Стаття про українських сумлінних відмовників у Нью-Йорк Таймс. NYT article about Ukrainian conscientious objectors
0 views
Skip to first unread message
Yurii Sheliazhenko
Aug 18, 2023, 8:15:00 AM8/18/23
to ukrainian-pacifist-movement_googlegroups.com, ukrrights, upr_ukraine_googlegroups.com, anti-di-coalition_googlegroups.com, icescr_googlegroups.com
Друзі,
Наводимо оригінал англійською та автоматичний переклад українською (можливі неточності).
Belief or Betrayal? Ukraine’s Conscientious Objectors Face Hostility.
The option of “alternative service” vanished after martial law was declared last year. But some have refused to serve, and now face jail time and skepticism about their motives.
By Cassandra Vinograd
Reporting from Ivano-Frankivsk, Ukraine
Aug. 18, 2023
Updated 6:09 a.m. ET
On just the fifth day of the war, Mykhailo Yavorsky decided to pay a visit to a local military enlistment office, not to enlist in the battle against the invading Russian forces but to explain why he could not.
“Please excuse me, I cannot fight, I will not shoot,” Mr. Yavorsky, 40, said he told the officers last year. “I can help you with something else.”
Mr. Yavorsky said he wanted to support Ukraine but only in accordance with “biblical principles.” His pleas fell on deaf ears, however, and he was later sentenced to a year in prison, one of about a dozen Ukrainians seeking an alternative to military service as conscientious objectors who have been prosecuted for refusing to fight in the war.
While these cases are few — and frequently dismissed by Ukrainians as a cloak for pro-Russian sympathies or just fear — they raise questions about respect for human rights in a country that up until the full-scale invasion allowed for “alternative service” on religious grounds. They also shed light on the delicate line between duty and principles 18 months into a bloody war.
Mr. Yavorsky is appealing his sentence, and to date only one conscientious objector has served jail time. Some objectors have received suspended sentences, and some cases have not yet been resolved. The Ministry of Defense did not respond to questions about specific cases.
Thousands of Ukrainian men of military age have fled the country to avoid participating in the war, some wading across a river or paying smugglers to get them across the border. (In June, the State Border Guard said that up to 20 men are arrested every day for trying to leave the country illegally.) Others have worked connections or paid thousands of dollars to bribe recruitment officers to forge documents declaring them unfit for service.
The objectors insist that their public positions are not betrayals of their homeland but stem from deeply held principles and religious beliefs.
Conscientious objection to military service is an internationally recognized right, one enshrined in Ukraine’s Constitution. But when Russia invaded Ukraine, President Volodymyr Zelensky instituted martial law. With that, the right to alternative service related to conscientious objection effectively evaporated.
Not only is objection a “human right,” said Eli S. McCarthy, a professor of justice and peace studies at Georgetown University, it is “critical to commitments that Ukraine has made” to international bodies and aspirations to join the European Union.
Mr. Yavorsky, who works in real estate, acknowledges that his family is worried, but called his legal struggles “trivial” in light of the suffering in Ukraine.
“I’m not saying that I have a very strong tragedy and I am the most unhappy person in Ukraine,” he said. “But there are a lot of people who do not want to serve. It is necessary to give them another opportunity to help the state.”
The sacrifices of soldiers are visible everywhere in Mr. Yavorsky’s hometown, Ivano-Frankivsk. Billboards bearing their photos dot the highway into the city. The cemetery has a whole section for them — seven rows, each with 15 graves. One recent afternoon, a new row had been started, with a freshly-dug grave awaiting its occupant.
Mr. Yavorsky’s office, with a bookshelf full of bibles, is a short walk from the “Alley of Heroes”— 272 posters of fallen soldiers stretching a few blocks on a pedestrian street. He said he understands why so many of his countrymen are fighting — but that they should also understand his position.
“I am not ready to kill another person for a piece of Ukraine or a piece of New Zealand or a piece of the United States,” Mr. Yavorsky said. “I have other values, and I want my values to be at least listened to.”
And if his choice might be viewed as betrayal? “I don’t care what anyone thinks about me,” he said. “What matters to me is what God thinks.”
Ukraine has remained remarkably united throughout the grinding fight for its very existence, leaving little room to express doubts, or reluctance to join the battle. Men who dodge mobilization are called cowards or traitors.
The conscientious objectors represent a tiny segment of a broader phenomenon creeping beneath the surface in Ukraine. Though rarely talked about, there is fatigue and wariness about the draft.
When Russia invaded, Mr. Zelensky’s declaration of martial law barred men aged 18 to 60 from leaving the country and Ukrainians poured into military recruitment centers. Eighteen months later, the pool for eager recruits has thinned, while mobilization has enlisted thousands.
While countless Ukrainian men have taken drastic measures to dodge the draft, a subtler trend is also at play: In conversation, Ukrainians describe friends adjusting routines to avoid document checks or running into recruiters.
Despite his objection to fighting, running away was never an option for Vitaly Alekseenko, the first known objector jailed after the full-scale invasion. “I love Ukraine, I love people,” he said. “I am a believer. Why should I hide?”
Mr. Alekseenko, 46, said his case is about fundamental rights — not a measure of his patriotism. “If it’s glory to Ukraine, then glory to free Ukraine,” he said, his voice rising, “so that my rights are respected, as it is written in the Constitution.”
He’d come to Ivano-Frankivsk as a displaced person and was instructed to report to the military recruitment center. That’s where he said he requested alternative service, telling them “that I was a believer, that I was not going to fight.”
He expected the request would be granted — he’d performed alternative service in Uzbekistan in the 1990s. Instead, he was ultimately convicted of avoiding the call-up and sent to jail.
“The first week was hard, then it went by quickly,” he said, describing anger at being “locked in a room against your will.”
Released after three months for a retrial, he now lives in a tiny, shared room off a communal kitchen on the seventh floor of an old building with no elevator. Wearing oversized flip-flops and a checkered shirt, he stopped in the stairwell to greet a neighbor one afternoon.
Not everyone has been so friendly after learning his position on the war. He described another neighbor emotionally confronting him, saying “guys are fighting, they’re protecting you.”
“I told her I don’t need to be protected,” he said, sitting cross-legged outside his building as the sounds of a nearby church’s Sunday service echoed. “Killing someone else is not defense,” he added. “You kill somebody and it’s somebody else’s child.”
He expressed some dissatisfaction with the Ukrainian government, but denied that political considerations played a role in his decision, saying it was “100 percent” about religion.
Yet, Mr. Alekseenko does not attend church. “I can pray in my mind,” he explained. That has led to questions about his sincerity; paperwork rejecting his alternative service request cited insufficient proof of his faith.
He animatedly cites scripture, his finger jabbing each word into the air. Instead of answering “evil with evil” when it comes to Russia’s invasion, he said, “better to sacrifice ourselves.”
That, he says, is why he was willing to go to prison for his beliefs. “I don’t want to kill anybody, that’s for sure,” he explained. “I already know that I’d rather die myself. That’s all. I’m not even afraid of prison.”
A serving soldier, Andrii Vyshnevetsky, cited the same biblical passages to explain his requests for military discharge to alternative service.
Unlike others interviewed for this article, Mr. Vyshnevetsky said he supports “neither Russia nor Ukraine” in the war — only peace. While Russian missiles killing civilians causes “pain in my soul,” he said, “people are dying on both sides, not only Ukrainians, but also Russians.”
Mr. Vyshnevetsky wears a photo of his wife and daughter around his neck, saying he prays “every day” to be home with them.
“Those who refuse to take weapons and do not want to fight should be exempted from military service,” he said. “A person who believes in God and who is against the war will not go to kill, but will be just cannon fodder.”
The option of “alternative service” vanished after martial law was declared last year. But some have refused to serve, and now face jail time and skepticism about their motives.
By Cassandra Vinograd
Reporting from Ivano-Frankivsk, Ukraine
Aug. 18, 2023
Updated 6:09 a.m. ET
On just the fifth day of the war, Mykhailo Yavorsky decided to pay a visit to a local military enlistment office, not to enlist in the battle against the invading Russian forces but to explain why he could not.
“Please excuse me, I cannot fight, I will not shoot,” Mr. Yavorsky, 40, said he told the officers last year. “I can help you with something else.”
Mr. Yavorsky said he wanted to support Ukraine but only in accordance with “biblical principles.” His pleas fell on deaf ears, however, and he was later sentenced to a year in prison, one of about a dozen Ukrainians seeking an alternative to military service as conscientious objectors who have been prosecuted for refusing to fight in the war.
While these cases are few — and frequently dismissed by Ukrainians as a cloak for pro-Russian sympathies or just fear — they raise questions about respect for human rights in a country that up until the full-scale invasion allowed for “alternative service” on religious grounds. They also shed light on the delicate line between duty and principles 18 months into a bloody war.
Mr. Yavorsky is appealing his sentence, and to date only one conscientious objector has served jail time. Some objectors have received suspended sentences, and some cases have not yet been resolved. The Ministry of Defense did not respond to questions about specific cases.
Thousands of Ukrainian men of military age have fled the country to avoid participating in the war, some wading across a river or paying smugglers to get them across the border. (In June, the State Border Guard said that up to 20 men are arrested every day for trying to leave the country illegally.) Others have worked connections or paid thousands of dollars to bribe recruitment officers to forge documents declaring them unfit for service.
The objectors insist that their public positions are not betrayals of their homeland but stem from deeply held principles and religious beliefs.
Conscientious objection to military service is an internationally recognized right, one enshrined in Ukraine’s Constitution. But when Russia invaded Ukraine, President Volodymyr Zelensky instituted martial law. With that, the right to alternative service related to conscientious objection effectively evaporated.
Not only is objection a “human right,” said Eli S. McCarthy, a professor of justice and peace studies at Georgetown University, it is “critical to commitments that Ukraine has made” to international bodies and aspirations to join the European Union.
Mr. Yavorsky, who works in real estate, acknowledges that his family is worried, but called his legal struggles “trivial” in light of the suffering in Ukraine.
“I’m not saying that I have a very strong tragedy and I am the most unhappy person in Ukraine,” he said. “But there are a lot of people who do not want to serve. It is necessary to give them another opportunity to help the state.”
The sacrifices of soldiers are visible everywhere in Mr. Yavorsky’s hometown, Ivano-Frankivsk. Billboards bearing their photos dot the highway into the city. The cemetery has a whole section for them — seven rows, each with 15 graves. One recent afternoon, a new row had been started, with a freshly-dug grave awaiting its occupant.
Mr. Yavorsky’s office, with a bookshelf full of bibles, is a short walk from the “Alley of Heroes”— 272 posters of fallen soldiers stretching a few blocks on a pedestrian street. He said he understands why so many of his countrymen are fighting — but that they should also understand his position.
“I am not ready to kill another person for a piece of Ukraine or a piece of New Zealand or a piece of the United States,” Mr. Yavorsky said. “I have other values, and I want my values to be at least listened to.”
And if his choice might be viewed as betrayal? “I don’t care what anyone thinks about me,” he said. “What matters to me is what God thinks.”
Ukraine has remained remarkably united throughout the grinding fight for its very existence, leaving little room to express doubts, or reluctance to join the battle. Men who dodge mobilization are called cowards or traitors.
The conscientious objectors represent a tiny segment of a broader phenomenon creeping beneath the surface in Ukraine. Though rarely talked about, there is fatigue and wariness about the draft.
When Russia invaded, Mr. Zelensky’s declaration of martial law barred men aged 18 to 60 from leaving the country and Ukrainians poured into military recruitment centers. Eighteen months later, the pool for eager recruits has thinned, while mobilization has enlisted thousands.
While countless Ukrainian men have taken drastic measures to dodge the draft, a subtler trend is also at play: In conversation, Ukrainians describe friends adjusting routines to avoid document checks or running into recruiters.
Despite his objection to fighting, running away was never an option for Vitaly Alekseenko, the first known objector jailed after the full-scale invasion. “I love Ukraine, I love people,” he said. “I am a believer. Why should I hide?”
Mr. Alekseenko, 46, said his case is about fundamental rights — not a measure of his patriotism. “If it’s glory to Ukraine, then glory to free Ukraine,” he said, his voice rising, “so that my rights are respected, as it is written in the Constitution.”
He’d come to Ivano-Frankivsk as a displaced person and was instructed to report to the military recruitment center. That’s where he said he requested alternative service, telling them “that I was a believer, that I was not going to fight.”
He expected the request would be granted — he’d performed alternative service in Uzbekistan in the 1990s. Instead, he was ultimately convicted of avoiding the call-up and sent to jail.
“The first week was hard, then it went by quickly,” he said, describing anger at being “locked in a room against your will.”
Released after three months for a retrial, he now lives in a tiny, shared room off a communal kitchen on the seventh floor of an old building with no elevator. Wearing oversized flip-flops and a checkered shirt, he stopped in the stairwell to greet a neighbor one afternoon.
Not everyone has been so friendly after learning his position on the war. He described another neighbor emotionally confronting him, saying “guys are fighting, they’re protecting you.”
“I told her I don’t need to be protected,” he said, sitting cross-legged outside his building as the sounds of a nearby church’s Sunday service echoed. “Killing someone else is not defense,” he added. “You kill somebody and it’s somebody else’s child.”
He expressed some dissatisfaction with the Ukrainian government, but denied that political considerations played a role in his decision, saying it was “100 percent” about religion.
Yet, Mr. Alekseenko does not attend church. “I can pray in my mind,” he explained. That has led to questions about his sincerity; paperwork rejecting his alternative service request cited insufficient proof of his faith.
He animatedly cites scripture, his finger jabbing each word into the air. Instead of answering “evil with evil” when it comes to Russia’s invasion, he said, “better to sacrifice ourselves.”
That, he says, is why he was willing to go to prison for his beliefs. “I don’t want to kill anybody, that’s for sure,” he explained. “I already know that I’d rather die myself. That’s all. I’m not even afraid of prison.”
A serving soldier, Andrii Vyshnevetsky, cited the same biblical passages to explain his requests for military discharge to alternative service.
Unlike others interviewed for this article, Mr. Vyshnevetsky said he supports “neither Russia nor Ukraine” in the war — only peace. While Russian missiles killing civilians causes “pain in my soul,” he said, “people are dying on both sides, not only Ukrainians, but also Russians.”
Mr. Vyshnevetsky wears a photo of his wife and daughter around his neck, saying he prays “every day” to be home with them.
“Those who refuse to take weapons and do not want to fight should be exempted from military service,” he said. “A person who believes in God and who is against the war will not go to kill, but will be just cannon fodder.”
АВТОМАТИЧНИЙ ПЕРЕКЛАД
Віра чи зрада? Сумлінні відмовники від військової служби в Україні стикаються з ворожістю
Можливість «альтернативної служби» зникла після оголошення воєнного стану минулого року. Але деякі відмовилися служити, і тепер їм загрожує тюремний термін і скептицизм щодо їхніх мотивів.
Кассандра Виноград
Репортаж з Івано-Франківська, Україна
18 серпня 2023 р
Оновлено о 6:09 ранку за східним часом
Лише на п’ятий день війни Михайло Яворський вирішив навідатися до місцевого військкомату не для того, щоб записатися на бій проти російських військ, а щоб пояснити, чому він не може.
«Вибачте, будь ласка, я не можу битися, я не буду стріляти», — розповідає 40-річний пан Яворський, що він сказав офіцерам минулого року. «Я можу допомогти вам з чимось іншим».
Пан Яворський заявив, що хоче підтримати Україну, але лише згідно з «біблійними принципами». Однак його прохання не були почуті, і згодом його засудили до року ув’язнення, одного з приблизно десятка українців, які шукали альтернативи військовій службі як відмовники від військової служби, яких притягнули до відповідальності за відмову воювати на війні.
Хоча цих випадків небагато — і українці часто зневажають їх як прикриття проросійських симпатій чи просто страху — вони викликають питання про дотримання прав людини в країні, яка до повномасштабного вторгнення дозволяла «альтернативну службу» за релігійними підставами. Вони також проливають світло на тонку межу між обов’язком і принципами через 18 місяців кровопролитної війни.
Пан Яворський подає апеляцію на свій вирок, і на сьогодні лише один відмовник відбув у в’язниці. Деякі сумлінні відмовники отримали умовні терміни, а деякі справи ще не вирішені. У Міноборони на запитання щодо конкретних випадків не відповіли.
Тисячі українських чоловіків призовного віку втекли з країни, щоб уникнути участі у війні, деякі переходили річку вбрід або платили контрабандистам, щоб переправитися через кордон. (У червні Державна прикордонна служба повідомила, що щодня за спробу нелегального виїзду з країни заарештовують до 20 чоловіків.) Інші налагодили зв’язки або заплатили тисячі доларів, щоб підкупити офіцерів вербування, щоб вони підробили документи, які визнавали їх непридатними до служби.
Сумлінні відмовники наполягають на тому, що їх публічна позиція не є зрадою батьківщини, а випливає з глибоко укорінених принципів і релігійних переконань.
Сумлінна відмова від військової служби є міжнародно визнаним правом, яке закріплене в Конституції України. Але коли Росія вторглася в Україну, президент Володимир Зеленський запровадив воєнний стан. При цьому право на альтернативну службу, пов’язане з відмовою від військової служби з переконань, фактично зникло.
Сумлінна відмова не тільки є «правом людини», сказав Елі С. Маккарті, професор досліджень справедливості та миру в Джорджтаунському університеті, воно «важливе для зобов’язань, які Україна взяла» перед міжнародними органами та прагнень приєднатися до Європейського Союзу.
Пан Яворський, який працює у сфері нерухомості, визнає, що його родина хвилюється, але назвав його судові проблеми «тривіальними» у світлі страждань в Україні.
«Я не кажу, що у мене дуже сильна трагедія і я найнещасніша людина в Україні», — сказав він. «Але є багато людей, які не хочуть служити. Треба дати їм інші можливості допомогти державі».
На батьківщині пана Яворського, в Івано-Франківську, скрізь помітна жертовність вояків. Рекламними щитами з їхніми фотографіями всіяні шосе до міста. Для них на кладовищі є ціла ділянка — сім рядів, у кожному по 15 могил. Нещодавно вдень було розпочато новий ряд із свіжовикопаною могилою, яка чекала свого покійника.
Офіс пана Яворського з книжковою полицею, повною Біблій, знаходиться за декілька хвилин ходьби від «Алеї Героїв» — 272 плакати загиблих воїнів, що тягнуться за кілька кварталів на пішохідній вулиці. Він сказав, що розуміє, чому так багато його співвітчизників воюють, але вони також повинні розуміти його позицію.
«Я не готовий вбити іншу людину за шматок України, або за шматок Нової Зеландії, або за шматок Сполучених Штатів», – сказав пан Яворський. «У мене інші цінності, і я хочу, щоб до моїх цінностей принаймні прислухалися».
А якщо його вибір можна розцінити як зраду? «Мені байдуже, що хтось про мене думає», — сказав він. «Для мене важливо те, що думає Бог».
Україна залишалася надзвичайно згуртованою протягом важкої боротьби за своє існування, залишаючи мало місця для сумнівів чи небажання приєднатися до битви. Людей, які ухиляються від мобілізації, називають боягузами або зрадниками.
Сумлінні відмовники являють собою крихітну частину більш широкого явища, яке не видно на перший погляд в Україні. Хоча про це рідко говорять, є втома та настороженість щодо призову за мобілізацією.
Коли Росія вторглася, через оголошений паном Зеленським воєнний стан чоловікам віком від 18 до 60 років було заборонено залишати країну, а українці ринули до призовних дільниць. Через вісімнадцять місяців кількість охочих новобранців порідшала, а мобілізація залучила тисячі.
Незважаючи на те, що незліченна кількість українських чоловіків вжила рішучих заходів, щоб ухилитися від призову в армію, має місце й витончена тенденція: у розмові українці описують друзів, які змінюють розпорядок дня, щоб уникнути перевірки документів або не зустрічатися з воєнкомами.
Незважаючи на його заперечення проти кровопролиття, Віталій Алексєєнко, перший відомий відмовник, який був ув’язнений після повномасштабного вторгнення, ніколи не розглядав можливість втекти. «Я люблю Україну, я люблю людей», – сказав він. «Я віруюча людина. Чому я маю ховатися?»
46-річний пан Алексєєнко сказав, що його справа стосується фундаментальних прав, а не міри його патріотизму. «Якщо слава Україні, то слава вільній Україні, — сказав він, підвищуючи голос, — щоб мої права були дотримані, як написано в Конституції».
Він приїхав до Івано-Франківська як переселенець і отримав вказівку з’явитися до військкомату. Там він сказав, що просив альтернативну службу, сказавши їм, що «я віруючий, що я не збираюся воювати».
Він розраховував, що прохання задовольнять — у 1990-х проходив альтернативну службу в Узбекистані. Натомість його остаточно засудили за ухилення від призову та відправили до в’язниці.
«Перший тиждень був важким, а потім час минав швидко», — сказав він, описуючи гнів через те, що його «закрили в камері проти волі».
Звільнений через три місяці для повторного судового розгляду, тепер він живе в крихітній комунальній кімнаті біля спільної кухні на сьомому поверсі старого будинку без ліфта. У великих шльопанцях і картатій сорочці він одного дня зупинився на сходах, щоб привітати сусіда.
Не всі були такими дружніми, дізнавшись про його позицію щодо війни. Він згадує сусідку, яка емоційно протистояла йому, кажучи: «Хлопці б’ються, вони захищають вас».
«Я сказав їй, що мене не потрібно захищати», — сказав він, сидячи, схрестивши ноги, біля своєї будівлі, а звуки недільної служби сусідньої церкви лунали. «Вбивство іншого не є захистом», — додав він. «Ви вбиваєте когось, і це буде чиясь дитина».
Він висловив певне невдоволення українським урядом, але заперечив, що політичні міркування зіграли роль у його рішенні, сказавши, що воно «на 100 відсотків» стосується релігії.
Проте пан Алексєєнко не ходить до церкви. “Я можу молитися подумки,—пояснив він. Це призвело до питань щодо його щирості; документи, що відхиляли його прохання про альтернативну службу, посилалися на недостатні докази його віри.
Він жваво цитує Священне Писання, пальцем підкреслюючи кожне слово. Замість того, щоб відповідати «злом на зло», коли йдеться про вторгнення Росії, він сказав: «краще пожертвувати собою».
За його словами, саме тому він був готовий потрапити до в’язниці за свої переконання. «Я не хочу нікого вбивати, це точно», — пояснив він. «Я вже знаю, що краще сам помру. Це все. Я навіть в'язниці не боюся».
Цим же біблійним текстом пояснював свої прохання про звільнення на альтернативну службу військовослужбовець Андрій Вишневецький.
На відміну від інших опитаних для цієї статті, пан Вишневецький сказав, що він не підтримує «ні Росію, ні Україну» у війні — тільки мир. У той час як російські ракети, які вбивають мирних жителів, викликають «біль у моїй душі», сказав він, «люди гинуть з обох сторін, не тільки українці, а й росіяни».
Пан Вишневецький носить на шиї фотографію дружини та дочки, кажучи, що молиться «щодня», щоб бути з ними вдома.
"Тих, хто відмовляється брати зброю і не хоче воювати, потрібно звільнити від військової служби", - сказав він. «Людина, яка вірить в Бога і яка проти війни, не піде вбивати, а буде просто гарматним м’ясом».
Можливість «альтернативної служби» зникла після оголошення воєнного стану минулого року. Але деякі відмовилися служити, і тепер їм загрожує тюремний термін і скептицизм щодо їхніх мотивів.
Кассандра Виноград
Репортаж з Івано-Франківська, Україна
18 серпня 2023 р
Оновлено о 6:09 ранку за східним часом
Лише на п’ятий день війни Михайло Яворський вирішив навідатися до місцевого військкомату не для того, щоб записатися на бій проти російських військ, а щоб пояснити, чому він не може.
«Вибачте, будь ласка, я не можу битися, я не буду стріляти», — розповідає 40-річний пан Яворський, що він сказав офіцерам минулого року. «Я можу допомогти вам з чимось іншим».
Пан Яворський заявив, що хоче підтримати Україну, але лише згідно з «біблійними принципами». Однак його прохання не були почуті, і згодом його засудили до року ув’язнення, одного з приблизно десятка українців, які шукали альтернативи військовій службі як відмовники від військової служби, яких притягнули до відповідальності за відмову воювати на війні.
Хоча цих випадків небагато — і українці часто зневажають їх як прикриття проросійських симпатій чи просто страху — вони викликають питання про дотримання прав людини в країні, яка до повномасштабного вторгнення дозволяла «альтернативну службу» за релігійними підставами. Вони також проливають світло на тонку межу між обов’язком і принципами через 18 місяців кровопролитної війни.
Пан Яворський подає апеляцію на свій вирок, і на сьогодні лише один відмовник відбув у в’язниці. Деякі сумлінні відмовники отримали умовні терміни, а деякі справи ще не вирішені. У Міноборони на запитання щодо конкретних випадків не відповіли.
Тисячі українських чоловіків призовного віку втекли з країни, щоб уникнути участі у війні, деякі переходили річку вбрід або платили контрабандистам, щоб переправитися через кордон. (У червні Державна прикордонна служба повідомила, що щодня за спробу нелегального виїзду з країни заарештовують до 20 чоловіків.) Інші налагодили зв’язки або заплатили тисячі доларів, щоб підкупити офіцерів вербування, щоб вони підробили документи, які визнавали їх непридатними до служби.
Сумлінні відмовники наполягають на тому, що їх публічна позиція не є зрадою батьківщини, а випливає з глибоко укорінених принципів і релігійних переконань.
Сумлінна відмова від військової служби є міжнародно визнаним правом, яке закріплене в Конституції України. Але коли Росія вторглася в Україну, президент Володимир Зеленський запровадив воєнний стан. При цьому право на альтернативну службу, пов’язане з відмовою від військової служби з переконань, фактично зникло.
Сумлінна відмова не тільки є «правом людини», сказав Елі С. Маккарті, професор досліджень справедливості та миру в Джорджтаунському університеті, воно «важливе для зобов’язань, які Україна взяла» перед міжнародними органами та прагнень приєднатися до Європейського Союзу.
Пан Яворський, який працює у сфері нерухомості, визнає, що його родина хвилюється, але назвав його судові проблеми «тривіальними» у світлі страждань в Україні.
«Я не кажу, що у мене дуже сильна трагедія і я найнещасніша людина в Україні», — сказав він. «Але є багато людей, які не хочуть служити. Треба дати їм інші можливості допомогти державі».
На батьківщині пана Яворського, в Івано-Франківську, скрізь помітна жертовність вояків. Рекламними щитами з їхніми фотографіями всіяні шосе до міста. Для них на кладовищі є ціла ділянка — сім рядів, у кожному по 15 могил. Нещодавно вдень було розпочато новий ряд із свіжовикопаною могилою, яка чекала свого покійника.
Офіс пана Яворського з книжковою полицею, повною Біблій, знаходиться за декілька хвилин ходьби від «Алеї Героїв» — 272 плакати загиблих воїнів, що тягнуться за кілька кварталів на пішохідній вулиці. Він сказав, що розуміє, чому так багато його співвітчизників воюють, але вони також повинні розуміти його позицію.
«Я не готовий вбити іншу людину за шматок України, або за шматок Нової Зеландії, або за шматок Сполучених Штатів», – сказав пан Яворський. «У мене інші цінності, і я хочу, щоб до моїх цінностей принаймні прислухалися».
А якщо його вибір можна розцінити як зраду? «Мені байдуже, що хтось про мене думає», — сказав він. «Для мене важливо те, що думає Бог».
Україна залишалася надзвичайно згуртованою протягом важкої боротьби за своє існування, залишаючи мало місця для сумнівів чи небажання приєднатися до битви. Людей, які ухиляються від мобілізації, називають боягузами або зрадниками.
Сумлінні відмовники являють собою крихітну частину більш широкого явища, яке не видно на перший погляд в Україні. Хоча про це рідко говорять, є втома та настороженість щодо призову за мобілізацією.
Коли Росія вторглася, через оголошений паном Зеленським воєнний стан чоловікам віком від 18 до 60 років було заборонено залишати країну, а українці ринули до призовних дільниць. Через вісімнадцять місяців кількість охочих новобранців порідшала, а мобілізація залучила тисячі.
Незважаючи на те, що незліченна кількість українських чоловіків вжила рішучих заходів, щоб ухилитися від призову в армію, має місце й витончена тенденція: у розмові українці описують друзів, які змінюють розпорядок дня, щоб уникнути перевірки документів або не зустрічатися з воєнкомами.
Незважаючи на його заперечення проти кровопролиття, Віталій Алексєєнко, перший відомий відмовник, який був ув’язнений після повномасштабного вторгнення, ніколи не розглядав можливість втекти. «Я люблю Україну, я люблю людей», – сказав він. «Я віруюча людина. Чому я маю ховатися?»
46-річний пан Алексєєнко сказав, що його справа стосується фундаментальних прав, а не міри його патріотизму. «Якщо слава Україні, то слава вільній Україні, — сказав він, підвищуючи голос, — щоб мої права були дотримані, як написано в Конституції».
Він приїхав до Івано-Франківська як переселенець і отримав вказівку з’явитися до військкомату. Там він сказав, що просив альтернативну службу, сказавши їм, що «я віруючий, що я не збираюся воювати».
Він розраховував, що прохання задовольнять — у 1990-х проходив альтернативну службу в Узбекистані. Натомість його остаточно засудили за ухилення від призову та відправили до в’язниці.
«Перший тиждень був важким, а потім час минав швидко», — сказав він, описуючи гнів через те, що його «закрили в камері проти волі».
Звільнений через три місяці для повторного судового розгляду, тепер він живе в крихітній комунальній кімнаті біля спільної кухні на сьомому поверсі старого будинку без ліфта. У великих шльопанцях і картатій сорочці він одного дня зупинився на сходах, щоб привітати сусіда.
Не всі були такими дружніми, дізнавшись про його позицію щодо війни. Він згадує сусідку, яка емоційно протистояла йому, кажучи: «Хлопці б’ються, вони захищають вас».
«Я сказав їй, що мене не потрібно захищати», — сказав він, сидячи, схрестивши ноги, біля своєї будівлі, а звуки недільної служби сусідньої церкви лунали. «Вбивство іншого не є захистом», — додав він. «Ви вбиваєте когось, і це буде чиясь дитина».
Він висловив певне невдоволення українським урядом, але заперечив, що політичні міркування зіграли роль у його рішенні, сказавши, що воно «на 100 відсотків» стосується релігії.
Проте пан Алексєєнко не ходить до церкви. “Я можу молитися подумки,—пояснив він. Це призвело до питань щодо його щирості; документи, що відхиляли його прохання про альтернативну службу, посилалися на недостатні докази його віри.
Він жваво цитує Священне Писання, пальцем підкреслюючи кожне слово. Замість того, щоб відповідати «злом на зло», коли йдеться про вторгнення Росії, він сказав: «краще пожертвувати собою».
За його словами, саме тому він був готовий потрапити до в’язниці за свої переконання. «Я не хочу нікого вбивати, це точно», — пояснив він. «Я вже знаю, що краще сам помру. Це все. Я навіть в'язниці не боюся».
Цим же біблійним текстом пояснював свої прохання про звільнення на альтернативну службу військовослужбовець Андрій Вишневецький.
На відміну від інших опитаних для цієї статті, пан Вишневецький сказав, що він не підтримує «ні Росію, ні Україну» у війні — тільки мир. У той час як російські ракети, які вбивають мирних жителів, викликають «біль у моїй душі», сказав він, «люди гинуть з обох сторін, не тільки українці, а й росіяни».
Пан Вишневецький носить на шиї фотографію дружини та дочки, кажучи, що молиться «щодня», щоб бути з ними вдома.
"Тих, хто відмовляється брати зброю і не хоче воювати, потрібно звільнити від військової служби", - сказав він. «Людина, яка вірить в Бога і яка проти війни, не піде вбивати, а буде просто гарматним м’ясом».
--
Wish you peace and happiness.
Yurii Sheliazhenko, Ph.D. (Law)
Executive secretary, Ukrainian Pacifist Movement
Board member, European Bureau for Conscientious Objection (Brussels, Belgium)
Member of the Board of Directors, World BEYOND War (Charlottesville, VA, United States)
Member of the Council, International Peace Bureau (Berlin, Germany)
Member of the Council, War Resisters' International (London, UK)
LL.M., B.Math, Master of Mediation and Conflict Management
Бажаю миру і щастя!
Юрій Шеляженко, Ph.D. (доктор філософії з права)
Магістр права, магістр медіації та менеджменту конфліктів, бакалавр математики
Виконавчий секретар Українського Руху Пацифістів
Член Правління Європейського бюро сумлінної відмови від військової служби (European Bureau for Conscientious Objection, м. Брюссель, Бельгія)
Член Ради директорів мережі Світ ВИЩЕ війни (World BEYOND War, м. Шарлотсвілл, штат Вірджинія, США)
Член Ради Міжнародного бюро миру (International Peace Bureau, м. Берлін, Германія)
Член Ради Антивоєнного Інтернаціоналу (War Resisters' International, м. Лондон, Велика Британія)
Reply all
Reply to author
Forward
0 new messages