Божа справа Андрія Скляра / God’s cause of Andrii Skliar
Yurii Sheliazhenko
The Adventist remains steadfast in his faith, despite being wrongfully imprisoned among the 14 conscientious objectors from Desna military training center (read the article in English below).
Читайте також: / Read also:
"Хочу в першу чергу сказати, що це не моя справа, а Божа, тому що я виконував Його волю і продовжую це робити завдяки Йому" - так починає розповідь про свої поневіряння адвентист і в'язень сумління Андрій Скляр.
"Справа" - це кримінальне провадження, в якому 30 жовтня 2025 року слідчий суддя Микола Кузюра ухвалив тримати під вартою два місяці як мінімум 14 сумлінних відмовників, включаючи Андрія, в Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№ 31)». І це тільки запобіжний захід після 11 місяців знущань у армійській неволі в навчальному центрі "Десна" (в/ч А1414). Після обвинувального вироку покарання за віру може скласти до 10 років тюрми. Це буде довше, ніж його життя в Церкві після хрещення, і означатиме довгу розлуку з дружиною та родиною.
"Я у Церкві Адвентистів Сьомого Дня вже 9 років. Брав участь у школі Біблії, заходах щодо здорового способу життя, надання гуманітарної допомоги нужденним" - розповідає він.
Андрія Скляра примусово мобілізували та піддали тортурам у ТЦК у листопаді 2024 року. Його тягнули за ніс, викручували мізинець, душили, поки він ледь не втратив свідомість. Майже рік він був позбавлений свободи у армії, де його намагалися примусити стати солдатом всупереч його вірі, незважаючи на неодноразові звернення Київської конференції Церкви Адвентистів сьомого дня з проханнями про його звільнення. Йти на компроміс з совістю, носити зброю, приймати військову присягу, носити форму та отримувати зарплату військовослужбовця він так і не погодився, попри тиск та постійні вимоги підпорядковуватися військовій дисципліні. Ця скандальна історія набула всесвітнього розголосу завдяки правозахисникам з Європейського бюро сумлінної відмови.
Інші сумлінні відмовники, яких відправив у тюрму суддя Кузюра на вимоги прокурора та слідчого ДБР, перетерпіли схожі випробування. Серед них вірні Євангельських церков "Християнська надія миру", "Слово Боже", "Слово Істини", а також п'ятидесятники, троє православних, включаючи семінариста, монаха і реставратора ікон, а також віруючі, які не відносять себе до якоїсь конкретної церкви, однак через свою релігію і переконання не можуть служити в армії, користуватися зброєю та застосовувати насильство. Їхню релігійну віру каральна система заклеймила підозрами у непокорі та ухиленні від військової служби, тобто у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 402 та ч. 4 ст. 409 Кримінального кодексу України, що передбачає покарання від 5 до 10 років позбавлення волі.
28 жовтня, заздалегідь знаючи, що сумлінним відмовникам віра об'єктивно не дозволяє мати справу зі зброєю, командир військової частини А1414 полковник Сергій Старченко віддав їм письмовий наказ взяти зброю і скласти військову присягу. Їх заяви про сумлінну відмову записували на відео і їх негайно заарештовували, наче мати релігійні переконання не право людини, а "злочин".
"Я на відео сказав, що маю право на альтернативну невійськову службу відповідно до Основного Закону, за статтею 35 Конституції України. Я не відмовлявся виконувати закон, але мені все одно це неправдиво приписали. Це підробка. В Біблії написано, що всяка влада від Бога. Ісус Христос закликає коритися владі в усьому, окрім гріха і порушення Його заповідей. Я цього дотримувався і до бусифікації, і після. Незважаючи на ризики для свого життя, у військовій частині я жив у наметі з людьми, які мали ВІЛ-інфекцію, гепатит С, а також з двома хворими на психічні розлади. І я все рівно був вірний Богу і державі і нічого не порушував. Так, як в Біблії написано, що якщо в тебе просять пройти разом одну милю, то іди навіть дві, я не відмовлявся від допомоги хлопцям там, де не порушувались заповіді Божі. Але я не отримував військову форму і солдатську зарплату, тому що я не є військовим і я не лицемірю в цих питаннях. Мої родичі, знайомі і Церква постійно звертались і клопотали за мене" - каже Андрій Скляр.
До речі, відповідно до пункту другого статті 18 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, який ратифікований і є частиною законодавства України, ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір. Відступ від цих вимог під час війни не допускається згідно із пунктом другим статті 4 Пакту.
Тобто, ніхто не може наказувати брати зброю людям, які об'єктивно не можуть цього робити через релігійні переконання, бо це означає примушувати людей до зміни релігії. Це не дозволено нікому за жодних обставин. Віддавати такий наказ означає перевищувати владу командира і взагалі будь-яку законну владу. По суті, це явно злочинний наказ, який людина має право не виконувати за статтею 60 Конституції України.
Крім того, згідно із витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, так зване розслідування "злочину" вірності Богу офіційно почалося за день до самого "злочину", 27 жовтня, що викриває фальшивий, провокаційний та протиправний характер кримінального провадження. Його разом із явно злочинним наказом командира сфабрикували проти віруючих, щоб покарати за правомірні дії завідомо невинних людей. Коли йдеться про справжні, а не вигадані злочини, їх не починають розслідувати за день до того, як злочин стався.
Масові ув'язнення сумлінних відмовників за віру, яка не дозволяє носити зброю, через відмову виконати наказ про носіння зброї, почалися у той самий день, коли Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду формально визнала, що сумлінні відмовники не можуть бути примушені до носіння та користування зброєю під час війни, але прийняла несправедливе рішення на користь радикальних мілітаристів, які прагнуть примусити релігійних пацифістів змінити переконання. Тільки двоє з семи суддів насмілилися написати у окремій думці, що така постанова суперечить принципу верховенства права, що, по суті, означає не правовий, а політично мотивований і протиправний характер цієї постанови.
"Я розповів на суді про мою позицію як віруючої людини, але в ухвалі суду всього цього нема. Віруючі люди не можуть проходити військову службу на загальних підставах, вони згідно Біблії не можуть складати присягу, не вбивають, а значить, не можуть брати до рук зброю. І мають на це право" - каже Андрій.
У справі 14 сумлінних відмовників "Десни" слідчий суддя Микола Кузюра не визнав їх право на сумлінну відмову від військової служби і позбавив волі без права застави, посилаючись на ідеологему мілітаристичної пропаганди, що воювати мають всі. Ця чиста пропаганда у судових рішеннях, що не має нічого спільного із законом і фактами, виглядає як деструктивна юридична фікція з точки зору доктрини міжнародного права і суперечить конституційним, договірним та євроінтеграційним зобов'язанням України та національному інтересу у стійкості економіки під час війни, який передбачає, що не більш ніж один з семи-дев'яти громадян може бути військовослужбовцем.
У Деснянському районному суді міста Чернігова, де працює слідчий суддя Микола Кузюра, на запит вебсайту ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ голова суду Олександр Супрун повідомив, що кримінальні провадження щодо чотирнадцяти сумлінних відмовників розглядалися в установленому законом порядку, а слідчий суддя ухвалював рішення виключно на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження доказів.
Ми надіслали уточнююче питання: в усіх справах 14-ти сумлінних відмовників слідчий суддя всупереч принципу верховенства права ставить вище за право людини мати релігійні переконання суб’єктивну думку про «необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України», попри об’єктивну нереалістичність і утопічність цієї думки – адже чимало громадян через вік, стан здоров’я, пацифістський світогляд, тощо, об’єктивно не можуть виконувати військовий обов’язок, економіка та демократична держава в цілому (в т.ч. судочинство) явно не зможе функціонувати у разі призову усіх без виключення громадян до збройних сил, і, як правильно сказав Президент України Володимир Зеленський, на одного військового має припадати 6-8 цивільних платників податків. При цьому в ухвалах слідчого судді взагалі не згадується жоден конкретний доказ та не конкретизуються будь-які деталі так званого "злочину", у якому підозрюються сумлінні відмовники. Тобто, об'єктивний спостерігач, читаючи таке рішення, не може переконатися в тому, що факти підтверджені доказами, логічних помилок немає, закон застосовано правильно і йдеться дійсно про доведену підозру у вчиненні злочину, а не про репресії за віру. То про яке «об’єктивне дослідження доказів» йде мова?
У відповідь на це уточнююче питання шановний голова суду Олександр Супрун повідомив, що суд розглядає подані матеріали відповідно до вимог законодавства, всебічно і за своїм внутрішнім переконанням. Голова суду не має права коментувати мотиви прийняття судових рішень.
Ризикнемо запропонувати наш власний коментар ВІЛЬНИХ ЦИВІЛЬНИХ: "внутрішні переконання" замість докладного викладу в рішенні фактів, доказів, аргументів сторін і висновків суду на підставі закону зазвичай слугують суддям сумнівним приводом для того, щоб не мотивувати якісно судові рішення або мотивувати їх однобоко, як правило - на користь сторони обвинувачення. Існує системна проблема необгрунтованості ухвал про досудове ув'язнення в Україні, яка не тільки в цій справі, але й у багатьох інших справах спричиняє свавілля і кричущі порушення прав людини. На жаль, компенсацію за це свавілля отримують далеко не всі, та й не всім вистачає сміливості, знань та терпіння боротися зі свавіллям. Відповідних рішень Європейського суду з прав людини доводиться чекати роками і роками.
Запобіжником від свавілля мало б бути не тільки дотримання вимог закону щодо вмотивованості судових рішень, які постійно порушуються і апеляційні суди закривають на це очі, - але й правова допомога та право на апеляційне оскарження. Однак замість цього сумлінні відмовники отримали "ведмежі послуги" деяких захисників центру з надання безоплатної правничої допомоги, які не тільки не виконували інструкції клієнтів подати апеляційну скаргу, але й переконували їх піти на угоду з прокурором і визнати свою вину та навіть відмовлялися давати родичам копію ухвали про тримання під вартою до суду, ускладнюючи звернення до адвоката на платних засадах. Ці безоплатні горе-захисники навіть не виступали в суді на захист клієнтів та не допомагали їм послатися на статтю 35 Конституції України, статтю 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статтю 9 Європейської конвенції з прав людини та інше застосовне законодавство. Через це сумлінні відмовники були фактично позбавлені права на захист та майже всі пропустили дуже стислі терміни на апеляційне оскарження тримання під вартою. Щоправда, були і винятки.
Керівниця апарату Чернігівського апеляційного суду Тетяна Кривонос підтвердила нам, що суд розглянув апеляційну скаргу адвоката Володимира Задніпряного в інтересах Валентина Лозовного. За словами адвоката, його клієнт є студентом духовної семінарії і, відповідно до переконань Валентина Лозовного, йому як служителю Церкви не дозволено користуватися зброєю. Однак апеляційний суд залишив його у в'язниці навіть попри те, що його хвора матір залишилася без догляду сина.
Цікаво, що за невиконання наказу скласти військову присягу разом із сумлінними відмовниками ДБР та прокуратура намагалися посадити в тюрму ще й двох осіб з шизоїдними розладами особистості, іншими словами, "бусифікованих" психічно хворих, яким точно не місце в армії. Слідчому судді вистачило здорового глузду відмовити у задоволенні клопотань про їх тримання під вартою, але прокурор не заспокоївся і подав апеляційні скарги, які були залишені без задоволення. ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ звернули увагу, що в ухвалах апеляційного суду було застосовано різні стандарти перевірки обгрунтованості підозри: щодо Лозовного «існування фактів чи інформації, які надають підстави суду вважати, що підозрювана особа ймовірно вчинила правопорушення», а щодо осіб з психічними розладами «існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення». Навіть не фахівцю з юриспруденції видно, що "переконливість для судді" є дуже суб'єктивним стандартом, який дозволяє приймати свавільні рішення. Та й Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що для того, аби тримати людину за гратами до судового розгляду висунутого обвинувачення, підозра у вчиненні злочину має бути переконливою не тільки для судді, але й для будь-якого об'єктивного спостерігача (наприклад, див. Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, § 175).
Ми попросили надати коментар щодо непереконливості судових рішень для об’єктивного спостерігача і пояснити, чому судді апеляційного суду не висловлюють і не пояснюють свої міркування та умовиводи щодо обґрунтованості підозри та інших підстав для застосування досудового ув'язнення, а лише формально висловлюють «внутрішні переконання» про згоду зі слідчим суддею та наявність шаблонних підстав для тримання під вартою з числа абстрактних категорій обставин, передбачених законом.
У відповідь суддя-спікер Чернігівського апеляційного суду Валентина Антипець зазначила, що на стадії перевірки правильності обрання запобіжного заходу колегія суддів перевіряє обґрунтованість підозри і чи були правові підстави саме для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Запобіжні заходи зазвичай обираються на початковому етапі розслідування, задля забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного і судді мають у своєму розпорядженні "тільки ті докази, якими слідчий та прокурор обґрунтовують обрання запобіжного заходу". На думку судді-спікера, "у разі, якщо на стадії обрання запобіжного заходу суддя буде вирішувати питання доведеності чи недоведеності складу кримінального правопорушення, це призведе до неможливості розслідування будь-якого кримінального правопорушення". При цьому вона зазначила, що системне вивчення питань, порушених у запиті, потребує наукових досліджень та змін у законодавстві.
Від себе додамо, що це останнє міркування судді-спікера особливо слушне, оскільки в контексті євроінтеграції Україна має працювати над підвищенням якості правосуддя. Але й без змін законодавства вже зараз варто було б не шукати приводи для послаблення стандартів якості та неупередженості рішень про досудове ув'язнення, а застосовувати принцип змагальності, відповідно до якого доводи і докази сторони захисту мають всебічно вивчатися нарівні з доводами та доказами сторони обвинувачення, а також практику Європейського суду з прав людини, наприклад Selahattin Demirtaş v. Turkey (no. 2), § 317-318, яка каже, що для існування обґрунтованої підозри доведені факти у справі мають розумно кваліфікуватися як такі, що підпадають під одну зі статей закону про кримінальну відповідальність, і стверджуваний злочин не є здійсненням прав людини.
В апеляційному суді з'ясовувалися цікаві подробиці про методи мобілізації та "навчання" у військовій частині на "Десні". Один з арештованих скаржився, що його безпідставно затримали в Києві, примусово привезли до ТЦК, де утримували у підвалі, після чого, без проходження ВЛК, доставили на "Десну". Ще один в'язень стверджував, що його разом з іншими військовослужбовцями загальною кількістю близько 30 осіб під примусом та із застосуванням погроз близько 1 місяця замість проведення військової підготовки змушували працювати на якомусь будівництві, при цьому вони постійно були жертвами тортур.
Андрій Скляр розповідає: "Є свідки, які бачили, як мене насильно бусифікували, свавільно затримали і просто винесли на руках працівники ТЦК. Я маю докази, фото слідів побоїв, аудіо, телефонував в поліцію. Після цих незаконних дій, які супроводжувались катуванням, мені незаконно зробили другий військовий квиток. На фотографії в цьому військовому квитку можна навіть побачити, що в мене був пошкоджений ніс, бо фотографували вже на ДВРЗ".
Ані прокуратура, ані Командування сухопутних військ, ані командир військової частини А1414 полковник Сергій Старченко не відповіли на журналістські запити. Більше того, судячи із листа Заступника керівника П’ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві Віталія Дрозда, він не вважає злочином примушування віруючих до зміни релігії та переконань. Така позиція потурає порушенням прав людини, недопустимим у демократичному суспільстві, і якщо вона не зміниться, це може спричинити серйозні проблеми для держави як у внутрішній політиці, так і на міжнародному рівні. Навряд чи до ЄС приймуть державу, яка відверто зневажає статтю 10 Хартії основних прав Європейського Союзу.
Тим часом Андрій Скляр залишається непохитним у вірі та цитує богословські та юридичні пояснення, які він давав у грудні 2024 року на вимоги штабу військової частини:
"Я, Андрій Скляр, з 2017 року є членом Церкви Адвентистів Сьомого Дня, віровчення якої не допускає користування зброєю, і це було визнано постановою Кабінету Міністрів України у 1999 році.
Віровчення Церкви, до якої я належу, і мої релігійні переконання, що ґрунтуються на Слові Божому та віровченні Церкви, закликають мене:
1) не здійснювати клятви, присяги (Єв. від Матвія 5:34-36). Накази командирів, які суперечать Закону Божому і церковним нормам, змусять віруючого відмовитися від виконання таких наказів і можуть спровокувати порушення присяги;
2) не вбивати та не брати зброю проти інших людей, щоб не бути прямим чи опосередкованим учасником (співучасником) вбивства людей (Вихід 20:13, Єв. від Матвія 5:9);
3) відмовитися від будь-якої форми насилля щодо інших людей, не завдавати матеріальну, моральну шкоду або страждання іншим людям (Псалом 10:5, 1 Тимофію 3:3, 1 Петра 4:15);
4) святити суботу - 4 заповідь незмінного Божого Закону вимагає дотримання сьомого дня - суботи - дня поклоніння та служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа - Володаря суботи, починаючи із заходу сонця у п'ятницю (Вихід 20:8-11, Єв. від Луки 4:16, Лев. 23:32);
5) утримуватися від вживання їжі, визнаної у Слові Божому нечистою, оскільки тіло людини - Храм Святого Духа (Левит 11:1-47, 1 Кор. 6:19-20, 10:31);
Слово Боже є найвищим правилом та авторитетом життя для віруючого. Я не можу носити військову форму і виконувати накази, які суперечать Закону Божому і церковним нормам. За статтею 35 Конституції України прошу забезпечити мені альтернативну невійськову службу".
Записав Юрій Шеляженко, редактор вебсайту "ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ. Вісник миру і сумлінної відмови"
God's cause of Andrii Skliar
The Adventist remains steadfast in his faith, despite being wrongfully imprisoned among the 14 conscientious objectors from Desna military training center.
"First of all, I want to say that this is not my case, but God's cause, because I was doing His will and continue to do so thanks to Him," - this is how Adventist and prisoner of conscience Andrii Skliar begins a story about his trials.
"The case" is a criminal proceeding in which on 30 October 2025 investigating judge Mykola Kuzyura decided to detain at least 14 conscientious objectors, including Andrii, for two months in the Novhorod-Siverskyi Penal Institution No. 31. And this is only a preventive measure after 11 months of abuses in military captivity at the Desna training center (military unit A1414). After a guilty verdict, the punishment for faith can be up to 10 years in prison. This will be longer than his life in the Church after baptism, and will mean a long separation from his wife and family.
"I have been in the Seventh-day Adventist Church for 9 years. I have participated in Bible school, healthy lifestyle activities, and providing humanitarian aid to those in need," he says.
Andrii Skliar was was subjected to torture by military recruiters of a Territorial Conscription Center (TCC) and forcibly conscripted in November 2024. They pulled his nose, twisted his little finger, strangled him until he almost lost consciousness.
For almost a year, he was deprived of his freedom in the military unit, where the army tried to force him to become a soldier against his faith, despite repeated appeals from the Kyiv Conference of the Seventh-day Adventist Church with requests for his release. He never agreed to compromise with his conscience, carry a weapon, take a military oath, wear a uniform, or accept a soldier’s salary, despite the pressure and continuing demands to subordinate to military discipline. This scandalous story gained worldwide publicity thanks to human rights defenders from the European Bureau for Conscientious Objection.
Other conscientious objectors, who were sent to prison by Judge Kuzyura at the request of the prosecutor and the investigator of the State Bureau of Investigation, underwent similar trials. Among them were believers of the Evangelical churches "Christian Hope of Peace", "Word of God", "Word of Truth", as well as Pentecostals, three Orthodox, including a seminarian, a monk and an icon restorer, as well as believers who do not belong to any particular church, but because of their religion and beliefs cannot serve in the army, use weapons and use violence. Their religious faith was branded by the militarist punitive system with suspicions of “disobedience” and “evasion of military service,” that is, of committing crimes under Articles 402 (4), 409 (4) of the Criminal Code of Ukraine, which provides for a prison sentence of 5 to 10 years.
On 28 October, knowing well that conscientious objectors' faith objectively forbade them from handling weapons, the commander of military unit A1414, Colonel Serhiy Starchenko, gave them a written order to take up arms and take the military oath. Their conscientious objection statements were video recorded and they were immediately arrested, as if it is a "crime", not human right, to have religion or belief.
"I said in the video that I have the right to alternative non-military service in accordance with the Basic Law, under Article 35 of the Constitution of Ukraine. I did not refuse to obey the law, but they still falsely attributed it to me. This is a fake. The Bible says that all authority comes from God. Jesus Christ calls to obey authority in everything, except for sin and violation of His commandments. I adhered to this both before and after the busification. Despite the risks to my life, in the military unit I lived in a tent with people who had HIV infection, hepatitis C, even with two people who had severe mental disorders. And I was still faithful to God and the state and did not violate anything. Just as it is written in the Bible that if you are asked to go one mile with someone, then go even two, I did not refuse to help the guys where God's commandments were not violated. But I did not receive a military uniform and a soldier's salary, because I am not a military man and I am not a hypocrite in these matters. My relatives, acquaintances, and the Church constantly appealed and pleaded for me," says Andrii Skliar.
The busification he refers to, as we call it in Ukraine, is an arbitrary detention by abduction to a minibus, usual technique of forced transportation of civilians to military units, into the serfdom of war. This is a nightmare of every male in age 18 to 60, all of which are targeted by the cruel conscription campaign with no escape: borders are closed, railway and roads are guarded by military checkpoints hunting for conscripts.
By the way, according to Article 18 (2) of the International Covenant on Civil and Political Rights, which has been ratified and is part of the legislation of Ukraine, no one shall be subjected to coercion that would impair his freedom to have or adopt a religion or belief of his choice. Derogation from these requirements is not permitted in time of war according to Article 4 (2) of the Covenant.
That is, no one can order to take up arms the people who objectively cannot do so due to religious beliefs, because this means forcing people to change their religion. This is not allowed to anyone under any circumstances. Giving such an order means exceeding the authority of the commander and any legal authority in general. In essence, this is a clearly criminal order, which a person has the right not to carry out under Article 60 of the Constitution of Ukraine.
In addition, according to an extract from the Unified Register of Pre-Trial Investigations, the so-called investigation into the "crime" of loyalty to God officially began the day before the "crime" itself, on 27th October, which exposes the falsified, provocative and illegal nature of the criminal proceedings. Together with the clearly criminal order of the commander, it was fabricated against the believers in order to knowingly punish the innocent people for their lawful actions. When it comes to real, not fictional, crimes, they usually are not investigated from the day before the crime occurred.
The mass imprisonment of conscientious objectors for their faith, which does not allow them to bear arms, began on the same day when the Joint Chamber of the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court formally recognized that conscientious objectors cannot be forced to carry and use weapons during war, but made an unfair decision in favor of radical militarists who seek to force religious pacifists to change their beliefs. Only two of the seven judges dared to write in a separate opinion that such a ruling contradicts the principle of the rule of law, which, in essence, means that this ruling is not legal, but politically motivated and unlawful.
"I told the court about my position as a believer, but the court's decision does not include all of this. Believers cannot do military service on general grounds; according to the Bible, they cannot take an oath, they do not kill, which means they cannot take up arms. And they have the right to do so," says Andrii.
In the case of 14 conscientious objectors of Desna, investigating judge Mykola Kuzyura did not recognize their right to conscientious objection to military service and deprived them of their liberty without bail, referring to the ideologeme of military propaganda that everyone must fight war. This pure propaganda in court decisions, which has nothing to do with the law and facts, looks like a destructive legal fiction from the point of view of the doctrine of international law and contradicts Ukraine's commitments enshrined in the Constitution, treaties, and the European integration obligations. It also contradicts the national interest in the stability of economy during the war, because no more than one in seven to nine citizens can be a military serviceman.
In the Desnyanskyi District Court of Chernihiv city, where investigative judge Mykola Kuzyura works, upon request from the FREE CIVILIANS website, the head of the court, Oleksandr Suprun, provided us a comment saying that the criminal proceedings against the fourteen conscientious objectors were considered in accordance with the procedure established by law, and the investigative judge made decisions solely on the basis of a comprehensive, complete and objective examination of the evidence.
We sent a clarifying question: in all cases of 14 conscientious objectors, the investigating judge, contrary to the principle of the rule of law, places the subjective opinion about the "necessity of military service by all citizens of Ukraine" above the human right to have religious beliefs, despite the obviously non-realistic and utopian character of this opinion - after all, many citizens, due to age, health, pacifist worldview, etc., objectively cannot perform military service, and furthermore, the economy and the democratic state as a whole (including the judiciary) will clearly not be able to function if all citizens are drafted into the armed forces without exception, and, as the President of Ukraine Volodymyr Zelenskyy rightly said, there should be 6-8 civilian taxpayers per every soldier. At the same time, the investigating judge's decisions do not mention any specific evidence at all and do not specify any details of the so-called "crime" of which conscientious objectors are suspected. That is, an objective observer, reading such a decision, cannot be convinced that the facts are supported by evidence, there are no logical errors, the law has been applied correctly, and it is really about a proven suspicion of committing a crime, and not about repression for faith. So what kind of "objective examination of evidence" are we talking about?
In response to this clarifying question, the honorable head of the court, Oleksandr Suprun, wrote that the court considers submitted materials in accordance with the requirements of the law, comprehensively and according to his internal convictions. The head of the court has no right to comment on the motives for making court decisions.
Let us the FREE CIVILIANS risk offering our own comment: "internal convictions" in the decision instead of a detailed statement of the facts, evidence, arguments of the parties and conclusions of the court on the basis of the law usually serve as a dubious pretext for judges not to motivate court decisions thoroughly or to motivate them in biased way, usually in favor of the prosecution. There is a systemic problem of poorly reasoned decisions on pre-trial detention in Ukraine, which not only in this case, but also in many other cases causes arbitrariness and blatant violations of human rights. Unfortunately, not everyone receives compensation for this arbitrariness, and not everyone has the courage, knowledge and patience to fight arbitrariness. It means to wait for years and years for the relevant decisions of the European Court of Human Rights.
A safeguard against arbitrariness should be not only compliance with the requirements of the law regarding the quality of reasoning in court decisions, which are constantly violated and the courts of appeal turn a blind eye to this, but also legal aid and the right to appeal. However, instead, conscientious objectors received disgraceful services from some lawyers of the center for providing free legal aid, who not only did not follow the clients' instructions to file an appeal, but also push them to make a deal with the prosecution and admit their guilt and even refused to give their relatives a copy of the court’s decision on pretrial detention, making it difficult to hire a paid lawyer. These free-of-charge lawyers did not even speak in court to defend their clients and did not help them to refer to Article 35 of the Constitution of Ukraine, Article 18 of the International Covenant on Civil and Political Rights, Article 9 of the European Convention on Human Rights and other applicable legislation. Because of this, conscientious objectors were effectively deprived of their right to a defense and almost all missed the very tight deadlines for appealing their detention. However, there were exceptions.
The registrar of the Chernihiv Court of Appeals, Tetyana Kryvonos, confirmed to us that the court considered the appeal of lawyer Volodymyr Zadnipryany in the interests of Valentyn Lozovny. According to the lawyer, his client is a student at a theological seminary and, according to Valentyn Lozovny's beliefs, as a minister of the Church he is not allowed to use weapons. However, the court of appeals left him in prison even though his sick mother was left without care for her son.
Interestingly, for failing to comply with the order to take the military oath, the State Bureau of Investigation and the prosecutor's office tried to imprison two more people with schizoid personality disorders, in other words, "busified" mentally ill people who definitely have no place in the army. The investigating judge had enough common sense to refuse to grant these requests for detention, but the prosecutor did not calm down and filed appeals, which were left without satisfaction. FREE CIVILIANS drew attention to the fact that the decisions of the court of appeals applied different standards for verifying the validity of suspicion: in the case of Lozovny, "the existence of facts or information that give the court grounds to believe that the suspected person probably committed an offense," and in the case of persons with mental disorders, "there are facts or information that can convince an objective observer that the person in question could have committed an offense." Even a non-lawyer can see that "sufficiency for a judge to believe" is a very subjective standard that allows arbitrary decisions to be made. Indeed, the European Court of Human Rights has repeatedly noted that in order to keep a person behind bars until trial, the suspicion of committing a crime must be convincing not only to a judge, but also to any objective observer (e.g., see Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, § 175).
We asked to provide a comment why such court decisions are not convincing for an objective observer and to explain why the judges of the appellate court do not express and explain their full analysis regarding a reasonableness of suspicion and other grounds for pre-trial detention, but only formally express "internal beliefs" agreeing with investigating judge and referring to abstract, stereotype grounds for detention provided for by law without any details about particular facts and evidence in the case.
In response, the judge-speaker of the Chernihiv Court of Appeal, Valentyna Antipets, noted that at the stage of verifying the correctness of the choice of a preventive measure, the panel of judges checks the validity of the suspicion and whether there were legal grounds for choosing a preventive measure in the form of detention. Preventive measures are usually chosen at the initial stage of the investigation, in order to ensure the proper procedural behavior of the suspect, and the judges have at their disposal "only the evidence with which the investigator and prosecutor justify the choice of a preventive measure." According to the judge-speaker, "if at the stage of choosing a preventive measure the judge would decide on the issue of whether or not the elements of a criminal offense have been proven, this will lead to the impossibility of investigating any criminal offense." At the same time, she noted that a systematic study of the issues raised in the request requires scientific research and changes in legislation.
We the FREE CIVILIANS would like to add that this last consideration of the judge-speaker is especially relevant, since in the context of European integration, Ukraine must work to improve the quality of justice. But even without changes to the legislation, it would be worthwhile not to look for excuses to weaken the standards of quality and impartiality of decisions on pre-trial detention, but to apply the principle of adversarial proceedings, according to which the arguments and evidence of the defense must be comprehensively studied on a par with the arguments and evidence of the prosecution, as well as the case law of the European Court of Human Rights, e.g. Selahattin Demirtaş v. Turkey (no. 2), § 317-318, which says that the existence of a reasonable suspicion requires that the facts relied on can be reasonably considered to fall under one of the sections of the law dealing with criminal behaviour and the alleged offences must not be an exercise of human rights.
The hearings in the court of appeal revealed interesting details about the methods of mobilization and "training" in the Desna military unit. One of the arrested complained that he was arbitrarily detained in Kyiv, forcibly brought to the TCC, where he was held in the basement, and then, without going through the mandatory medical examination, he was taken to the Desna unit. Another prisoner claimed that he, along with other conscripts, a total of about 30 people, were forced and threatened to work on some construction site for about 1 month instead of military training, while they were constantly tortured.
Andrii Skliar says: "There are witnesses who saw me being forcibly busified, arbitrarily detained, and dragged away by the TCC employees. I have evidence, photos of the traces of beatings, audio, and I called the police. After these illegal actions, which were accompanied by torture, I was illegally issued a second military ID. In the photo in this military ID, you can even see that my nose was damaged, because they had taken a photo at the DVRZ military unit after the abuses."
Neither the prosecutor's office, nor the Land Forces Command, nor the commander of military unit A1414, Colonel Serhiy Starchenko, responded to journalistic inquiries. Moreover, according to a letter of the Deputy Head of the Fifth Investigative Department (with a location in Chernihiv) of the Territorial Department of the State Bureau of Investigation located in Kyiv, Vitaliy Drozd, he does not consider it a crime to force believers to change their religion or beliefs. Such a policy condones human rights violations that are unacceptable in a democratic society, and if it does not change, it may cause serious problems for the state both in domestic politics and at the international level. It is unlikely that a state that openly disregards Article 10 (2) of the Charter of Fundamental Rights of the European Union will be accepted into the EU.
Meanwhile, Andrii Skliar remains steadfast in his faith and cites theological and legal explanations he gave in December 2024 to the demands of the military unit headquarters:
"I, Andrii Skliar, have been a member of the Seventh-day Adventist Church since 2017, whose beliefs do not allow the use of weapons, and this was recognized by a resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine in 1999.
The creed of the Church to which I belong and my personal religious convictions, based on the Word of God and the creed of the Church, call upon me to:
1) not to take oaths or swear (Matthew 5:34-36). Orders from commanders that contradict the Law of God and church norms will force a believer to refuse to carry out such orders and may provoke a violation of the oath;
2) not to kill or take up arms against other people, so as not to be a direct or indirect participant (accomplice) in the killing of people (Exodus 20:13, Matthew 5:9);
3) to refrain from any form of violence against other people, not to cause material, or moral harm or suffering to other people (Psalm 11:5, 1 Timothy 3:3, 1 Peter 4:15);
4) keep the Sabbath holy - the 4th commandment of God's immutable Law requires the observance of the seventh day - the Sabbath - a day of worship and service according to the teachings and example of Jesus Christ - the Lord of the Sabbath, starting at sunset on Friday (Exodus 20:8-11, Luke 4:16, Lev. 23:32);
5) abstain from eating food recognized as unclean in the Word of God, since the human body is the Temple of the Holy Spirit (Leviticus 11:1-47, 1 Cor. 6:19-20, 10:31).
The Word of God is the highest rule and authority of life for a believer. I cannot wear a military uniform and carry out orders that contradict the Law of God and church norms. According to Article 35 of the Constitution of Ukraine, I ask for alternative non-military service."
Recorded by Yurii Sheliazhenko, editor of the FREE CIVILIANS website
