хотів розстріляти, та пожалів… Упіймати “зозуль” було майже неможливо: на ялині вони сиділи у зеленому маскхалаті, а зістрибнувши, перевдягалися в білий, ставали на лижі і… шукай вітра в полі. Украй рідко ми бачили навіть мертвого фінського воїна — трупи своїх вони забирали. Пригадую бій на лісовому озері біля містечка Куолаярві — цілий тиждень супротивники боролися за кожен метр. Багато й наших полягло. Вночі на озерній кризі залишилися кілька вбитих єгерів. Удвох з товаришем ми поповзли по трофеї. Нахилилися — труп жінки! Від несподіванки втекли, прихопивши лише ранець, автомат і кинджал. На ранок — жодного вбитого кругом. Уже згодом з’ясувалося, що всі сім діб наш полк стримували бійці жіночого батальйону. Орден Леніна за… провал операції в Лапландії 44-та Київська стрілецька дивізія імені Щорса мала пройти Лапландію і напасти на Гельсінкі з півночі, але потрапила в “кліщі” противника. Воїнам Суомі дістався весь обоз: 80 гармат, 40 танків, 150 автомашин… З оточення, яке здійснили два фінських мобільних батальйони, вийшли тільки 1050 поранених та обморожених червоноармійців. За це Лев Мехліс велів розстріляти перед строєм комдива Виноградова, начштаба Волкова й комісара Пахоменка. Наказ виконали на Різдво — 7 січня 1940 року. Та незважаючи на провал операції, Головнокомандуючий Йосиф Сталін нагородив начальника головного політуправління Лева Мехліса орденом Леніна. Після поразки у Лапландії командуючого фронтом Мерецкова замінив Тимошенко. Він і завершив війну, за що отримав Золоту Зірку Героя Радянського Союзу. Виборг штурмом не взяли Хоч би як там було, 28 лютого 1940 року лінію Маннергейма прорвали. 95-та Молдавська стрілецька дивізія (у її складі був і мій розрахунок) взяла місто Хотінен. Залишався лише Виборг. Пригадую, вранці 13 березня старшина видав 40-градусної, і пішли наші хлопчики… Попереду сіро-червоне кам’яне поле, до окраїни міста 500 метрів… Артпідготовка, канонада, літаки І-15 та І-16. Назустріч їм вилетіли французи. Зав’язався повітряний бій… Кинулася піхота. Кожен будинок — фортеця… Звідти на наші голови — міни, автоматні черги… До найближчого будинку дістався вже сам: на полі бою залишилися пораненими мої помічники Олександр Лудченко та Віталій Кучеренко. Дав кілька черг по горищу, звідки стріляли по наших. І раптом будинок вибухнув… Моя ліва рука заніміла, кулемет перекинувся, в голові запаморочилося… Отямився у броньовику. Тоді й дізнався, що війна закінчилася. Виборг штурмом так і не взяли, після припинення вогню фіни самі непомітно залишили місто. Насправді мир уклали ще 12 березня 1940-го, тож кому і навіщо знадобилося ще стільки жертв? Радянський Союз виключили з Ліги Націй Радянські війська швидко виводили з північної держави. А тіла загиблих так і залишилися лежати непоховані: мерзлу землю ні лопата, ні сокира не брали. Навесні, коли сніг зійшов, трупи згнили в лісах або потрапили на дно боліт й озер. Жодної братської могили не було й нема досі. Всі п’ять тисяч 175 червоноармійців і 293 офіцерів, які повернулися з фінського полону, пройшли сталінські табори, а 232 командирів розстріляли. Такою війною Радянський Союз підірвав свій міжнародний авторитет, його виключили з Ліги Націй. Майбутні ж супротивники дізналися про слабкі місця Червоної Армії. Мабуть, саме тому Гітлер прискорив напад на Радянський Союз. До речі, чимало наших учасників зимової кампанії у червні 41-го опинилися в пеклі перших днів Великої Вітчизняної. Кілька років тому я зустрів фінського ветерана тієї війни кулеметника Антті. Від нього й дізнався, що в них пам’ятають всіх героїв Суомі, щороку урочисто покладають квіти до могил загиблих. А наприкінці 90-х у місті Суомуссалмі навіть спорудили пам’ятник полеглим ворогам — червоноармійцям 44-ї Київської стрілецької дивізії імені Щорса. Запрошував мене старий фінський солдат приїхати туди й покласти квіти на могилу… А що я міг йому відповісти? Що у нас такого пам’ятника нема, що забуто солдатів тієї зимової війни?.. Григорій ГАРАЩЕНКО учасник бойових дій радянсько-японської, радянсько-фінської та Великої Вітчизняної воєн, інвалід I групи Джерело: www.kreschatic.kiev.ua Читайте також: Міняймося теріторіями, а не погоджуєшся, — отримаєш війну Міфи ганебної війни. 70 років тому Радянська Росія напала на Фінляндію ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ Акція: Спротив агресії!!! КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма) Офіційна заява УНА-УНСО (стосовно агресії Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія) Прес конференція: “Українські націоналісти засуджують агресію Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія” Панахида по загиблим у війні з Росією Заява УНА-УНСО (стосовно військової агресії Російської Федерації проти суверенної держави Республіка Грузія)

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: ЗИМОВА ВІЙНА, Зимова війна в Суомі, росія - агресор, росія напала на суомі, росія напала на фінляндію, росія програла війну, росіяни, росіяни вбивці, фінська війна

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. Posted: 07 Jan 2010 11:53 PM PST Виходячи з характеру розгортання російських військ та характеру їх зосередження напроти певних ділянок українського  державного кордону (Ростов – Таганрог – Новоазовськ, Білгород – Харків, Анапа – Тамань – Темрюк, Севастополь, Тирасполь – Теплодар – Одеса), можна робити висновки, що військова агресія Росії проти України є якщо й невідворотною, то, у всякому разі, дуже ймовірною. Не зважаючи на те, що майже всі російські збройні сили знаходяться на «відповідальному етапі» військової реформи, що вони «майже зруйновані» реформою «меблевого» міністра оборони і є небоєздатними, здравомисляча частина українських та міжнародних аналітиків з цим не згодні. Так, Росія своїми збройними силами дійсно не здібна на повномасштабну агресію проти західних країн, НАТО. Але на обмежену агресію проти окремої країни – колишньої республіки СРСР, що не являється членом спілки держав Північно – атлантичної угоди, Росія цілком здатна. При цьому її підштовхує політика та історія. Тому останнім часом російською Думою було ухвалено закон про застосування російських збройних сил за межами Російської Федерації. Президенту Медведєву було надано право застосовувати російські війська за межами Російської Федерації без узгодження з тим же російським парламентом. Тобто Медведєв набув  диктаторських повноважень  при пануванні вже майже нацистської ідеології в середині Росії. Так, що Медведєв цілком здібний напасти навіть тими військовими силами, які має на поточний момент. Бо інакше історія може і не надати Кремлю більш слушного моменту. Україною (а можливо і не лише нею) буде пройдено «точку неповернення», коли буде неможливо реінтегрувати суспільства, коли буде неможливо вже поєднати російський та український уклади. Історичні традиції цих двох країн і так доволі сильно розходяться. Ото ж, часу для спокійного завершення військової реформи Росія, на свій погляд, не має. Або зараз, або вже більше ніколи. Тому переформатована згідно реформи та досвіду грузинської війни 08.08.08. частина Північно – Кавказького військового округу підведена ближче до кордонів України. Спробуємо розглянути для початку варіант обмеженої війни – лише в Криму та за Крим. Він, у свою чергу, розділяється на декілька варіантів. Варіант перший – весь Крим, що розділяється на три під варіанта: перший – з перекриттям Перекопського перешийку, варіант другий – з висадкою десантів у Керчі, Феодосії, Севастополі та інших деяких містах узбережжя з просуванням до Перекопу. Варіант третій – З висадкою та розгортанням на базі наземних частин Чорноморського Флоту РФ у Севастополі і розповсюдженням напрямків наступу «зіркоподібно» з Севастополя в напрямку Ялти, Сімферополя, степової частини Криму та на північ в напрямку Євпаторії. Виходячи з результатів російської військової реформи, частини та з’єднання постійної готовності відразу мають бути розгорнуті до штатів військового часу. Крім севастопольської 810-ї окремої бригади морської піхоти з бухти Козачої  на чорноморське ( й азовське)  узбережжя України націлені  два окремі батальйони морської піхоти з Темрюка, Анапи та Новоросійська (7-ма) десантно-штурмова дивізія ПДВ. Крім того, у другому ешелоні наступу можуть опинитися завчасно розгорнуті за рахунок прикомандированого особового складу строкової та контрактної служби з інших округів та приписний особовий склад з мобілізаційного ресурсу. Також можуть розгортатися з другим ешелоном частини безпосередньої та загальної підтримки. Вони почнуть прибувати на кримський театр військових дій поетапно, як тільки кожна з них буде готова. Це інженерні, зв’язку, транспортні, тилові  частини та окремі підрозділи. При одночасній висадці тільки цих частин та з’єднань у ключових точках та містах  Кримського півострова, при відсутності спротиву з боку частин та підрозділів ЗСУ цієї кількості військ може бути цілком достатньо великі частини півострова, якщо взагалі не весь Крим. Певна річ, вони не стануть тримати безперервну лінію фронту, або ж хоча б лінію опорних пунктів згідно бойових статутів загальновійськової війни. Все буде схоже на щось посереднє між Чечнею-96-2000 та Грузією-08.08.08. Це розставлені по певній схемі (із задумом, або без такого) блок-пости на шляхах сполучення та в населених пунктах. Утримуватимуться в першу чергу вузлові пункти та міста: Керч, Феодосію, Севастополь, Качу, можливо Ялту, та, в разі захоплення української Кримської військово-морської бази – Заозерне та Донузлав. Це може бути зроблено в один «день Д» і «час Ч», з приводу якої-небудь провокації чи «солдатської пред’яви” (останні  дуже полюбляє саме Меведєв) на зразок чергового візиту української виконавчої служби на, наприклад, генічеський радіонавігаційний пункт. Особовий склад для його охорони, харчі та інші засоби життєзабезпечення треба возити або з Севастополя суходолом, або з Темрюка – морем. У 810-й бригаді морської піхоти ( втім, як і в інших російських з’єднаннях) існує декілька варіантів планів початку бойових дій проти України, одним з яких є в особливо зручний для нападу період (на увазі, швидше за все, мають виборчий та після виборчий період в Україні)здійснення прискореного маршу не менш, ніж ротної колони бронетехніки без дозволу української влади і взагалі без її відома на Генічеськ. Якщо не зреагує ДАІ Криму, то зреагує ДАІ (вимушене буде)Херсонської області. Виникне конфлікт з правоохоронними органами України, який російські військовослужбовці 810-го полку будуть вповноважені «вирішити» силою зброї, за чим, відповідно, Медведєв особисто надає команду захопити і радіонавігаційний пункт, і Перекопський перешийок відповідно десантними та десантно-штурмовими частинами змішаним способом ( парашутним та посадковим). При умові відсутності будь якого спротиву з українського боку така операція може мати певний успіх. Всілякі перевірки на кримських дорогах та в Севастополі міліцією та ДАІ при деякій участі Служби Безпеки України говорить про те, що українська сторона хоч якось намагається «позначати прапорцями» свою оборонну позицію. Відносно недавнє осіннє самогубство начальника топографічної служби 810-ї окремої  бригади морської піхоти також, як тихо, поміж собою кажуть в Козачій, пов’язано з втратою якогось секретного плану розгортання (чи то частини того плану), і можливо з втратою зовсім не тім офіцером, який застрілився. Просто розробляються такі об’ємні документи з застосуванням топографічних мап відносно великих розмірів, склеєних з менших частин. Ото ж десант десантом, а прискорені марші бронетранспортерів та й автомобільної  техніки росіян по кримських шляхах – справа цілком дійсна. Плани у росіян такі є. І це – ще одна з причин розгортання за штатами військового часу не лише 810-ї бригади, а й багатьох інших наземних частин Чорноморського Флоту Російської Федерації на українській території. Наприклад, того ж полку хімічного захисту. Очевидно, що зовсім не хімічним захистом буде займатися цей полк, а чимось схожим на вуличні бої, чи просто захопленням об’єктів та кораблів Військово-Морських Сил України. Так само і окремий інженерний батальйон морської піхоти з Північної сторони. Розгорнутий  за штатами військового часу та озброєний останніми зразками військової техніки не зовсім інженерного призначення. Як ця техніка потрапила до Севастополя і з яких «закромів», просто залишається припускати. Ото ж, висадки десантів в Криму якраз треба очікувати саме в момент розгортання «маячного» конфлікту в Генічеську, або одночасно в декількох таких «навігаційних» точках. Не обов’язково росіянам прив’язувати свої дії до української виконавчої служби. I не обов’язково точкою протистояння стануть саме  маяки. Можливі й інші початкові прецеденти. Скоріш за все в ролі провокаторів, обов’язково озброєних, виступлять службовці російських спецслужб та місцеві проросійські елементи з числа офіцерів – прапорщиків запасу, ще здібних тримати в руках зброю, і наївних до такої міри, щоб повірити в те, що вони не стануть першими трупами цієї війни. Так само, як це було і у Глівіце в 1939 році. Анте Готовіна, аналітик. Читайте також: ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма) Зимова війна в Суомі Акція: Спротив агресії!!! Міняймося теріторіями, а не погоджуєшся, — отримаєш війну Міфи ганебної війни. 70 років тому Радянська Росія напала на Фінляндію Офіційна заява УНА-УНСО (стосовно агресії Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія) Прес конференція: “Українські націоналісти засуджують агресію Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія” Панахида по загиблим у війні з Росією Заява УНА-УНСО (стосовно військової агресії Російської Федерації проти суверенної держави Республіка Грузія)

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: геноцид українців, ЗИМОВА ВІЙНА, окупація україни, прогноз війни, путін мяснік, росія - агресор, росія напала на україну, росія програла війну, росіяни, росіяни вбивці, русские окупанты в грузии, Собирание земель русских

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ Posted: 07 Jan 2010 11:32 PM PST Звичка довіряти власним очам, тому що бачиш наочно в цей самий момент, а не тому , як це тобі намагаються втокмачити сторонні (іноді абсолютно сторонні, а іноді, навпаки, дуже близькі люди), укорінилася в мені власне кажучи з дитинства. Мені брехали (батьки, вчителі, однокласники) – я не вірив. Міг повірити на слово, якщо до того сам не бачив. А коли обман випливав, я переставав вірити усім. А потім і в конкретних випадках, і по життю взагалі почав не тільки уважніше придивлятись, але й прислухатись, принюхуватись і т.д. Хоча у доступних метеоумовах візуальний канал залишався основним. Пізніше, після закінчення артилерійського училища, я відразу потрапив на посаду, яка була пов’язана з таким видом розвідки, як артилерійська. Тобто яка ведеться, в основному, спостереженням через оптичні прибори. На вищих щаблях вона проводиться  звукометричними, радіолокаційними та радіотехнічними, а також авіаційними та космічними засобами. З усіх таких даних треба складати остаточну загальну картину. Ото ж, як казав один персонаж: «Якщо на клітці з жирафою побачиш надпис «бегемот», не вір очам своїм» Останнім часом в різних ЗМІ стали більше приділяти уваги підготовці Росії до війни проти України. Війна в Грузії стала раптовим холодним душем, і всі адекватно мислячі люди зрозуміли – на черзі Україна. Питання лише в часі. Отож, розглядаючи ситуацію з Росією в ракурсі всіх подій останнього часу, що ми бачимо? Війна проти Грузії відбулась більше року тому. Вдало спровокувавши Саакашвілі на військові дії, які грузини від початку повели в помилковому ракурсі (експромтна «поліцейська» операція замість повномасштабної заздалегідь підготованої військової операції), переоцінивши власні можливості. Росіяни ж, хоча і не без втрат, більш ніж повністю виконали задачу цієї війни, а враховуючи поставлені  перед початком вторгнення завдання, навіть перевиконали. Тобто, захопили Горі, Сєнакі, хоча могли б дійти й до Тбілісі, тоді, як завдання спочатку стояло напевне лише відкинути грузинів на десяток-другий кілометрів від адміністративного кордону радянських часів з П.Осетією та Абхазією. Грузинській армії було завдано нищівної поразки, а Грузії, як державі, катастрофічно принизливого політичного удару. Хоча тим самим Росія й поставила себе у становище не те щоб політичного ізгоя, але в мінімально близьке до цього становище. Та втрачати російському керівництву особливо нема чого, тому воно поставило перед собою ціль №2 – Україну, де завдання значно полегшується: Відсутністю політичної єдності взагалі, а тим більше – напередодні та під час президентських виборів. Це полегшує загарбникам завдання. Українські збройні сили деморалізовані відсутністю зарплати, відключеннями електроенергії, відсутністю житла, перспектив у просуванні по службі. Склалася ситуація, коли активні бійці з армії пішли, а лишилися лише ті, хто не служить, а дослужує. Або до пенсії, або до кінця контракту. У той же час Росія після грузинської війни під прикриттям начебто військової реформи лихо манливо збільшує чисельність  саме активного елемента у сухопутних військах, флоті та  й у авіації. Ці частини та з’єднання переводяться ближче до кордону з Україною, таким чином, щоб мотострілецькі (танкові) бригади дислокувались на відстані не більше добового маршу від кордону. Ми вже бачили на приведених у ЗМІ прикладах по Севастополю та , зокрема, 810-ї бригади морської піхоти Російської Федерації, якими шляхами це робиться. Так само збільшується кількість військ Північно-Кавказського та Московського округів. Начебто згідно програми переводу на бригадно-корпусну структуру. Але термін строкової служби збільшено до двох років, що саме й приводить до тимчасового збільшення чисельності наземних військ, розгорнутих за штатами військового часу, так званих частин та з’єднань постійної готовності. Тобто це виглядає, як прихована часткова мобілізація, проведена за рахунок перерозподілу призовного та «контрактного» ресурсу та під прикриттям військової реформи. Згідно досвіду недавньої війни проти Грузії росіяни також підтягають ближче до кордонів України фронтову та армійську авіацію. Також передислоковують до кордонів артилерійські та ракетні частини та з’єднання. Зовсім приховати такі пересування військ просто неможливо. Тому вони здійснюються на останньому етапі підготовки до вторгнення. Накопичення військ здійснюється на Таманському півострові та у Краснодарському краї, а також на напрямках Таганрог – Амвросіївка та Білгород – Харків. Росіяни хочуть створити враження, що наступ відбудеться відразу по трьох напрямках. Яку комбінацію з цих трьох буде обрано, нам ще невідомо, але оперативний вибір у нашого ймовірного супротивника не такий вже й непередбачуваний. Всі ці приклади розглядалися ще рік тому на базі аналізу війни Росії проти Грузії. Свідченням того, що ці кроки вже приносять потрібний керівникам Росії результат свідчить й те, що президент Медведєв своїм указом увів так званий прискорений контракт – тобто строковик може писати рапорт на перехід до контрактної служби вже через три місяці, а не через шість. Таким чином, у складі мотопіхотних та танкових підрозділів збільшується певним чином кількість контрактників, що обіймуть посади більш складного бойового профілю: механіки-водії, навідники-оператори, гранатометники, мінометники та артилеристи, зенітники, радисти, сапери та інші спеціалісти. Також вже два тижні тому Медведєв отримав в закінченому вигляді одноосібне право на використання збройних сил Росії за межами російських кордонів. Залишається тільки віддати бойовий наказ військам. Виходячи з будь якого бойового статуту сухопутних військ, у будь якого наступу є ближче завдання, подальше завдання та напрямок подальшого  наступу. Ото ж, з перебігу політичних подій, публікацій у різних ЗМІ а також з перемов з різними колишніми військовими російськими та українськими військовими, найближче завдання (така собі програма-мінімум) – це захоплення Севастополя та окремих ділянок Південного узбережжя Криму, можливо – всього узбережжя. Подальше завдання – це відторгнення Криму взагалі. І програма – максимум, або ж «напрямок подальшого наступу» — це розділ України та припинення її існування, як держави, в її нинішньому вигляді з відокремленням південно-східних областей. Пік чисельності та боєздатності російської армії, які можливо забезпечити на даному історичному етапі, співпадає з піком нестабільності в самій Україні, та щонайнижчої боєготовністю Збройних Сил України, відверто спровокованих саме урядом і саме за ініціативи  Юлії Тимошенко. З яких причин, поки що лише можна здогадуватись:  чи це просто нехтування військовими людини, яка все життя була від неї дуже далека, а може і з якихось причин ненавиділа., чи це якісь особисті рахунки, чи це неусвідомлена особиста ненависть чи неприязнь, яку несила стримувати, чи якась дрібненька брудна помста в дусі політичного (тепер) шахрайства якимось своїм політичним опонентам, чи відвертий саботаж на користь ворога – Росії? Як би там не було, але момент для збройної агресії для Росії щонайсприятливіший. Провокацію, або ж привід для війни (“casus belli”)найзручніше створити в Криму. Наприклад, агенти якої-небудь з російських спецслужб  вбивають когось з лідерів кримських татар, а потім під виглядом татар вбивають когось з істерично проросійських ( а таких там, як бруду)політиків Криму. Це найпряміша провокація, що може досить швидко розвинутись у збройний конфлікт на цивільному національно-релігійному ґрунті. Але вона дає можливість найшвидше перейти до військової стадії конфлікту з застосуванням безпосереднього збройного вторгнення. Певна річ, що скоріш за все, після «взаємних» вбивств основна маса російськомовного населення Криму не виявить агресії, а татари, максимум, вийдуть на мирні акції протесту. Ось тут вступлять в діло спеціально підготовлені підрозділи проросійських провокаторів у вигляді всіляких «ряджених» козаків, мисливців, приватних охоронних фірм, тощо. Велика частина так званих козаків буде вже озброєною перевезена з Краснодарського краю. Ба навіть більше, певні передові групи вже знаходяться в Криму, і не в одному Севастополі (там трохи інша специфіка НЗФ). Досвід провокації в Південній Осетії, коли у відповідь на програний снайперський терор та вимушені тимчасові мирні переговори з Саакашвілі російські «миротворці» для зриву перемир’я та ескалації військового протистояння наказали своїм осетинським етнічним підрозділам негайно здійснити етнічні чистки грузинських сіл, і цей віроломний напад спровокував реакцію самого Саакашвілі та всього грузинського керівництва. На погляд деяких оперативних експертів, росіяни не будуть вигадувати щось особливо вишукане, а будуть діяти тупо та нахрапом, бо в Грузії це вже пройшло на практиці. Про такий майбутній перебіг подій красномовно промовляють і висловлювання Мустафи Джамілєва та деяких інших кримськотатарських лідерів про готування замахів на них російськими спецслужбами. І цим висловлюванням можна вірити, хоча і не без певних припущень. Бо щось таки панові Мустафі (та й іншим) відомо напевне. Тому що Крим – досить щільне утворення, а ситуація – досить напружена, щоб навіть російські спецслужби змогли зберегти свої приготування в цілковитій таємниці. В курсі про це і кримська міліція, проте вона робить вигляд, що нічого не відбувається, що все добре. Але це лиш спроба «оперативно-політичної» анестезії» перед ворожим ударом. Деяким чином підтверджується історична закономірність: всі поліціяни (міліціянти) – завідомі, вже на рівні підсвідомості, колабораціоністи. Звичка напрацьовувати на бруді людських відносин перетворює на бруд самі спецслужби і, в першу чергу, міліцію. Що до того ж робить їх схильними до шаблону та повтору у своїх провокаціях. Ми тут тільки можемо, як в картах, гадати, де це почнеться географічно; на Південному Узбережжі, в Бахчисараї. Чи самому Cимферополі. До речі, не виключено використання якого-небудь інциденту з будь-яким «Файнгольдом», якого спробують зробити «жертвою». У  бесідах з офіцерами ЗСУ можна почути лише одну ту саму відповідь: війни не буде! Заперечуючи очевидне, що відбувається на очах. Вони повторюють це, як мантру. Чому вони всі брешуть? Вони вважають, що «цивільним» не під силу це побачити, тому що їм за штатом не положено?І від цієї очевидної брехні їм буде більше віри? Чи зовсім навпаки?Отже, вони брешуть, наші військові. Але ворог від цього нікуди не подівся. Він тут, на наших кордонах. Навіть вже на наших внутрішніх комунікаціях! Одного зимнього ранку ми прокинемося, а вже йтиме війна. Так само, як і в серпні. Тільки тоді це було не з нами… Анте Готовіна, оглядач. Читайте також: ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма) Зимова війна в Суомі Акція: Спротив агресії!!! Міняймося теріторіями, а не погоджуєшся, — отримаєш війну Міфи ганебної війни. 70 років тому Радянська Росія напала на Фінляндію Офіційна заява УНА-УНСО (стосовно агресії Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія) Прес конференція: “Українські націоналісти засуджують агресію Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія” Панахида по загиблим у війні з Росією Заява УНА-УНСО (стосовно військової агресії Російської Федерації проти суверенної держави Республіка Грузія)

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Відсутність політичної єдності, ЗИМОВА ВІЙНА, ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ, знищення, кацапи, окупація грузії, окупація україни, прогноз війни, путін мяснік, росія - агресор, росія напала на україну, Росія після грузинської війни, росія програла війну, росіяни, росіяни вбивці, русские окупанты в грузии, Собирание земель русских

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

• ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. (варіанти розгортання в Криму)
• ОБМЕЖЕНИЙ КОНТРОЛЬ ПІВОСТРОВА ТА (АБО) СЕВАСТОПОЛЯ. (ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ)
• Різдвяні колядки часів Української Повстанської Армії

ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. (варіанти розгортання в Криму) Posted: 10 Jan 2010 04:26 AM PST Отже, другий варіант, якщо раптом Росії забракне сил, а українські державні інститути взагалі відмовляться від будь якого опору, то це захоплення  або прилеглої до Південного берега (включно сам Південний берег) смуги десь приблизно по Сімферополь. Якщо обстановка сприятиме, то тоді буде в повільному темпі захоплено і весь півострів по самий Перекоп. Це захоплення може відбуватися не тільки висадкою в багатьох точках узбережжя, але й у двох (Керч та Севастополь), або ж навіть в одному лише Севастополі з наступним просуванням «променевообразно» : на Балаклаву, на Форос-Ялту, на Бахчисарай-Симферополь, на Качу-Євпаторію-Донузлав. При відсутності спротиву з боку Збройних Сил України цей варіант цілком здійсненний. При цьому 810-та бригада морської піхоти (б.Козача) та окремий розвідувальний загін Чорноморського флоту Російської Федерації, а також деякі інші підрозділи та частини вже знаходяться на території Севастополя під виглядом тилових та забезпечення. Крім прямої висадки, зосередження окремих підрозділів тривало весь 2009 рік поступово, окремими групами різними видами транспорту, в тому числі цивільними – потягами та автобусами, приватним автотранспортом, під виглядом цивільних осіб. На момент атаки росіянами українських державних та військових об’єктів в Севастополі первісна кількість російських військ, що прийматимуть участь в усій операції (й у середині Севастополя, й за його межами – на території всього Криму)дорівнюватиме десяти, щонайбільше п’ятнадцяти тисяч “багнетів». В день початку війни частина цих російських військ буде захоплювати, а де не зможе( де раптом буде чинитися опір), на перших порах, блокувати українські частини та кораблі. В цьому будуть приймати якнайдієвішк участь проросійський фашиствуючий елемент, що буде вдаватися до провокацій та диверсій навіть до прикриття свого бойового порядку жінками, дітьми та старими. Розмови про такий спосіб дій відбувалися навіть у середовищі одеських «родинців». Щоправда, там до здійснення такого варіанту дуже далеко. Крім прискорених маршів у вже вказаних вище напрямках росіянам і при такому варіанті дій не обійтися без повітряних десантів посадковим способом на зосереджених біля Севастополя аеродромах: на мисі Херсонес, в районі Фруктове-Орловка ( там колись базувався винищувальний полк ППО СРСР на Су-17/22), де, до речі зовсім недавно російською стороною проводились позапланові військові навчання з висуненням під охороною морських піхотинців 810-ї бригади 1096-го зенітно-ракетного полку Російської Федерації, озброєного зенітно-ракетними комплексами «ОСА-АКМ». І снують достовірні данні проте, що в районі аеродрому розгорнуто велике наметове містечко, що ретельно охороняється російськими військовими. Його призначенням може бути лише прийом великої кількості військ, доставлених військово-транспортною авіацією. Також цілком придатний прийняти велику кількість військово-транспортних літаків з десантуванням техніки з приземлених «бортів» просто на поле аеродрому військово-повітряна база РФ с.м.т. Гвардйське, дещо північніше Сімферополя. Зараз там знаходиться ескадрилья російських флотських бомбардувальників Су-24, серед яких четверо придатні застосовувати ядерні боєприпаси. У східній частині, на Керченському півострові, також придатний до прийому транспортних літаків та вертольотів аеродром Багерово. Існує, крім того, новий та старий аеропорти біля самого Сімферополя. Отже, найімовірнішим для росіян способом загальних наступальних дій в цьому разі є просування з Севастополя до десантів на цих аеродромах, а далі – в залежності від розвитку подій. Раптом українські сили отямляться й почнуть чинити опір. Тоді не виключена деяка зупинка, а включаться вже інші. Зовнішні фактори, на зразок дипломатичного тиску, інформаційно-психологічних операцій й т.п. Щонайменше, на що сподіватиметься російська сторона, це захоплення Севастополю та витіснення звідти українських моряків, захоплення кораблів та інших плавзасобів й інфраструктури, а стратегічно – створення плацдарму на майбутнє. Щонайбільше – це захоплення всього Криму. Хоча доцільність такої здобичі в подальшому для Росії досить сумнівна як у військово-стратегічному, так і в економічному плані. Це «новоутворення» пожиратиме значні ресурси, як було й раніше в історії, а вразі серйозного зіткнення за участі більш могутніх світових гравців, впаде відразу. Переглядати будь які варіанти української відповіді тут зараз немає сенсу. Бо якщо наше вище державне керівництво, як військове, так і головнокомандуючий повні рішучості чинити опір, то всі ці дії росіян потерплять фіаско на самому початку. При наявності волі дати відсіч ворогу, як це було принаймні у Тузлинському конфлікті, у українського Генштабу та Головнокомандуючого вже напевно існують плани бойових дій. Можливо, вони чогось не враховують, але при твердому прагненні обронити рідну державу все можна скорегувати по ходу дій в оперативному порядку. Як казали ще на кафедрі тактики деяких радянських училищ та академій: «неправильним може вважатися тільки два варіанти бойового рішення – коли об’єкт атаки призначено в глибині своїх військ, або коли прийнято рішення на форсування водної перешкоди вздовж (ріки)!». Я не хочу навіть натякати тут хоч на «теоретичні» можливі наші варіанти відповіді. Якщо вони вже є, є остаточна рішучість до спротиву, то це вже добре. Анте Готовіна, оглядач (далі буде) Читайте також:

ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ. КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма)

ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ ОБМЕЖЕНИЙ КОНТРОЛЬ ПІВОСТРОВА ТА (АБО) СЕВАСТОПОЛЯ. (ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ) Зараза сепаратизма. НАПАД РОСІЇ: ВАРІАНТИ, ЧАСТИНА ДРУГА ВОРОГ БІЛЯ ВОРІТ! РУССКОЕ ГУАНТАНАМО (Севастополь: история и перспективы) МЕРЕЖЕВА ВІЙНА ХХІ-го СТОЛІТТЯ.

Офіційна заява УНА-УНСО (стосовно агресії Російської Федерації щодо територіальної цілісності Республіки Грузія)

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ, ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ, варіанти розгортання в Криму, геноцид українців, окупація україни, прогноз війни, путін мяснік, росія - агресор, росія напала на україну, росія програла війну, росіяни вбивці, Собирание земель русских

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

ОБМЕЖЕНИЙ КОНТРОЛЬ ПІВОСТРОВА ТА (АБО) СЕВАСТОПОЛЯ. (ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ) Posted: 10 Jan 2010 04:01 AM PST В минулому розділі нашого прогнозного огляду ми розглянули варіанти захоплення всього Криму, що може виявитись не лише успішним, але й порівняно швидким, при умові, певна річ,що українці дозволять росіянам відразу захопити Перекоп  та, відповідно, скористатися всіма аеродромами Криму ( а степова його частина й так, сама по собі, — суцільний вертолітний майданчик), як посадковим майданчиком для своїх десантно-штурмових та аеромобільних військ. Певна річ, при першій же ракеті та декількох гарматних чергах з зеніток російські гелікоптери перетворяться на палаючі летючі могили, що розбиватимуться з вже згорілими загарбниками об мерзлу землю степового Криму. Той, хто хоче прийняти участь у цій агресії, хай спробує якщо не посидіти на вогні в дюралевій діжці, то хоча б уявити, що таке палаючі потоки гасу з пробитих баків у вантажному відсіку літака. На протягах, що утворюються в таких літальних апаратах, ви горітимете в них, як під паяльною лампою. Це дуже боляче, дуже раптово і дуже прикро. Щоправда, об землю вбиваються  далеко не всі. Тільки ті, що не згорять. Але  масштабність ворожої навали залежить від можливостей задіяти (чи не задіяти) можливо більшу кількість літальних апаратів у першій хвилі (де втрати будуть, якщо будуть)щонайбільшими. То ж Шаманов буде вимагати від головнокомандуючого притягти до співучасті авіацію прикордонників, внутрішніх військ, МНС, нафтовиків та інших цивільних фірм та організацій. Мовляв, ніякої мобілізації – злітають разочок та й повернуться. Повернуться, певна річ, далеко не всі. Але це вже буде потім. Всі інші керівники навряд чи послухають не тільки Шаманова, але й Медведа, й гелікоптерів не дадуть, або дадуть такі, що долетіти зможуть лише до аеродрому посадки десанту. Якщо не ближче. Це просто окремий приклад, але подібна ситуація може утворитися і в інших транспортно-десантних сферах. Тому російським військовим прийдеться обходитись своїми силами. То ж, як у другу світову війну, у якості десантних прийдеться використовувати безпосередньо бойові кораблі. Яких і так не зовсім багато. Так само і в авіації, як ми вже розглядали. То ж росіяни можуть припуститися варіанту «по силах». Наприклад, захопити декілька важливих частин Кримського півострова. В цьому разі знову ж з географічного розташування необхідно захоплювати Керченський півострів, Феодосію та Севастополь. До того ж  може додатися ще декілька зручних бухт  з порт пунктами, де може відстоятися один-два кораблі третього-четвертого рангу та організувати такий-сякий окупаційний режимчик хоча б з благенькою комендатуркою. Ото ж напрошується висновок, що морські сили здійснюватимуть висадку морського десанту у найважливіших в стратегічному значенні місцях. Наприклад, для темрюкського та анапського батальйонів морської піхоти це однозначно Керч та її околиці. За цей напрямок говорить також той факт, що на Таманському півострові, в самій Тамані та прилеглих територіях ( за даними спостереження та відгуків місцевих мешканців) крутиться багато військових, яким дуже важко приховати свою фахову приналежність. Можна перевдягнутись  навіть цивільним, але неможливо зробити цивільними прибори та специфіку роботи. Якщо розставляються гірокомпаси 1Г17-1Г19-1Г30 та люди визначають напрямки від дирекційного кута, визначають кутоміри по точках наводки. Якщо їздять топоприв’язчики армійського типу, не лише колесні УАЗи, СОБівські «шишиги» та більш нові «газони»(«Садко»), але й відкрито на МТЛБУ від самохідного комплексу 1В12М2. Певна річ, всі ці групи, здебільшого, офіцерів не бродять по таманських полях, берегах та дамбі (на якійсь чомусь почали під приводом «посилення ґрунтового полотна» будувати з мішків з піском та каміння (бо вглиб дамби копати не можна) споруди, так до болі знайомі, «схожі» на КНП батарей та дивізіонів). Можна задурити голову якомусь селянинові, що ти тут для трубопроводу трасуєш напрямок, що ти –звичайний геодезист чи будівельник. Але задурити голову такому ж артилеристу неможливо. Ото ж перший розвід признак близького ворожого нападу наочний, не дивлячись на посилення паспортного та прикордонного режиму та патрульної служби в районі портпункту поромної переправи «Порт Кавказ» на косі Чушка Таманського півострова. Приховати військові приготування неможливо. Ото ж, коли побачиш на клітці з «жирафою» надпис «бегемот» — не вір очам своїм! Ліричний відступ: Я навіть можу порівняти свої відвідини Тамані восени 2003-го, в часи Тузлинської кризи. Тоді такої поліцейщини та поліцейщини там не було. Всім місцевим мешканцям та й міліції було байдуже. Охорона від якогось ПОП зупиняла незнайомців, а точніше, представників ЗМІ (ознакою таких була наявність знімальної апаратури, хоча б фотоапарату біль-менш великих розмірів) лише перед дамбою, де регулювали пропуск самохвалів. Прикордонники узбережжям взагалі не вештались, а сиділи у себе на заставі (чи що воно там таке) південніше самого мису Тузла. Лише на блокпосту за Сінним чи перед Кучугурами, зараз вже не пам’ятаю, наше таксі вночі зупинив товстий літній мент, але побачивши, що ми не ОКН, хотів відразу відпустити. Лиш почувши українську мову (ми між собою перемовлялися) спитав, чи ми не з України.  Почувши ствердну відповідь, не повірив і попросив (дослівно): «А паспорт можно посмореть?». Взявши у Командора Пробігу не закордонний, а внутрішній паспорт та ще й прочитавши прописку,та почувши, що ми журналісти й репортери, почав сповідатися в своїй любові до України, і що місцевий губернатор – не місцевий, а призначений з Москви, і тому гадить. А весь краснодарський народ пам’ятає, звідки він походить, Україну любить і псувати відносини ніяк не бажає. Дуже просив так і написати. Ми жалкували, що апаратура виключена та упакована. Навіть диктофона дістати непомітно не було можливості. Тепер там  мусорня відносно молодша та нахабна. А з другого боку – нажахана мудджахедами-ваххабітами. Так, що подорожувати там можливо лише іншим порядком – оперативним (тобто, нелегальним). Менти можуть заарештовувати будь кого та затримувати на будь-який час. Якщо ви не зареєстровані в своєму консульстві чи посольстві, є шанс безслідно щезнути. Також стійкою розвідувальною ознакою є значно зросла активність 810-ї бригади морської піхоти, що виявляється у інтенсивному пересуванні на автомобільному транспорті, як військовому, так і власному не лише в районі Севастополя, маяків та інших об’єктів, але по всій території Криму. Проводиться розвідка шляхів маршу з Керчі на Сімферополь та Севастополь та в зворотному шляху. Це помітно навіть неозброєним оком більш-менш уважному, або навіть не те що уважному, але чутливому для повторів індивіду. Також російською стороною проводиться розвідка розташувань українських військових частин саме у цих районах: Старий Крим, Феодосія, Сімферополь. В бік Кримської ВМБ Військово-Морських Сил України провадять розвідувальні дії інші частини російського Чорноморського Флоту. Зокрема, інженерний батальйон з Північної сторони, а також деякі інші частини. Це не значить, що сапери (котрі, до речі, також носять однострої морської піхоти) риють шанці в бік Донузлаву. Зовсім ні. Просто розвідку проводять в основному офіцери (а ще стародавня специфічна вимога майже всіх армій полягає в тому, що всі офіцери повинні вміти проводити найпростіші розвідувальні дії, хоча б шляхом маршрутного спостереження) методом спостереження та іноді фотографування з кабіни автомобіля. До того ж українською владою заборонено пересування колон військової техніки, тому росіяни, маскуючи свою діяльність, пересуваються поодинокими автомобілями. Але кількість таких пересувань при передвоєнній активності неодмінно збільшується. Також можна вважати передвоєнною ознакою те, що кількість 810-ї бригади морської піхоти різко підвищена до штатів військового часу (хоча в самій Росії навіть у відповідності з планом військової реформи далеко не всі призначені до розгортання частини  так званої постійної готовності так раптово одночасно збільшують свій кількісний склад), що призвело навіть до вимушених переміщень декількох підрозділів за межі основного пункту постійної дислокації. Тобто це може означати, що з’єднання відразу укомплектовано вже завчасно підготованими на території Росії, вже сколоченими підрозділами( а конкретно – двома батальйонами: розвідувально-штурмовим та звичайної морської піхоти). Чисельність цієї бригади (яку вже розглядали на деяких Інтернет ресурсах) коливається між трьома-трьома з половиною тисячами чоловік. На озброєнні не вистачає лише танків, та, можливо, реактивних систем залпового вогню, які неможливо провезти на територію України непоміченими. Але це з успіхом може бути компенсоване іншими засобами ведення війни. Анте Готовіна, оглядач Читайте також:

ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ.

ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. (варіанти розгортання в Криму)

ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма)

Зараза сепаратизма. НАПАД РОСІЇ: ВАРІАНТИ, ЧАСТИНА ДРУГА ВОРОГ БІЛЯ ВОРІТ! РУССКОЕ ГУАНТАНАМО (Севастополь: история и перспективы) Зимова війна в Суомі МЕРЕЖЕВА ВІЙНА ХХІ-го СТОЛІТТЯ.

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ, геноцид українців, ОБМЕЖЕНИЙ КОНТРОЛЬ ПІВОСТРОВА ТА (АБО) СЕВАСТОПОЛЯ, путін мяснік, росія - агресор, росія напала на суомі, росія напала на україну, росія програла війну, росіяни, росіяни вбивці, Собирание земель русских

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

Різдвяні колядки часів Української Повстанської Армії Posted: 10 Jan 2010 03:41 AM PST Сьогодні хочу вашу увагу привернути до витоків української народної творчості часів УПА на Різдвяні свята. Саме ці славні сини і дочки України оберігали та плекали нашу коляду, яка в той час була радянсько владою просто заборонена. Від Буковини й Гуцульщини до Лемківщини, співали повстанці колядки котрі нараховує стільки куплетів, що для заспіву їх усіх потребує цілу ніч, од Свят Вечора й до ранку коли наступає Різдво Христове. Багатогранна творчість цих безіменних авторів – це не оброблене, не відшліфоване, не огранене коштовне каміння що зветься колядкою. Хоч не всі твори до кінця вражають глибокою музичною чи поетичною довершеністю, досконалістю, проте, поза всяким сумнівом, яскраво засвічуються кришталевою чистотою вкладеного в них тонкого почуття й непідробної правди. Молодим митцям у ті страшні часи не було коли шліфувати свій талант, своє мистецтво у вищих музичних закладах на композиторських факультетах чи літературних інститутах. Замість пера і музичного інструменту їм доводилось міцно тримати в руках кріси, скоростріли, гранати. Але навіть в таких нелюдських умовах талант пробивався, мужнів і творив. Більшість з них не дочекались вільної України, за яку героїчно боролись. Вони незнаними тихо сплять вічним сном у глибоких могилах на сільських цвинтарях, по лісах, у вічних мерзлотах дикої і ворожої півночі. І нині стоять їх мовчазні братські могили, як дзвони сполоху нащадкам. Героїчні і болючі сторінки трагедії нашого народу стають відомі лише тепер. І неможливо підрахувати – скільки безневинно постраждалих, знедолених, закатованих, розкиданих по білому світу борців? І навіть тепер тендітна ниточка спогадів живих про молоді героїчні роки, рідні села, традиції й улюблені пісні та колядки їх тривожної юності надає їм другого дихання, примушує ритмічніше битися в грудях серце. Сумний святий вечір В сорок шостім році По всій нашій Україні Плач на кожнім кроці. Сіли до вечері Мати з діточками Замість мали вечеряти Облились сльозами. “Мамо де наш тато”, - Діти ся питають. - Чому з нами не сідають, - Чом не вечеряють. “Тата вороги вбили, Села попалили. Ті прокляті яничари, Руїни лишили”. Там далеко, далеко. В далекій чужині, Споминають святий вечір В нашій славній Україні. Ворота новії, стовпи золотії Святий вечір добрий вечір Коли не було з Нащада Світа Святий Вечір Добрий Вечір Тоді не було Неба ні Землі Святий Вечір Добрий Вечір А но лем було Синєє Море Святий Вечір Добрий Вечір А серед Моря Зелений Явір Святий Вечір Добрий Вечір На Явороньку Три Голубоньки Святий Вечір Добрий Вечір Три Голубоньки радоньку радять Святий Вечір Добрий Вечір Радоньку радять як Світ засновати Святий Вечір Добрий Вечір Та спустимося на дно до Моря Святий Вечір Добрий Вечір Та дістанемо Дрібного Піску Святий Вечір Добрий Вечір Дрібний Пісочок посіємо ми Святий Вечір Добрий Вечір Там Нам ся стане Чорна Землиця Святий Вечір Добрий Вечір Та спустимося на дно до Моря Святий Вечір Добрий Вечір Там дістанемо Золотий Камінь Святий Вечір Добрий Вечір Золотий Камінь посіємо ми Святий Вечір Добрий Вечір Там Нам ся стане Ясне Небонько Святий Вечір Добрий Вечір Ясне Небонько Світле Сонінько Святий Вечір Добрий Вечір Світло Сонінько Ясен Місячик Святий Вечір Добрий Вечір Ясен Місячик Ясна Зірниця Святий Вечір Добрий Вечір Ясна Зірниця Дрібні Звіздочки Святий Вечір Добрий Вечір Розвеселімося нині Розвеселімося всі разом нині Розвеселімся всі разом нині, Христос родився в бідній яскині. Послідним віком став чоловіком, Всі утішайтесь на землі. Послідним віком став чоловіком, Всі утішайтесь на землі. Всі утішайтесь на землі гойно, Славу віддайте Йому достойно, Пожаданому, з неба даному, Которий весь світ відкупив. Пожаданому, з неба даному, Которий весь світ відкупив. Який весь світ спасе від ада, Чрез Него всім нам вічна відрада, За те ми Йому, Пану нашому, Пісні співаймо весело. За те ми Йому, Пану нашому, Пісні співаймо весело. Пісні співаймо весело, мило І торжествуймо всі разом щиро. “Слава во вишних, а мир для нижніх” - Весело світу голосім. “Слава во вишних, а мир для нижніх” - Весело світу голосім. Світу голосім Господа явно, О котрім вже нам пророки давно Пророкували, проповідали, Що народився Цар віків. Пророкували, проповідали, Що народився Цар віків. Що народився Цар віків, слави, Зірве на землі зміїні глави. Перськії цари принесли дари, Поклін віддали смиренно. Перськії цари принесли дари, Поклін віддали смиренно. Поклін віддали смиренно нині Христу Цареві, нашій Дитині. Віддали ливан, смирно і злото, А ще й кадило зі страхом. Віддали ливан, смирно і злото, А ще й кадило зі страхом. **** Пісні співають народженому, У яслах нині положеному. І ми співаймо і вихваляймо, Його навіки славімо. І ми співаймо і вихваляймо, Його навіки славімо. Щоби нам дав вік довгий прожити, І царства Його нам доступити, Ворогів корити і усмиряти, І всім у мирі прожити. Ворогів корити і усмиряти, І всім у мирі прожити. Прожити мирно у довголітті. Йому служити у добрій злу ці. Чистая Панно, Тебе величаєм, І хвалим з Сином навіки. Чистая Панно, Тебе величаєм, І хвалим з Сином навіки. Радість нам ся явила, Діва Сина зродила Радість нам ся явила, Діва Сина зродила, Небеса, небеса, небеса славлять, славлять. (Двічі) Ангели ся удивляють, Пастирі ся поклоняють Нарожденному. Йосифе старенький, плаче Ісус маленький! Помагай, помагай, помагай Єго, Єго (Двічі) Чистій Діві колисати І піснь Єму заспівати: Люляй, Пане наш! Убого ся народив, богатого засмутив Ірода, Ірода, Ірода злого, злого, (Двічі) Бо він дітей убиває, Христа убити желає Нарожденого. О Іроде безумний, чомусь так малоумний? Не знаєш, не знаєш, не знаєш того, того, (Двічі) Що Христос наш вічно жиє, Нам благодать свою дає, Ти вічно згинеш. Тріє цари со дари Христу поклін віддали Рожденну, рожденну, рожденну Богу, Богу (Двічі) На цілий світ славу дали, Христа в яслах повитали В біднім вертепі. І ми Єго витаймо, враз Єму заспіваймо: “Люляй же, люляй же, люляй же Пане, Пане, (Двічі) Дай нам в мирі всім прожити, Вовік-віков Тя хвалити Нарожденного!” Прилітали Ангелятка Прилетіли Ангелята, Як пташата з неба. І співали всі дитятку Весело, як треба. “Гей же, гей же! О Ісусе! Гей же, гей же! Слава!” Та будили там пастирів Всю нічку до рана! А для людського спасеня В тілі народився, Творець світа, Давець скарбів - В яслах положився. Поспішім ми до вертепу, Поклін Му віддаймо І весело:”Гей же, гей же!” Йому заспіваймо. Гей же, гей же! о Ісусе! Гей же, гей же! слава! За щасливу тую нічку Вічна Тобі хвала! Голосили, що на світі Сталася новина: Діва в яслах днесь на сіні Породила Сина, Боже Дитя, всіх Владику, Пастирі, вставайте, Біжіть скоро до вертепу, Його повитайте! “Слава! слава!”-голосили В час Твого приходу І мир людям, як відкрив Бог Нам свою природу. За архівними матеріалами Підготував Степан КАРАЧКО, член спілки архівістів України Джерело: УНА-УНСО Буковина

Читайте також: Розклад Різдвяних заходів у столиці

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: коляда, колядки, різдво, Різдвяні колядки часів Української Повстанської Армії, упа

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

• Створено осередок Української народної ради в Ірпені.
• «ФИЛЬТРУЙ ИСТОРИЮ!». Кино, Грызлов и Сечевые стрельцы
• Интеграция по-румынски

Створено осередок Української народної ради в Ірпені. Posted: 11 Jan 2010 07:25 AM PST 10 січня 2010 року в приміщенні Ірпінського краєзнавчого музею відбулась установча конференція ірпінського осередку Української народної ради.

На установчій конференції були присутні представники організаційного комітету по створенню Української Народної Ради Приірпіння.

Відкрив конференцію голова організаційного комітету по створенню УНР Приірпіння Редич Олександр Володимирович. На установчій конференції було створено осередок Української Народної Ради в місті Ірпінь та обрано керівництво осередку. Читайте також:

Створено Українську народну раду в місті Буча.

Українська Народна Рада у Ворзелі. УНР Приірпіння Резолюція установчого з’їзду Української Народної Ради ЗАЯВА Про міжнаціональну злагоду Заява З’їзду Української Народної Ради з приводу майбутніх президентських виборів. УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА Є! Прес-реліз Акредитація представників ЗМІ на Установчий з’їзд Української Народної Ради

Прес-реліз оргкомітету створення Української Народної Ради УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА, ПРЕС-РЕЛІЗ

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Ірпінь, Приірпіння, Українська Народна Рада, Українська Національна Рада, УНР

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

«ФИЛЬТРУЙ ИСТОРИЮ!». Кино, Грызлов и Сечевые стрельцы Posted: 11 Jan 2010 04:55 AM PST Даже прошедшие новогодние и рождественские праздники Украине и России не получилось прожить в мире и согласии. Только на «культурно-исторической почве» вспыхнуло два скандала. Один – из-за российского фильма, другой – из-за указа Президента Украины. Начнем с последнего. Как сообщал «ФЛОТ2017», председатель Государственной думы Российской Федерации Борис Грызлов назвал опубликованный 7 января Указ Президента Украины Виктора Ющенко о чествовании Украинских сечевых стрельцов, участвовавших в годы Первой мировой войны в боях против российских войск, “недружественным шагом” по отношению к России. “Это не первый недружественный шаг украинского президента, который из-за сиюминутной политической конъюнктуры продолжает навязывать курс на пересмотр общей истории”, – заявил Грызлов. Сыр-бор разгорелся всего лишь из-за того, что Президент Украины Виктор Ющенко распорядился обеспечить изучение и освещение деятельности Украинских сечевых стрельцов, их роль в становлении украинской государственности. Своим Указом Президент также постановил отметить на государственном уровне в 2010 году 95-летие победы УСС на горе Маковка. Согласно документу предусмотрено проведение торжественных мероприятий в Киеве и Львове, других населенных пунктах Украины, а также проведение в мае 2010 года на горе Маковка Всеукраинской молодежной патриотической акции с участием молодежных организаций Украины. Кроме того, правительству и местным органам исполнительной власти поручено “изучить вопрос и принять меры относительно наименования или переименовании в установленном порядке улиц, проспектов, площадей в населенных пунктах Украины, военных частей, учебных заведений в честь Украинских сечевых стрельцов, выдающихся украинских военных деятелей, участников борьбы за независимость Украины начала XX века”. Что же взбесило господина российского спикера? Из учебников истории мы знаем, что Украинские сечевые стрельцы – УСС – военные формирования, первоначально – подразделения армии Австро-Венгерской империи, сформированные по национальному признаку во время первой мировой войны из украинцев, проживавших на территории Австро-Венгрии. В основе УСС лежали украинские патриотические организации Сокіл и Пласт. УСС входили в состав 129-й и 130-й бригад и 55-й пехотной дивизии австро-венгерской армии, которая участвовала в боях с русскими войсками. Первый свой бой они провели против кубанских казаков. Бой за гору Маковку (ныне Сколевский район Львовской области) – одна из самых ярких страниц истории УСС. Наступление на Маковку русская армия начала в ночь с 28 на 29 апреля 1915 года. Прорвав фронт, один русский полк занял часть горы. Для проведения контрнаступления были задействованы четыре сотни Первого куреня и почти четыре сотни Второго куреня УСС. После однодневного боя сотни Осипа Будзиновского и Андрея Мельника захватили высоту, а сотни другого куреня оттеснили русские части к реке Головчанка. Неудачей закончилась для русской армии и вторая попытка занять Маковку 30 апреля после сильной артиллерийской подготовки. По данным украинских историков, 173 военнослужащих русской армии попали в плен. Однако, 1 мая русским частям все же удалось переломить ход событий. УСС понесли в этот день наибольшие потери. кроме того, в плен попали несколько австрийских сотен и часть сотен Мельника и Будзиновского. Позднее Украинские сечевые стрельцы составляли костяк Украинской Галицкой армии, которая защищала Западноукраинскую народную республику. УГА участвовала в совместном с войсками УНР походе в Центральную и Восточную Украину. Затем она вошла в состав армии Деникина, а позже была некоторое время даже в составе Красной армии, надеялась на помощь большевиков в борьбе с занявшими их край поляками. Вот эти ребята-украинцы из УСС и оказались мишенью для очередной порции кремлевской ненависти. На лицо непоследовательность Москвы. Ведь если исходить из ее логики, то есть запрещать Украине чтить память тех украинцев, кто когда-либо оборачивал оружие против русских, то Украина должна практически полностью «запретить» в угоду кремлевским дядям свою историю. Украинские казаки – это вообще враги рода человеческого, а, например, Хмельницкий (как и львиная доля всех украинских гетьманов) – враг общества номер один. Вспомнить хотя бы тот позорнейший для всей Украины факт, что когда на польский престол вступил Владислав IV и началась война Речи Посполитой с Россией, Хмельницкий воевал против русских войск и в 1635 году получил от короля золотую саблю за храбрость! Совершенно очевидно, что следующим шагом Москвы должно быть ультимативное требование переименовать областной украинский город Хмельницкий – ведь этот гад, именем которого город назвали, и против великой России воевать осмеливался! Сволочь какая… Странно лишь, отчего в Москве свои диковатые претензии предъявляют лишь к Украине – такое впечатление, что нашли крайнюю, кандидатов-то на претензии Грызлов Сотоварищи – хоть пруд пруди. Будучи принципиальными, нынешние руководители России просто обязаны контролировать, кого чтят, например, в Турции – уж сколько ее национальных героев русской кровушки-то попило! А в доброй половине Европы стоит вообще запретить само слово «рыцарь» – сколько эти нелюди гадостей на Руси натворили! Вне всяких сомнений, очень много работы для российских дипломатических представительств видится в таких странах с ярко выраженной «антироссийской» историей, как например, Швеция. Там только успевай подсчитывать, сколько шведы памятников «антирусским» королям своим нагородили. Тут бы и Грызлову, и всей Госдуме, и МИД РФ заодно засесть бы за работу – ноты протеста строчить в адрес ненавистных шведов. А про Прибалтику вообще лучше не вспоминать – этим странам проще всего было бы отказаться от своей истории как таковой – там же сплошная «недружественность» по отношению к нежной и чувствительной Москве. То же касается и Японии, и Средней Азии… Короче, едва ли не всех соседей РФ. Бред? Ну что вы, – это новая российская внешнеполитическая логика, с началом которой Украина знакома давно, теперь последовало всего лишь продолжение. Самый поверхностный анализ говорит нам: история с Украинскими сечевыми стрельцами свидетельствует о том, что в нынешней России в своем самозабвенном внешнеполитическом хамстве и антиукраинской риторике вообще какие-либо рамки и тормоза утратили. И страна, которая преклоняется перед палачами НКВД, замучившими миллионы людей (и миллионы украинцев!) запрещает Украине иметь свою историю. Именно – запрещает. Только с чего вдруг в Москве взяли, что кто-то должен слушать этот истерический бред, и переписывать свою историю так, как угодно кому-то, – абсолютно непонятно. …История же с российским фильмом «Мы из будущего-2», весьма перекликающаяся со скандалом вокруг чествования Украинских сечевых стрельцов, похоже, только началась. Как сообщал «ФЛОТ2017», прокат российского фильма в Украине могут запретить. Часть экспертов в Министерстве культуры и туризма Украины считают, что эта лента оскорбляет национальные чувства украинцев. В отличие от первой серии «Мы из будущего», где главные герои были россиянами, во втором фильме двое из них являются украинцами. Герои из нашего времени перемещаются в 1944 год и попадают в руки Украинской повстанческой армии. Как отметил один из экспертов, «эпизод с УПА крошечный, занимает от силы пять минут. Но УПА в нем показана крайне, откровенно отрицательно. Главные герои фильма попадают в руки повстанцев, которых выставляют жестокими и бесчеловечными. Воины УПА расстреливают мирное украинское население – причем крупным планом, с брызжущей кровью. Ну а сам фильм достаточно великодержавный, сделан в духе настроений, воцарившихся после известных событий в Грузии: тогда в России были достаточно серьезные антиукраинские тенденции». Пока судьба проката фильма в Украине неизвестна. Да и о чем говорить, если основная часть экспертов Минкульта посмотрит картину только 11 января. Но скандал уже есть. Честно говоря, сам ажиотаж с антиукраинским фильмом абсолютно непонятен. Как будто неясно, что подобными запретами реклама (заметим – басплатная) картине создается намного большая, чем это может сделать самое мощное пиар-агентство. А кому надо – тот все равно его посмотрит. Яркий пример – запрет в прошлом году на публикацию в России статьи Скотта Андерсона «Владимир Путин – темное восхождение к власти» журнала GQ. «ФЛОТ2017» еще 7 сентября 2009 года опубликовал эту статью (кстати, перепечатав из российского же издания!). И результат – до сих пор в день на эту ссылку заходит несколько десятков читателей из России, хотя сколько времени с момента публикации прошло! Вспомним еще один факт. В Украине добрая треть семей имеет свободный доступ к российским телеканалам. И ни для кого не секрет, что практически все из них демонстрируют различные телепередачи – от информационно-аналитических (ну или тех, которые таковыми в России называются) до развлекательных, в которых время от времени, а то и постоянно льется грязь на голову Украине и украинцев. Да и по самому украинскому ТВ сплошь да рядом идут российские сериалы, в которых если надо показать дебила или плохого человека – это обязательно будет украинец (понятно, насколько российские актеры могут изобразить украинскую речь, и всенепременно с украинской фамилией). Потому стоит ли так напрягаться из-за какой-то сцены про УПА в российском ура-патриотическом боевичке – большой вопрос. Подобного антиукраинского дерьма «мэйд ин Раша» в Украине полно, и эта капля, как представляется, на общую картину повлиять просто неспособна. С другой стороны, как-то реагировать, несомненно, необходимо, – в идеале симметрично. Да вот когда “симметричные ответы” появляются – например, в виде не совсем удобной для Кремля публицистики, – тут же начинается стон о “недружественности” Украины к РФ. Самое смешное – что и в самой Украине есть кому этот стон подхватывать. В то же время весьма интересно: как вообще в России кто-либо может говорить о какой-то дружелюбности в диалоге с Украиной после всего этого? Этот рецепт российского дружелюбия изумляет: взять ведро грязи, лить ее на голову соседа, а когда тот начинает выражать недовольство, тут же с пеной у рта уличать его в «недружественности». Это надо уметь… Поражает то, что в России такой подход считают абсолютно нормальным, и более того, – свято уверены в том, что имеют право, и даже обязаны «учить жизни» Украину и украинцев. Причем очень и очень многие – от представителей российского руководства до мелких чиновничьих сошек и просто рядовых граждан РФ. Лично я верю и знаю, что в России немало умных, образованных, интеллигентных и добрых людей. Но, увы, мы-то слышим голос в первую очередь Кремля и тех, кто взлелеян его пропагандой… Борис Такаев, “ФЛОТ2017″ Читайте також:

ОБМЕЖЕНИЙ КОНТРОЛЬ ПІВОСТРОВА ТА (АБО) СЕВАСТОПОЛЯ. (ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ)

ВАРІАНТИ РОЗГОРТАННЯ РОСІЄЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ.

ЗИМОВА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ

Зараза сепаратизма. НАПАД РОСІЇ: ВАРІАНТИ, ЧАСТИНА ДРУГА ВОРОГ БІЛЯ ВОРІТ!

ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. (варіанти розгортання в Криму)

КРЫМСЬКИЕ ВАРИАНТЫ (варианты военной агрессии России за аншлюс Крыма)

РУССКОЕ ГУАНТАНАМО (Севастополь: история и перспективы) МЕРЕЖЕВА ВІЙНА ХХІ-го СТОЛІТТЯ.

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: ВАРІАНТИ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ, Грызлов, Кино, путін мяснік, росія - агресор, росія напала на україну, росія програла війну, росіяни, росіяни вбивці, Сечевые стрельцы, усс

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

Интеграция по-румынски Posted: 11 Jan 2010 04:50 AM PST События декабря 1989 года в Бухаресте не только поставили точку в европейской антикоммунистической революции, но и придали ей иное измерение. Расстрел Николае Чаушеску и его жены продемонстрировал, что мирный характер перемен отнюдь не гарантирован, а заряд насилия, накопившийся в бывшем коммунистическом мире, может выплескиваться в различных формах. Через некоторое время этот феномен в полной мере проявился на Балканах, где крушение прежней системы привело к серии военных конфликтов. Спустя 20 лет Румыния – полноправный участник евро-атлантического сообщества, член НАТО и Европейского союза. Формально транзит успешно завершен. Однако события последних лет доказывают, что потенциал конфликтов, связанных с особенностями румынской истории и политической культуры, остается весьма значительным и европейские структуры могут столкнуться с серьезными проблемами, к которым не готовы ни Брюссель, ни другие крупные столицы Европы. Тем более что пример Румынии наиболее наглядно иллюстрирует сложности, возникшие в Евросоюзе в результате его расширения и выхода на границы бывшего Советского Союза. «УНИРЯ» (ОБЪЕДИНЕНИЕ) КАК НАЦИОНАЛЬНАЯ ИДЕЯ После того как в сентябре 2009-го Владимир Воронин – в соответствии с Конституцией Республики Молдова – сложил с себя президентские полномочия, они автоматически перешли к главе парламента Михаю Гимпу, который с 1990 года известен как сторонник объединения Молдавии с Румынией. Унионистская Либеральная партия, которую возглавляет Гимпу, контролировала таким образом не только должности спикера парламента и президента, но и администрацию Кишинёва. Ее возглавляет племянник Гимпу и его заместитель в партии Дорин Киртоакэ. Сразу после победы на выборах мэра Кишинёва в 2007-м он отправился в Бухарест, как писали румынские СМИ, представиться «своему президенту» Траяну Бэсеску. Мэр Кишинёва преподнес Бэсеску символический дар – горшок с землей Бессарабии. Приход к власти в Молдавии унионистов – в значительной степени личный успех наступательной внешней политики президента Румынии, направленной на поддержку румын (молдаван), проживающих в Молдавии и на Украине. Активность Бухареста в отношении этих двух стран может угрожать стабильности всей Юго-Восточной Европы. Однако руководство ЕС пытается делать вид, что ничего особенного не происходит, хотя заявления и действия Траяна Бэсеску вызывают тревогу в Киеве, Будапеште, Софии и Кишинёве. Бэсеску, капитан торгового флота, сделавший политическую карьеру в конце 1990-х – начале 2000-х годов, победил на президентских выборах в 2004-м во многом благодаря образу непримиримого борца с коррупцией. По сравнению с «сонным» периодом правления Иона Илиеску, функционера еще коммунистической Румынии, который эволюционировал в социал-демократическом направлении, Бэсеску привнес в политическую жизнь много страсти и огня. Их источником служат его патриотический пафос и желание дать всем румынам, в том числе проживающим за пределами страны, историческую перспективу. При Траяне Бэсеску Румыния вступила в Европейский союз (2007). Однако кратковременный период эйфории сменился разочарованием. Из-за жестких требований Евросоюза вместо ожидаемого роста благосостояния под удар попали сельское хозяйство и туризм, важнейшие отрасли экономики. Остро стоит проблема дефицита рабочей силы: от 1,5 до 2,5 миллионов румын подались на заработки в Испанию, Италию, Португалию. Серия криминальных скандалов с румынскими гастарбайтерами подорвали авторитет Румынии и ее граждан на международной арене. Тем не менее, в 2007-м Бэсеску отбил удар оппонентов, которые инициировали референдум о его отставке: большинство граждан поддержали главу государства. Накануне президентских выборов в ноябре 2009 года ударной частью своей программы Траян Бэсеску сделал не борьбу с коррупцией, не укрепление позиций страны в ЕС и тем более не положение в экономике. 15 сентября он выступил в парламенте с речью, в которой четко обозначил приоритет: поддержка соотечественников за рубежом. Для Румынии и румын темы национальных ценностей и территориального единства играют особую роль в силу того, что образование и становление государства сопровождались огромными трудностями. С момента появления Румынии на карте мира (1859) границы государства были неустойчивы и подвергались неоднократным изменениям на протяжении первой половины XX века. Трансильвания, Бессарабия, Южная Добруджа – чувствительные точки в отношениях между румынами и венграми, румынами и молдаванами, румынами и украинцами, румынами и болгарами. В советский период проблема была основательно подморожена. Но после распада СССР и социалистического блока территориальные разногласия с соседними государствами вновь вышли на первый план, став серьезным фактором внешней политики Румынии. Наиболее сложны отношения с Кишинёвом – ведь румыны на официальном и неофициальном уровне отказываются признавать молдавскую национальную идентичность, считают молдавскую государственность недоразумением (хотя ее история насчитывает 650 лет) и настаивают на существовании «двух румынских государств». В августе Конгресс лингвистов в Бухаресте также в очередной раз отказал молдавскому языку в праве на существование и призвал считать его румынским наречием, в крайнем случае – диалектом. А в сентябре новое руководство Молдавии выступило с инициативой снова изменить название языка в Конституции страны с молдавского на румынский (первый раз эксперимент с переименованием проводился в начале 1990-х). В посткоммунистических странах дискуссии о языке, государственных границах и об истории всегда носят болезненный характер. Румынский же национализм традиционно отличался особой активностью и непримиримостью. Президент Бэсеску и часть политического класса Румынии выдвинули на первый план тему «униря» (объединение), фактически превратив ее в национальную идею. Сентиментальность при обсуждении этой темы, доходящая порой до исступления в СМИ, исторических и публицистических трудах, подчеркивает неустоявшиуюся политическую культуру общества. В школах изучают не историю Румынии как государства, а историю румын, в число которых включены 2,6 миллиона молдаван, проживающих в Республике Молдова, 400 тысяч – на Украине (Винницкая, Одесская, Черновицкая области) и 200 тысяч – в Приднестровье. После короткого периода эйфории в начале 1990-х годов стало ясно, что на деле объединиться не так то просто, прежде всего из-за нежелания большинства молдаван растворяться в Румынии. Бухарест изменил тактику. Румыния стала оказывать финансовую поддержку ряду молдавских общественных и общественно-политических организаций, каждый год принимала в вузы до полутора тысяч студентов, активизировала унионистскую пропаганду в СМИ. Тем не менее общее число сторонников объединения в Молдавии оставалось неизменным (7–10 %). В сельской местности призывы к объединению не находили почти никакого отклика, унионистскую идею исповедовала только небольшая часть представителей гуманитарной интеллигенции и студентов. С приходом к власти в Румынии Траяна Бэсеску, и особенно после вступления страны в Европейский союз и НАТО, начался настоящий политический и пропагандистский натиск на Кишинёв. Увеличился объем финансовой поддержки унионистским организациям. Началась массовая выдача румынских паспортов молдаванам-румынам на Украине и в Молдавии, включая и Приднестровье (вопреки требованиям Евросоюза). Бэсеску выдвинул лозунг европейской интеграции Молдавии, что в его понимании, по сути, равнозначно ее поглощению и превращению в одну из румынских провинций. Приращение за счет Молдавии означало бы увеличение экономического и политического потенциала страны и соответственно возрастание ее геополитической роли в Юго-Восточной Европе. К тому же президенту лавры «объединителя земель» гарантируют почетное место в национальной истории. Под влиянием Бэсеску и его окружения в румынском обществе оживились националистические настроения, возобновился интерес к идее «Великой Румынии», которая ранее оставалась прерогативой маргинальных политических сил. ИСКУССТВО РУМЫНСКОЙ ДИПЛОМАТИИ В марте 2007-го румынский суд частично реабилитировал маршала Иона Антонеску и его внебрачного сына профессора Георге Алексяну, который в 1941–1944 годах занимал должность губернатора т. н. «Транснистрии» с центром в Одессе. Возобновилась дискуссия необходимости «ликвидации последствий» пакта Молотова – Риббентропа. Под такой формулировкой понимается решение «проблемы утерянных Румынией в результате этого пакта территорий Бессарабии и Северной Буковины». При этом, как правило, замалчиваются факты массового уничтожения во время Второй мировой войны местного населения на территории Бессарабии и Украины, подконтрольной румынской администрации. В Бессарабии от репрессий погибло в те годы около 120 тысяч человек. Десятки тысяч жителей Приднестровья, Одессы и Одесской области – евреев, молдаван, русских, украинцев и представителей других национальностей – были расстреляны или замучены в тюрьмах. Только в Одессе было уничтожено 60 тысяч евреев. В средствах массовой информации и научных трудах проводится параллель между современным положением Румынии и ситуацией 1918-го, когда по окончании Первой мировой войны страна расширила свою территорию в результате краха Австро-Венгерской империи. Обсуждаются различные варианты восстановления границ 1918–1940 годов. Рассматривается даже вероятность распада Украины в результате внутренних противоречий, ее раздел между Россией и Польшей и возможность присоединения к Румынии Одесской области, Южной Бессарабии и Северной Буковины. Все эти идеи раньше являлись предметом обсуждения узкого круга исследователей и журналистов, но теперь они тем или иным образом присутствуют и в правящих кругах Румынии. До вступления в Европейский союз Бухарест не решался поднимать тему территориальных претензий соседним государствам, ведь в Евросоюз не принимают страны, имеющие споры с соседями. Однако Румыния всеми способами уклонялась от окончательного признания границ с Украиной и Молдавией. Даже соглашаясь на так называемый базовый Договор с Украиной (Договор о дружбе, добрососедстве и сотрудничестве, подписанный 2 июня 1997 г. президентами Эмилем Константинеску и Леонидом Кучмой), румынские дипломаты ухитрились оставить для себя лазейку на будущее. В этом договоре, с одной стороны, признается нерушимость границ. В статье 2 пункт 1 сказано: «Стороны подтверждают нерушимую существующую границу». Казалось бы, все предельно ясно. Но тут же в пункте 2 следует: «Договаривающиеся стороны заключат отдельный договор о режиме границы между двумя государствами и решат вопрос о делимитации континентального шельфа и исключительных экономических зонах в Черном море…» Далее: «Если переговоры не завершатся подписанием Договора в разумный срок…. то правительства Украины и Румынии договорились, что дело о делимитации континентального шельфа будет решено Международным судом ООН по просьбе какой-либо из Договаривающихся Сторон….» Время пришло. В 2008-м Румыния выиграла дело в Международном суде ООН в отношении острова Змеиный. Этот случай не выходит за рамки цивилизованных правовых процедур. Но вот незадолго до подписания базового Договора с Украиной 21 марта 1997 года заместитель начальника договорно-правового управления МИДа Румынии Александр Преда выступил перед студентами юридического факультета Бухарестского университета с примечательной речью. В ней он, в частности, сказал: «Подписание базового Договора с Украиной должно преследовать в первую очередь цель не подтверждать политико-юридических последствий пакта Риббентропа – Молотова. Чтобы сохранить “окно”, которое нам оставила открытым в 1940 году тогдашняя дипломатия… Второй момент – это 1993 год, когда мы заявили о незаконности Договора о режиме границы, подписанного в 1961 году, воспользовавшись распадом Советского Союза. Таким образом, мы отрезали Украине какие-либо возможности провозгласить себя правопреемницей Договора, заключенного “предшественником” (СССР. – Авт.). Договор является торгом, который имеет политико-юридическую конъюнктуру, сохраняющую и в дальнейшем возможность открыть досье проблемы в момент, когда политическая конъюнктура станет благоприятной. Это досье нужно держать со святостью в национальном богатстве Румынии». В соответствии с этой установкой в базовом Договоре с Украиной отдельной строкой осуждаются «акты тоталитарных и военно-диктаторских режимов». Более всего удивляет тот факт, что МИД Румынии сумел настоять на осуждении последствий пакта Молотова – Риббентропа и при заключении базового Договора с Россией (подписан в 2003-м.). Таким образом, румынские дипломаты переиграли своих украинских и российских коллег, оставив вопрос открытым до тех пор, пока, как сказал Преда, «будет возможность открыть досье проблемы, когда политическая конъюнктура станет благоприятной …». Современные румынские дипломаты – достойные преемники своих учителей, которые в тяжелейших условиях 1940 года сумели сохранить потомкам «открытое окно». Тогда в ответной ноте на ультиматум Москвы с требованием возвратить Бессарабию Бухарест выразил согласие не на «возвращение» территорий, которые СССР считал принадлежащими себе по праву, а на вынужденную «эвакуацию» румынских войск и администрации. Таким образом, Румыния сумела оформить выгодный для себя правовой статус данного процесса. Румыния терпеливо ждет, когда «политическая конъюнктура станет благоприятной». Когда такой момент наступит, на стол переговоров выложат все: и «эвакуацию», и базовые договоры с Украиной и Россией с осуждением последствий пакта, а также и другие документы и факты. Именно поэтому румынские дипломаты столь вежливы, но неуступчивы. Румыния последовательно проводит свою линию и не теряет надежду восстановить границы 1918-го, года «великого объединения». Любопытно, что в отношении Приднестровья серьезных притязаний не высказывается. Приднестровье никогда (за исключением 1941–1944 годов), в состав Румынии не входило, поэтому в Бухаресте понимают, что обосновать право на эту территорию будет практически невозможно. Но вот в отношении Бессарабии ведется многоплановая и целенаправленная политика расшатывания легитимности существования молдавского государства и нахождения Северной Буковины и Южной Бессарабии в составе Украины. Коллизии вокруг острова Змеиный, требование «ликвидировать последствия пакта», «окно» 1940-го, приход унионистов к власти в Молдавии, отказ признать существование молдаван и молдавского языка – за всем этим угадывается последовательная стратегия. К слову, Румыния – единственное государство в Европе, армия которой, принимая участие в двух мировых войнах, проиграла все свои битвы, но вышла с территориальными приобретениями из Первой мировой (Трансильвания, Южная Добруджа, Бессарабия) и Второй мировой (Трансильвания)! И все благодаря искусной дипломатии. Итак, главные цели Бухареста: подготовить дипломатические и политические условия и предпосылки для экспансии в отношении Молдавии и Украины; доказать национальную, культурную, языковую и ментальную идентичность молдаван и румын; подготовить общественное мнение внутри Румынии и Молдавии, а также в мире к неизбежности слияния (объединения) двух государств. События внутри Молдавии, вызванные отчасти политикой Бэсеску, в свою очередь стимулируют соответствующие настроения в Бухаресте. ТРИУМФ РУМЫНИИ 7 апреля 2009 года три либеральные партии, проигравшие на парламентских выборах в Молдавии, организовали массовые протесты, которые вылились в погромы зданий парламента и президентского аппарата. Правящая Партия коммунистов Республики Молдова (ПКРМ), получив на выборах 49 % голосов избирателей, больше, чем в сумме вся либеральная оппозиция (всего 35 %), не решилась подавить мятеж, рассчитывая на объективность международных арбитров. Нет сомнения в том, что в Молдавии хватает недовольных положением дел и результатами восьмилетнего правления ПКРМ. Но примечателен не сам факт протестов, а то, что митинг оппозиции, переросший в погромы, проходил под унионистскими и прорумынскими лозунгами. Иными словами, неудовлетворение результатами голосования моментально было повернуто в сторону, по сути, подрыва молдавской государственности. Над зданием президентского аппарата вместе с флагом ЕС развевался и государственный флаг Румынии. Над входом в президентуру унионисты закрепили большую карту Румынии, где Молдавия была обозначена как одна из провинций. В течение всего дня румынские телеканалы и интернет-порталы называли происходящее не иначе как «антикоммунистической революцией», проводя прямые аналогии между «революцией» в Румынии 1989-го и этими событиями. Уже после разгрома зданий на продолжавшемся митинге Илие Брату, унионист с 20-летним стажем, заявил: «Нам не нужен президентский дворец! Нам не нужен парламент! Все это у нас есть в Бухаресте!» Группа прорумынски настроенных писателей во главе с редактором газеты Literatura si Arta Николаем Дабижей вечером 7 апреля объявила о создании Комитета национального спасения (по аналогии с румынским Фронтом национального спасения в 1989 году). Факты, которыми располагал президент Молдавии, доказывали причастность посольства Румынии и ряда румынских общественных и неправительственных организаций к попытке мятежа. Лидеры либеральной оппозиции неоднократно посещали Бухарест, получали рекомендации тамошних политиков и дипломатов. В Молдавии их действия во многом координировались сотрудниками румынского посольства, ряду молдавских партий и организаций оказывалась материальная, организационная, идеологическая, информационная поддержка из Румынии. Идея «европейского выбора», популярная на постсоветском пространстве, фактически переосмыслялась в сторону не вхождения Молдавии в Европейский союз, а ее воссоединения с Румынией. За 10–15 дней до выборов в Кишинёв, пользуясь правом безвизового проезда, централизованно на автобусах стали отправляться студенты и учащиеся, представители правых, радикально унионистских организаций. Лишь 6 и 7 апреля молдавская пограничная служба стала задерживать эти автобусы и отправлять обратно. Однако десятки и сотни человек проехали раньше. В связи с этим неудивительно, что руководство Молдавии ввело визовый режим, объявило посла Румынии Филиппа Теодореску персоной нон-грата, отозвало своего посла Лидию Гуцу в Кишинёв «для консультаций». Эти меры были отменены после прихода к власти нового правительства осенью 2009 года. На протяжении апреля – мая Траян Бэсеску был неутомим в своих заявлениях и комментариях в отношении событий в Молдавии. Верхом бестактности стал его совет Владимиру Воронину помнить о судьбе Николае Чаушеску. Казалось бы, Евросоюз и прочие европейские организации должны были бы осадить румынского президента и Румынию в целом за вмешательство в дела соседнего государства. Но верх взяла так называемая «европейская солидарность». 7 мая Европейский парламент осудил «массовую кампанию преследования, грубые нарушения прав человека и другие незаконные действия, предпринятые правительством Молдавии после парламентских выборов 5 апреля». Европарламент фактически отверг все меры, принятые Кишинёвом, назвав «неприемлемым представление всех протестов в качестве преступных актов в рамках предполагаемого “антигосударственного заговора”». Протесты, по мнению европарламентариев, «были обусловлены, в частности, сомнениями в корректности выборов, недоверием к публичным учреждениям и неудовлетворенностью социальной и экономической ситуацией в Республике Молдова…». Гневных филиппик удостоились исключительно власти. Только одно предложение весьма обтекаемо касалось собственно драматических событий 7 апреля, («осуждая акты насилия и вандализма…»). Иными словами, Европарламент решительно вступился за Румынию, фактически поощряя экспансионистские планы Траяна Бэсеску и приняв сторону унионистских партий. Еще одним ударом по руководству Молдавии стала резолюция Парламентской ассамблеи Совета Европы (ПАСЕ). Выборы были названы несвободными, а их итоги искаженными в результате «массовых фальсификаций». И это вопреки заключению международных наблюдателей и организаций (всего более 3 тысяч человек), которые вечером в день голосования признали парламентские выборы в Молдавии свободными и демократичными. Поддержка европейских структур подстегнула руководство Румынии к дальнейшим действиям. 3 июня румынская газета Ziua, близкая к правящим кругам, призвала отказаться от «ложной застенчивости и нерешительности» по поводу объединения с Молдавией и констатировала: «Уния Бессарабии с Румынией неизбежна». Далее в статье перечислены возможные дивиденды Бухаресту, включая «новые программы и деньги на развитие от ЕС». Сторонники объединения и в Румынии, и в Молдавии закрывают глаза на то, что к нему готова лишь малая часть жителей Республики Молдова. Даже среди молодежи перспектива свободного передвижения по Европе, главный аргумент унионистов, не заслоняет осознания того, что несогласных с объединением придется заставлять, возможно, силой. За прошедшие 20 лет, несмотря на все усилия, число сторонников объединения с Румынией в Молдавии выросло незначительно и сегодня вряд ли превышает 12–15 % населения республики. Из четырех партий, составляющих в настоящее время правящий Альянс за европейскую интеграцию (АЕИ), только одна – Либеральная партия – не скрывает унионистских настроений, да и то вынуждена постоянно оправдываться по этому поводу. Все исследования и опросы на протяжении 20 лет свидетельствуют о том, что подавляющая часть молдаван не готова признать себя румынами. Перепись населения (2004 г.), показала, что румынами в Молдавии себя считают только 4 % населения. Вместе с тем было бы ошибкой считать, что унионистская политика Румынии была напрасной. В молдавское общество вброшено несколько идей, которые его разъедают. Так, поставлено под сомнение существование молдавского языка и молдавской нации. Вступление в Евросоюз изображается панацеей от всех бед. СНГ и Россия, напротив, представляются как нечто тянущее Молдавию назад. И это при том, что до 80 % молдавского экспорта приходится на Россию. Метания Молдавии между ЕС и СНГ, проблемы национальной идентичности (подогреваемые Бухарестом), преобладание в правящей коалиции АЕИ унионистов ведут к кризису молдавской государственности. И все же объединение с Румынией не примет значительная, если не большая часть молдаван, не говоря уже о русских, украинцах, гагаузах, болгарах и представителях других национальностей. Если события будут развиваться в этом направлении, неизбежен новый раскол страны – теперь уже на правом берегу. И защитниками молдавской государственности и одновременно носителями молдавского самосознания вполне могут стать сельские молдаване, небольшая часть молдавской интеллигенции и национальные меньшинства (всего около 70 % населения правобережной Молдавии). Тем временем активность в отношении Молдавии и Украины, как и следовало ожидать, бумерангом ударила по самому Бухаресту. 5 сентября 2009 года в Трансильвании, в районах компактного проживания венгров (1,5 миллиона человек, или 6,6 % всего населения Румынии) была провозглашена Секуйская венгерская автономия. Румынские венгры обратились в ПАСЕ с просьбой о признании и поддержке решения о создании автономии. Румынские власти, понятное дело, эту автономию признавать не собираются и раздумывают над тем, какие меры принять в отношении лидеров венгерских сепаратистов. Победа на парламентских выборах в Венгрии правонационалистической партии Виктора Орбана, которая почти гарантирована весной 2010-го, грозит обострением национального вопроса в отношениях Будапешта с соседями. Администрация Траяна Бэсеску считает поддержку Венгрией венгерской автономии в Румынии «экспансией», «вмешательством во внутренние дела», «поощрением сепаратизма». Собственную же экспансию в отношении Молдавии и Украины они представляют, как «законное право румынского народа на объединение в едином национальном государстве». Политика Бэсеску ставит под сомнение стабильность европейского Юго-Востока. В отличие от ЕС, который предлагает эволюционное движение к постепенному стиранию границ, президент Румынии навязывает революционный путь, чреватый межнациональными столкновениями, конфликтами и войнами. В Молдавии унионисты фактически подталкивают страну к обострению обстановки. Возрастает напряжение в отношениях Румынии с Венгрией и Украиной. Потенциальной зоной конфликта остается территория Южной Добруджи. МИНА ПОД ЕВРОСОЮЗ Если посмотреть на развитие событий в более широком европейском контексте, то политика Бухареста представляет собой концентрированное и доведенное до крайности выражение тенденций, которые присутствуют в ряде стран, вступивших в Европейский союз в 2000-х годах. Вполне закономерно, что эта тема всплыла сейчас, почти через 20 лет после начала перемен. На протяжении 1990-х и первой половины 2000-х главной задачей стран Центральной и Восточной Европы, на решение которой были направлены все ресурсы и усилия, являлась интеграция в евро-атлантические институты. Теперь цель достигнута, и образовался концептуальный вакуум, который заполняется постановкой новых задач. Весь посткоммунистический мир вне зависимости от геополитической ориентации и социально-экономической модели конкретных стран объединяет обостренное внимание к историческим вопросам и стремление использовать историю для решения текущих политических проблем и формирования национальной идентичности. Этот подход в корне противоречит базовым принципам европейской интеграции, которая стала возможной благодаря тому, что после Второй мировой войны страны Западной Европы вынесли выяснение исторических отношений за скобки политического развития во имя достижения совместного прогресса. Однако многие государства Центральной и Восточной Европы, выполнив формальные критерии членства в ЕС (хотя в случае с Румынией соответствие критериям носит явно условный характер), находятся на совершенно ином уровне политического развития. Считалось, что вступление в евро-атлантические институты станет якорем, который не позволит новым странам-членам дрейфовать в направлении национализма и реваншизма. В определенном смысле это так и есть, необходимость хотя бы внешне соответствовать европейским стандартам удерживает от крайностей. Но отсутствие внятной реакции Брюсселя на то, что в Западной Европе считают «издержками» процесса политического взросления, поощряет крайне деструктивные тенденции. Европейский союз явно недооценивает масштаб проблем, с которыми он может столкнуться в результате реализации политики Траяна Бэсеску и его единомышленников. Особую роль играет глубоко укорененное в европейском сознании недоверие ко всему, что связано с Россией, результатом чего является необходимость «по умолчанию» поддерживать силы, позиционирующие себя как антироссийские. Дискуссия о Второй мировой войне, резко активизировавшаяся в Европе после расширения ЕС и НАТО, также создает предпосылки для опасного развития событий. Идея примирения и покаяния, свойственная политической культуре современной Европы, на посткоммунистических просторах претерпевает метаморфозу. Моральная оценка трагических событий прошлого легко приобретает налет реваншизма и сведения исторических счетов. А отрицание правомочности решений, принятых в предшествующие эпохи, приводит к размыванию основ европейской стабильности. Это легко проследить на примере дискуссии о пакте Молотова – Риббентропа. Если в случае Польши речь в основном идет об использовании этой темы для повышения статуса в Европе, то румынский лидер уже готов делать практические выводы относительно государственности не только своей, но и соседней страны. Едва ли подобное развитие событий имели в виду те, кто радовались крушению коммунизма 20 лет назад. З.Д. Тодуа – политолог, эксперт по проблемам постсоветского пространства Источник: Читайте також: «СИ БРИЗ-2007» ЗАКОНЧИЛ ДУТЬ. “Sea BreEz-2008” – Підсумки та прогнози.

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: границы, евросоюз, Интеграция по-румынски, НАТО, румыния

[Українська національна асамблея (УНА-УНСО)]

Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО)

---

Юрій Шухевич: „У проукраїнських сил є лише один кандидат, це – Віктор Ющенко” Posted: 12 Jan 2010 05:03 AM PST Син Головного командира УПА Романа Шухевича Герой України Юрій Шухевич-Березинський – постать поважна і авторитетна, при чому не лише в націоналістичних колах. Голова УНА-УНСО, багаторічний в’язень радянських концтаборів, активний учасник дисидентського руху за часів СРСР і нині, як прийнято казати, готовий „йти в бій” за Україну. Пан Юрій поділився з Українською Інформаційною Службою своїм баченням політичної ситуації напередодні президентських виборів-2010, відповівши на запитання нашого кореспондента. Пане Юрію, якою, на Вашу думку, є нинішня політична ситуація в Україні і як в цій ситуації варто було б вести себе патріотично налаштованим громадянам? Ситуація нині в Україні склалася дуже серйозна. Наразі маємо дві політичні сили: одна – антиукраїнська, друга – проукраїнська. Всіх кандидатів, які представляють антиукраїнську силу, я перераховувати не буду. А в проукраїнському таборі є одна особа, яка є наразі втіленням українського ідеалу, що вона й довела на справах. Це – діючий Президент України Віктор Ющенко, саме він є виразником українських інтересів. Тож коли настане час голосувати, ми маємо чітко для себе визначити: ми за український ідеал, чи за антиукраїнський? Ми маємо в першу чергу саме це враховувати, ставлячи хрестик чи, там, галочку напроти прізвища кандидата в президенти. Скажіть будь ласка, а як тоді оцінювати кандидатуру Юлії Тимошенко? Адже її багато хто вважає єдино можливим вибором для представників патріотичної громадськості. Вона є виразником антиукраїнських інтересів. Тимошенко довела це: чи то під час минулорічних подій в Грузії, чи то під час укладання домовленостей з Москвою за газ. Це є людина, яка вже давно домовилася з російським прем’єром Путіним, вона є провідником інтересів Москви в Україні. Всі її розмови про захист українських інтересів є суто передвиборчим піаром. Це все – популізм. Вона говорить, а люди вірять. До речі, ще один кандидат на посаду Президента України – Олег Тягнибок – не соромиться себе публічно називати єдиним кандидатом від націоналістичних сил… Йому б краще було подумати от над чим: ну набере він свій мізер голосів – пів відсотка, відсоток, хай навіть 2 відсотки він би набрав… Але в цей же час він відриває ці голоси у Ющенка, чим грає на користь антиукраїнських сил. Цією своєю позицією Тягнибок руйнує нашу єдність. Наприклад, у 2004 році саме завдяки єдності ми змогли перемогти, так само було і раніше, коли приймався Акт проголошення незалежності… Ми були єдині, з нами, патріотами, мусили рахуватися. А якби ми були розпорошені, нічого б того не було, не було б тих здобутків. А Тягнибок наразі робить все так, аби тої єдності не стало. А ця єдність нам дуже потрібна і на час виборів. Адже якщо ми всі разом принципово висловимося на підтримку української ідеї, то з нами змушені будуть рахуватися навіть антиукраїнські сили. Джерело: УНА УНСО Житомир Читайте також: Заява Форуму українських націоналістів на підтримку кандидата на пост Президента України В. Ющенка Ющенко: Двомовності в Україні ніколи не буде ЗВЕРНЕННЯ УНА-УНСО Кандидатам в Президенти України

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РАДА Є! (фоторепотаж про установчий з’їзд Української Народної Ради)

Рада церков закликає українців не продавати голоси на виборах Президента Юрій ШУХЕВИЧ: «ТРИ ДОРОГИ»

© for Українська національна асамблея (УНА-УНСО), 2010. | Permalink | Нема коментарів | Add to del.icio.us

Post tags: Юрій Шухевич, Ющенко - Президент, Ющенко - Президент Украъни, Ющенко виграв вибори 2010

This posting includes an audio/video/photo media file: Download Now

You are subscribed to email updates from Українська національна асамблея (УНА-УНСО)

To stop receiving these emails, you may unsubscribe now.

Email delivery powered by Google