With Christ's help, released (for how long?)

[Yurii Sheliazhenko]

Dear friends,

a quick update.

I am writing this crying and exhausted, with bruises on my hands. Currently I am free, but I don't know for how long. I need to try to recover my SIM card urgently, and I might be arbitrarily detained on the way again. Here what is happened very shortly - I hope I will be able to write more detailed report later and tell something after our usual Sunday worship online which I hope might take place as usual.

Unfortunately, the threat about which the joint press release said [ https://www.civilni.media/553/ ] became real.

I was stopped by two police officers (one of them presented an ID of operative Prokopiuk), and one person in black refusing to say who he is, near 20:30 on 19 March, when I was on the way to check any letters on the post station. They asked me to name myself, checked my name and said that I violated rules of military registration and must go with them to compose a protocol of violation of Article 210 of the Code of Ukraine on Administrative Offences. I said I am a pacifist, Quaker and conscientious objector, I am not subject to military registration and should be registered for the alternative nonmilitary service according to Article 35 of Constitution of Ukraine. I said I will not go voluntarily and they could compose a protocol on the place or arrest me in accordance with legal procedure and respecting my rights under Article 29 of Constitution of Ukraine and Article 5 of ECHR, namely, compose of protocol of administrative or criminal arrest, allow my lawyer to provide me a legal aid, ensure judicial review and proper trial, etc. They allowed me to make a call to my lawyer, and the lawyer generally said them the same regarding proper procedure of arrest, recommended me to complain to the State Bureau of Investigations in case if I will be arrested without proper procedure. Then they refused to arrest me lawfully, instead pushed me to the car by force. During a few minutes on the way I managed to disseminate very short message that I was stopped by police.

I was forcibly taken to Pechersk District Territorial Conscription Center (a.k.a TCC; Kyiv, Boichuka street 20) where I was arbitrarily detained incommunicado: no legal documents were composed and offered me to sign, no legal aid or any opportunity to complain, no phone calls, my relatives were not informed. On the entering to the TCC my mobile phone was forcibly taken. I demanded my release and declared conscientious objection, they shouted at me "shut up", beaten, fall on the floor, dragged by feet to a small room and pepper sprayed the room. The door was open, but when I tried to quit, someone pepper sprayed me in the face. I continued to complain for beating and torture, there was laughing and one person said mockingly that I will learn what is torture later when they will be allowed. I demanded medical aid and was said no medic is there. After a long time I was not able even to open my eyes. When I partially recovered, I went to a short corridor, was denied in quitting the place, found a commanding officer in a room with sign "Control Group", declared I am a conscientious objector and prisoner of conscience, demanded my release. This person was the same who threatened to torture me more intensive than pepper spray, and he said his name is Oleksandr Ivanovich and he is a mobilization preparation officer. He started to pressure me psychologically with obscene words saying I am a draft evader and must serve in army, expressed contempt to my references to the law and Bible, demanded me to forget any religious beliefs and ordered me not to raise any complaints. When I said that Quakers are known as publishers of truth and I will tirelessly declare truth and demand justice, he started to beet me by fists and push me to the room where I was pepper sprayed, in the room he beated me by foot and when I fell beated me again, and when I started to stand up he beated me by fists ordering me to shut up, when I asked him to stop torturing me and release me. He cornered me and slapped in face and threatened to slap again if I say any word, and I said again calmly and respectfully looking in his eyes that I will not stop telling truth and demanding justice. There were some voices from the corridor, the officer beated me sitting in the corner again demanding not to complain, and went away. It was painful, I started to cry, and again was not able to open eyes because of pepper spray, all face hurting. Even when the pain soothed to some degree, I was able to saw very few things because I was taken without my glasses and I am myopic, and I felt I see worse after the pepper spraying.

Then I and several other detainees were forcibly taken to some place supposedly for military medical examination. I continued to complain loudly about arbitrary detention and demand release, was pushed and fell on the floor again, cried and was not able to open my eyes. I also demanded medical aid but was said there is no doctors here and nobody will provide me medical aid, only the medical examination to declare me fit for military service. One women in white laughed at me and said obscene offensive things. The only thing left to me was to suffer pain, to pray and to sing: "I've got peace like a river", "I shall not be moved", "God makes me an instrument of peace", "Walk in the light". It was a little better than crying and probably brought attention, because at last I was allowed to wash my face and wipe by toilet paper, but it started to hurt even more. I denied to leave the place that looked like a hospital without proper medical aid after the torture. For that I was beaten by soldiers who held me and others in detention, fell, was pulled by hair and dragged several meters by a soldier, screamed, then dragged by foot at the floor to the minibus with detainees.

The humiliating detention continued that way. I tried to speak to soldiers and fellow detainees (they were in despair, I tried to encourage them mentioning Christ's friendly love, despite I am in pain and desperation myself). After several my attempts to insist loudly that I am prisoner of conscience detained illegally and must be released, one soldier threatened me with electric shocker, its crack and blue sparks looked as very credible threat. I have problems with heart and blood pressure, sometimes my nose is bleeding, so I was forced to be more quiet. But I raised complaints several times again more quietly and demanded release, again was threatened by the electric shocker. There was a place where I slept several hours sitting on a chair, then I found other place and slept sitting leaning against the wall. In the morning I was allowed to drink some water and eat a bread with two sausages. I felt hurted, my head ached, but I was able to open eyes without immediate pain forcing to close my eyes again, like after the pepper spray in the night. One of soldiers gived me a tag with number and said this is instead of my smartphone, I will be transported to "special military medical commission" which will "find me fit to serve even if I am dead" and then I will be returned, receive back my smartphone before the transportation to military training unit where the smartphone will be taken from me again, and I will be a desant stormtrooper and taken to the frontline. After a while, I overheard a conversation that "others are taken by military units, but what about this too loud person, we need to sell this dragon to someone," apparently referring to me.

Then in the day 20 March I was transported to Sviatoshynsky district TCC in Kyiv (Hlazovoho Street, 1, Kyiv). On the way, when the minibus stopped at places where people are walking in center of Kyiv and closer to the TCC, I knocked in window and cried that I am Yurii Sheliazhenko, prisoner of conscience, ask to help, report about tortures and demand my release. I was detained there, and there was no medical commission and no return back for my smartphone. There was also one Jehovah's Witness detained like me, and soldiers referred to him comparing him to me and saying he is more quiet. I had no opportunity to get acquainted with the person. One recruiter in the room said me that he would offer me to work with drones in army, but the Orthodox Church prohibits to have any deals with Quakers and Jehovah's Witnesses, so he will not offer me the job because my faith is "prohibited". He also demonstrated me a decoration from the Orthodox Church. I assured him that I am Quaker and conscientious objector and have no need in any war jobs, and Jehovah's Witnesses to my knowledge will not probably serve the war effort too.

I continued to complain on arbitrary detention and torture, demand release, preach, pray, and explain that wars are no good and we should stop Russian aggression by popular nonviolent action developed institutionally by creating a nonmilitary service for protection and building of peace in Ukraine and in the world. When the police took new and new arbitrarily detained, when their body cameras were on (there were no body cameras on TCC personnel anywhere I was detained, though there were some surveillance cameras), I demanded to record my crime report regarding arbitrary detention and torture and coercion to abandon my religion and beliefs and become a soldier. My requests to record crime report and to take me to court were ignored, and police officers turned off their cameras when I started to raise complaints. Hours went after hours, I initially was denied in water and food but allowed to go to toilet; I asked for toilet paper, but soldier on duty and other soldiers several times refused to give the toilet paper in a humiliating manner, suggesting to wipe myself by hands and threatening not to allow me a toilet at all. I was forced to use my hands and wash them after the humiliating treatment; luckily, there was a liquid soap.

I was used that hardly anyone listen and the soldiers respond with laughing and verbal offences, but I continued to tell truth to soldiers and civilians detained here like me. After one of my complaints and prayers and short lectures about peace and human rights a soldier on duty in the room where I was detained with others said I must be happy because the monitoring visit comes from the General Staff and Minister Fedorov. After my numerous demands to release me or take to the court according to the law, I was forcibly detained alone for several hours in an empty "restroom" with a lot of outdated military regulations books, posters advertising recruitment and a small table full of Bibles and New Testaments, and a box full of New Testaments in pixel-styled cover under the table. I took the opportunity to read from Isaiah, turned of the light and slept in a couch. I awoke at night, it was cold, and an officer came and asked my name, I raised my complaints again. I tried to sleep again, but it was too cold. I closed the barred window, turned the light off, but then another officer came and asked about my smartphone. I told him how my smartphone was forcibly taken and given him a tag. He went out, returned after a while and said I will be returned back to the Pechersk TCC in the morning, returned me the tag. I tried to sleep again, but the doors were unlocked again and another officer came and started to offend me using obscene words, responding with contempts to my complaints. Several officers came one by one, refused to hear my complaints, one of them said I am found fit and will be a stormtrooper. He refused to listen that I am a conscientious objector and went away. The last time a relatively calm and polite officer came, asked my name, I raised my complaints, emphasized that apart of being a conscientious objector that should not be forced to serve war against my antiwar beliefs by coercion in violation of Article 18 (3) of the ICCPR, I am also a scientific worker with PhD and I am not subject to military mobilization according to Article 23 of the Law of Ukraine "On Mobilization Preparation and Mobilization". He responded that if I am here I have no deferrals or exemptions and I will be a stormtrooper, then he went out. I saw that he didn't locked up me, so I went into a corridor and entered a room nearby full of fellow detainees, sharing their stories how they were taken by force, deprived of smartphones and any opportunity to contact relatives or put in order their affairs before being forcibly taken to military training and then to frontline. There was a taxi driver forcibly taken from his car when he transported a client, a restaurant chef, a drunk person taken during a walk home, a person who was forcibly taken to TCC when he called the police to complain that his neighbor behaves improperly. I asked for food and drink and they said "only this". They apparently refused to eat suspicious food taken hours earlier without any plates or utensils, the plastic busket with cold sausages and barley. After some search, we found two dirty spoons, one of them teaspoon, and after complaints a soldier found two plates. I washed in toiled a teaspoon and had some meal. There was also a bottle of water almost empty, electric kettle and tea, so I washed in the toilet a small metallic mug, had a tea. I said a few words of encouragement to fellow detainees, who complained they now have no choice and nobody listens them, I explained the Father in heaven listens to everyone with love, that our bodies could be imprisoned but our spirit with Christ's help will overcome all unfreedom and other pains of war, but we need to be ready to work tirelessly for peace in good ways acceptable to conscience. Some were skeptical and contemptuous, but I saw that others were almost convinced and relieved. My had and face and body was still in pain, so I found a room full of bunk beds and slept there. Early in morning I went to the rest room and enjoyed reading the Gospel of Matthew, but my vision was still unwell and eyes tired and hurting, so I went to sleep again.

I awoke in the day, came to toilet, there was again no toilet paper and I was threatened to not be allowed to the toilet if insist on the toilet paper. After taking some relief, I tried again to ask for toilet paper, now opened the door when staying half of my body in state of nature. The room was full of soldiers and detainees. I was told to wait, and after a few minutes the big roll of toilet paper was taken. When I left the toilet, I demanded to be released or taken to the court, there was laughing and verbal offences, but I continued to insist it is not funny. One soldier started to forcibly take me away and I fell. I went up and continued my complaints. There was a door to street, usually closed by a key when I made previously attempts to leave the place and was forcibly stopped. I say I am a free person and I am going away. I saw near the soldier on duty a woman with a badge, she laughed on me with others, but maybe it had something to do with what happened next. Unlike other times, I was not forcibly stopped from quitting, but behind the doors there were soldiers and a minibus for transportation of people. The soldiers initially tried to stop me, but then something happened, maybe the divine intervention, and nobody stopped me from going away, one man in military uniform accompanied me and I was allowed to leave on the checkpoint probably because of this. I was on the street, without money, only with the keys from my apartment and the tag for my mobile phone that I may never receive back. I was before in this part of city, so I found a subway station Sviatoshyn, and good people paid for me to go through the subway.

This is how I am free now, thanks to the spirit that led me to tell the truth.

My next steps, I think - to get new SIM card and to complain, maybe directly to the UN Working Group on Arbitrary Detentions (WGAD) because I see no legal remedies in Ukraine for what happened to me, it happens with many people and courts and even the parliamentary human rights commissioner respond to complaints with contempt, saying that everyone must serve in army.

Written in hurry. Subject to revisions - not even able to re-read carefully all written. If something bad happens to me immediately and I will not be able to complain, please find someone who could help to make the propep complaint.

Thank you for care, solidarity and upholding.

You are the light of the world (Matthew 5:14)

In Friendship
Yurii

[Yurii Sheliazhenko]

Це лист англійською мовою, надісланий Друзям 21.03.2026, в українському перекладі. This is a letter, sent to Friends 21.03.2026, in Ukrainian translation, with original English text forwarded below.

Дорогі друзі,

коротке повідомлення.

Пишу це в сльозах і виснаженні, з синцями на руках. Наразі я на волі, але не знаю, як довго це триватиме. Мені потрібно терміново спробувати відновити SIM-карту, і дорогою мене знову можуть свавільно затримати. Ось що сталося, якщо коротко — сподіваюся, пізніше я зможу написати детальніший звіт і розповісти більше після наших молитовних зборів, які, сподіваюся, відбудуться як зазвичай щонеділі.

На жаль, загроза, про яку йшлося у спільному пресрелізі [ https://www.civilni.media/553/ ], стала реальністю.

Мене зупинили двоє поліцейських (один із них представився як оперуповноважений карного розшуку Накоп'юк) та один чоловік в чорному, який відмовився назватися, близько 20:30 19 березня близько закинутої будівлі колишнього тубдиспансера по вул. Ігоря Брановицького, 6, коли я йшов на поштове відділення перевірити пошту. Вони попросили мене назватися, перевірили моє прізвище і заявили, що я порушив правила військового обліку і мушу пройти з ними для складання протоколу про порушення статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Я відповів, що я пацифіст, квакер і сумлінний відмовник, не підлягаю військовому обліку і маю бути зареєстрований для проходження альтернативної невійськової служби згідно зі статтею 35 Конституції України. Я заявив, що не піду добровільно, і вони можуть скласти протокол на місці або затримати мене відповідно до законної процедури з дотриманням моїх прав за статтею 29 Конституції України та статтею 5 ЄКПЛ, а саме: скласти протокол про адміністративне або кримінальне затримання, дозволити моєму адвокату надати мені правову допомогу, забезпечити судовий перегляд і належний розгляд справи тощо. Вони дозволили мені зателефонувати адвокату, і адвокат загалом сказала їм те саме щодо належної процедури затримання, порадивши мені скаржитися до Державного бюро розслідувань у разі затримання без належної процедури. Тоді вони відмовилися затримувати мене законно, натомість силоміць заштовхали в машину. За ті кілька хвилин у дорозі мені вдалося поширити дуже коротке повідомлення про те, що мене зупинила поліція.

Мене насильно доставили до Печерського районного територіального центру комплектування (ТЦК; Київ, вул. Бойчука, 20), де мене свавільно утримували без зв'язку із зовнішнім світом: жодних юридичних документів не складали і не пропонували підписати, не надали правової допомоги чи можливості поскаржитися, не дозволили телефонувати, родичів не повідомили. При вході до ТЦК чоловік у військовій формі побив мене, повалив на підлогу і силоміць відібрав мобільний телефон, який лежав у кишені. На мені при незаконному затриманні також були навушники (зазвичай під час вечірніх прогулянок я слухаю новини, подкасти та лекції), але через протиправне і безпідставне насильство я не знаю, що з ними сталося. Я вимагав звільнення і заявив про своє право на сумлінну відмову від військової служби, військові кричали на мене «заткнісь», били, я впав на підлогу, мене затягли за ноги до маленької кімнати наполовину голим (зі знятими штанами та шкарпетками) і забризкали її перцевим газом. Двері були відчинені, але коли я намагався вийти, хтось бризнув мені перцевим газом в обличчя. Я продовжував скаржитися на побиття і катування, у відповідь чув сміх, а один військовий заглянув у двері і глузливо сказав, що я дізнаюся, що таке катування, пізніше, коли вони отримають дозвіл. Я вимагав медичної допомоги, на що мені відповіли, що лікаря там немає. Довгий час я не міг навіть розплющити очі. Коли я частково прийшов до тями, я вийшов у короткий коридор, мені не дозволили вийти, я знайшов командира в кімнаті з написом «Група контролю», заявив, що я сумлінний відмовник та в'язень сумління, і вимагав свого звільнення. Цей пан був тим самим, що погрожував мені катуваннями, сильнішими за перцевий газ; він сказав, що його звати Олександр Іванович і він офіцер з мобілізаційної підготовки. Він почав тиснути на мене психологічно, використовуючи нецензурну лексику, називаючи мене ухилянтом, який мусить служити в армії, зневажливо висловлювався про демократичний лад, верховенство права, Конституцію України та Біблію, до яких я апелював. Цей офіцер вимагав від мене забути про будь-які релігійні переконання і наказав не висловлювати жодних скарг. Коли я сказав, що квакери відомі як «видавці правди» і я буду невтомно проголошувати правду і вимагати справедливості, він почав бити мене кулаками та ногами і штовхати до кімнати, де мене забризкали газом. У кімнаті він бив мене ногами, а коли я впав — знову бив, а коли я намагався встати — бив кулаками, наказуючи мовчати, поки я просив припинити катування і відпустити мене. Він загнав мене в кут, вдарив і погрожував вдарити знову, якщо я скажу хоч слово. Я знову спокійно і з повагою, дивлячись йому в очі, сказав, що не перестану говорити правду і вимагати справедливості. Офіцер сильно вдарив мене по обличчю так, що в голові зазвеніло і було дуже боляче. З коридору почулися голоси, офіцер знову вдарив мене, коли я сидів у кутку, знову з погрозами наказав не скаржитися, і пішов. Було боляче, я почав плакати, і знову не міг розплющити очей через перцевий газ, все обличчя боліло. Навіть коли біль трохи вщух, я мало що бачив, бо мене свавільно затримали без окулярів (зазвичай я не одягаю їх під час вечірньої прогулянки на пошту, щоб очі відпочили від комп'ютера), а я маю короткозорість, і відчув, що зір погіршився після застосування газового балончика в обличчя.

Потім мене та кількох інших затриманих силоміць відвезли кудись, імовірно, для проходження військово-лікарської комісії. Я продовжував голосно скаржитися на свавільне затримання й катування і вимагати звільнення, військові мене знову штовхали, били та ображали, я впав на підлогу, плакав і через потрапляння подразливої речовини перцевого балончика з обличчя в очі я не міг розплющити очей. Я також вимагав медичної допомоги, але мені відповіли, що лікарів тут немає, тут тільки ВЛК і ніхто не надасть мені медичну допомогу, буде тільки медичний огляд, щоб визнати мене придатним до військової служби. Одна жінка в білому сміялася з мене і говорила непристойні образливі речі ("засунь в задницу свою Конституцию Украіни", тощо). Єдине, що мені залишалося — це терпіти біль, молитися і співати: «Бачу, мир - наче річка», «Я не похитнусь», «Бог веде мене на мирний шлях», «В світлі іди». Це було трохи краще, ніж плакати, і, мабуть, привернуло увагу, бо врешті-решт мені дозволили вмити обличчя і витертися туалетним папером, але від цього стало ще більш боляче. Я відмовився залишати це місце, схоже на лікарню, без належної медичної допомоги після катувань. За це мене побили солдати, які незаконно утримували нас у несвободі, я впав, солдат схопив мене за волосся і тягнув кілька метрів, я кричав, потім мене за ноги тягли по підлозі до мікроавтобуса з затриманими.

Принизливе утримання в несвободі із жорстоким поводженням тривало й далі. Я намагався говорити з солдатами та іншими затриманими (вони були у розпачі, я намагався підбадьорити їх, згадуючи про дружню любов Христа, попри те, що сам відчував біль і відчай). Після кількох моїх спроб голосно наполягати на тому, що я в'язень сумління, незаконно затриманий і маю бути звільнений, один солдат погрожував мені електрошокером — його тріск і блакитні іскри виглядали як дуже реальна загроза. У мене проблеми з серцем і тиском, іноді йде кров з носа, тому я змушений був поводитися тихіше. Але я ще кілька разів тихо висловлював скарги і вимагав звільнення, і мені знову погрожували електрошокером. У вузькому коридорі я кілька годин спав сидячи на стільці, потім знайшов інше місце і спав сидячи, прихилившись до стіни. Вранці мені дозволили випити води і з'їсти хліб з двома сосисками. Я відчував біль по всьому тілу, боліла голова, але я міг розплющити очі без негайного болю, який змушував їх закриватися, як після розпилювання газового балончика в обличчя. Один із солдатів дав мені бірку із номером "36" і сказав, що це замість мого смартфона, мене відвезуть на «спеціальную ВЛК», яка «прізнаєт годним, даже єслі ти труп», а потім мене повернуть, я отримаю смартфон назад перед відправкою до навчальної частини, де телефон знову заберуть, і я буду у ДШВ (десантно-штурмових військах) на передовій. За деякий час я підслухав розмову військових, яка, вочевидь, стосувалася мене: «другіх забралі в часті, а чьто дєлать с етім громкім, надо кому-то продать етого дракона».

Потім вдень 20 березня мене перевезли до Святошинського районного ТЦК у Києві (вул. Глазового, 1). Дорогою, коли мікроавтобус зупинявся в місцях, де ходять люди в центрі Києва та ближче до ТЦК, я стукав у вікно і кричав, що я Юрій Шеляженко, в'язень сумління, прошу допомоги, повідомляю про катування і вимагаю звільнення, прошу повідомити ДБР та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Мене свавільно і незаконно тримали у несвободі в Святошинському ТЦК; ніякої ВЛК там не було і смартфон мені не повернули. Там також був один Свідок Єгови, затриманий як і я; солдати порівнювали його зі мною, кажучи, що він тихіший. У мене не було можливості з ним познайомитися. Один рекрутер у кімнаті сказав мені, що запропонував би мені роботу з дронами в армії, але «квакери в Україні заборонені, як і Свідки Єгови». Я спеціально уточнив, бо у нас не російська диктатура, що він має на увазі, бо мені добре відомо, що Релігійний центр Свідків Єгови в Україні зареєстрований та на законних підставах провадить релігійну діяльність. У відповідь він заявив, що Православна Церква забороняє мати будь-які справи з Квакерами та Свідками Єгови, тому він не запропонує мені службу в його частині. Він також продемонстрував мені медаль від Православної Церкви та посвідчення за підписом Патріарха Філарета. Я запевнив його, що я квакер, пацифіст і сумлінний відмовник і з об'єктивних причин (через релігійні, філософські та наукові переконання) не можу служити війні та війську, та й Свідки Єгови, наскільки мені відомо, також навряд чи будуть служити інтересам війни і військовому командуванню.

Я продовжував скаржитися на свавільне затримання та катування, вимагати звільнення, проповідувати, молитися і пояснювати, що війни — це зло, вони шкодять демократичному суспільному порядку і ми повинні зупинити російську агресію за допомогою масових ненасильницьких дій, розвинених інституційно шляхом створення невійськової служби для захисту та розбудови миру в Україні та світі. Коли поліція привозила все нових і нових свавільно затриманих, і коли бодікамери поліцейських були ввімкнені (у персоналу ТЦК бодікамер ніде не було, хоча були камери спостереження), я вимагав зафіксувати мою заяву про злочин щодо свавільного затримання, катувань та примусу відмовитися від моєї релігії та переконань, щоб стати солдатом. Мої прохання зареєструвати заяву про злочин і доставити мене до суду ігнорувалися, а поліцейські вимикали бодікамери, коли я починав скаржитися. Минали години, спочатку мені відмовляли у воді та їжі, але дозволяли ходити в туалет; я просив туалетний папір, але черговий солдат за столом біля входу до туалету та виходу з ТЦК та інші солдати кілька разів у принизливій формі відмовляли, пропонуючи витиратися руками і погрожуючи, що взагалі не пускатимуть в туалет. Я був змушений використовувати руки і мити їх після такого принизливого поводження; на щастя, там був рідкий засіб для миття.

Я звик, що мене майже ніхто не слухає, а солдати відповідають сміхом та словесними образами, але я продовжував говорити правду і солдатам, і цивільним, яких незаконно утримували там так само, як і мене. Після однієї з моїх скарг, молитов, пісень і коротких лекцій про мир і права людини черговий солдат у кімнаті, де я перебував з іншими, сказав, що я маю бути щасливим, бо до них приїде ревізія від Генерального Штабу і міністра Федорова. Після моїх численних вимог відпустити мене або доставити до суду згідно з законом, мене силоміць провели і зачинили на замок одного на кілька годин у порожній «кімнаті відпочинку» з купою застарілих військових інструкцій, плакатів з рекламою рекрутингу військових частин та маленьким столиком, заваленим Бібліями та Новими Заповітами, а під столом стояв ящик з Новими Заповітами у «піксельній» обкладинці. Я скористався нагодою почитати Книгу Ісаї, вимкнув світло і заснув на дивані. Вночі я прокинувся, було холодно, зайшов офіцер і запитав моє ім'я, я знову висловив скарги. Я намагався заснути знову, але було занадто холодно. Я зачинив вікно з ґратами, вимкнув світло, але потім прийшов інший офіцер і запитав про смартфон. Я розповів, як його відібрали, і віддав йому бірку з номером "36". Він вийшов, повернувся за якийсь час і сказав, що вранці мене відвезуть назад до Печерського ТЦК, і повернув бірку. Я знову намагався заснути, але двері знову відчинилися, зайшов ще один офіцер і почав ображати мене нецензурними словами, зі зневагою реагуючи на мої скарги. Офіцери приходили один за одним, відмовлялися слухати скарги, один із них сказав, що я визнаний придатним і буду штурмовиком. Він відмовився слухати, що я сумлінний відмовник, і пішов. Востаннє прийшов відносно спокійний і ввічливий офіцер, запитав моє ім'я, я висловив скарги, наголосивши, що крім того, що я сумлінний відмовник, якого не можна примушувати служити армійській системі масового знищення людей на війні всупереч моїм антивоєнним переконанням (це є порушенням п. 2 ст. 18 МПГПП), я також є науковим працівником зі ступенем доктора філософії з права і не підлягаю мобілізації згідно зі статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Він відповів, що якщо я тут, то не маю ні відстрочок, ні броні і буду в ДШВ, після чого вийшов. Я побачив, що він не замкнув двері до кімнати, тому вийшов у коридор і зайшов у сусідню кімнату до інших затриманих. Вони ділилися історіями, як їх забрали силоміць, відібрали смартфони та будь-яку можливість зв'язатися з рідними чи владнати справи перед відправкою до навчальної військової частини, а потім на фронт. Там був таксист, якого забрали прямо з машини під час перевезення літньої клієнтки, шеф-кухар ресторану, п'яний чоловік, якого забрали дорогою додому, чоловік, якого затягли в ТЦК, коли він викликав поліцію поскаржитися на неналежну поведінку сусіда. Я попросив їсти і пити, вони показали на стіл і сказали: «тут є тільки це». То була підозріла їжа, яку вони вочевидь відмовлялися їсти, яку принесли годинами раніше без тарілок чи столових приладів — пластикове відро з холодною ковбасою та чимось, схожим на жовтувату  кашу, перловку. Пошукавши, ми знайшли дві брудні ложки, одна з них чайна, і після скарг один солдат знайшов дві брудні тарілки. Я помив у туалеті чайну ложку й тарілку і трохи поїв. Була також майже порожня бутиль води, електрочайник і чай, тому я помив у туалеті маленьке брудне металеве горнятко, яке знайшлося на столі, приготував і попив чаю. Я сказав кілька слів підбадьорення затриманим, які скаржилися, що у них тепер немає вибору і їх ніхто не слухає; я пояснив, що Небесний Отець слухає кожного з любов'ю, що наші тіла можуть бути ув'язнені, але наш дух за допомогою Христа подолає будь-яку несвободу та інші негаразди війни, проте нам потрібно бути готовими чесно і невтомно працювати заради миру способами, прийнятними для совісті. Дехто поставився скептично і зневажливо, але я бачив, що інші були майже переконані й відчули полегшення. Голова, обличчя і тіло все ще боліли, тому я знайшов кімнату з двоярусними ліжками і заснув там. Рано-вранці я пішов до кімнати відпочинку і з насолодою читав Євангеліє від Матвія, але зір був поганий, очі втомилися і боліли, тому я знову пішов спати.

Я прокинувся вдень, пішов до туалету, там знову не було паперу, і мені погрожували не пускати в туалет, якщо я наполягатиму на туалетному папері. Справивши потребу, я знову спробував попросити папір, цього разу прочинивши двері напівголим. У кімнаті було повно солдатів і затриманих. Мені сказали почекати, і за кілька хвилин принесли великий рулон туалетного паперу. Коли я вийшов з туалету, я вимагав звільнення або доставлення до суду, на що отримав сміх та образи, але продовжував наполягати, що це не смішно. Один солдат почав силоміць відтягувати мене, і я впав. Я підвівся і продовжив скаржитися. Там були двері на вулицю, зазвичай замкнені на ключ, коли я раніше намагався вийти, хоча як правило навіть не міг дійти до дверей, мене силоміць зупиняли. Я сказав, що я вільна людина і йду додому. Біля стола чергового солдата я побачив жінку з бейджем, вона сміялася з мене разом з іншими, але, можливо, вона мала стосунок до того, що сталося далі. На відміну від минулих разів, мене не зупинили силоміць. За дверима були солдати та мікроавтобус для перевезення людей. Спочатку солдати намагалися мене зупинити, але потім щось сталося, можливо, божественне втручання, і ніхто не перешкоджав мені піти; один чоловік у військовій формі супроводжував мене, і завдяки цьому мені дозволили вийти через КПП. Військовий також сказав, що я можу забрати свій телефон у Печерському ТЦК. Я опинився на вулиці без грошей, лише з ключами від квартири та біркою замість мобільного телефона, який я, можливо, ніколи не поверну. Я вже бував у цій частині міста, тому знайшов станцію метро «Святошин», і добрі люди допомогли заради Христа, заплатили за мій прохід у метро.

Ось так я зараз на волі, завдяки духу, що вів мене говорити правду.

Мої наступні кроки, гадаю — отримати нову SIM-карту і подати скаргу, можливо, безпосередньо до Робочої групи ООН зі свавільних затримань (WGAD), бо я не бачу правових засобів захисту в Україні щодо того, що зі мною сталося. Це трапляється з багатьма людьми, а суди і навіть Уповноважений Верховної Ради України з прав людини відповідають на скарги зі зневагою, мовляв, усі повинні служити в армії.

Написано поспіхом. Текст потребує доопрацювання — я навіть не зміг уважно перечитати все написане. Якщо зі мною негайно станеться щось погане і я не зможу поскаржитися, будь ласка, знайдіть когось, хто допоможе скласти належну скаргу.

Дякую за турботу, солідарність і підтримку.

Ви — світло світу (Матвія 5:14).

У дружбі,
Юрій

[Alex Jayvoronok]

Тримайтеся. Молюся за вас.

ср, 25 бер. 2026 р., 19:36 користувач Yurii Sheliazhenko <shely...@gmail.com> пише:

--
You received this message because you are subscribed to the Google Groups "Quakers: Friends of Ukraine" group.
To unsubscribe from this group and stop receiving emails from it, send an email to quakers-friends-of-...@googlegroups.com.
To view this discussion visit https://groups.google.com/d/msgid/quakers-friends-of-ukraine/CAFcVvc%2B_BvehPUFQ0x-ReoO8-U6St%3Dmt%2BvotczTT11i4P8KO2Q%40mail.gmail.com.