Ще Дон Кіхоти

[р.с.]

Сюди можна пропонувати різні версії Дон Кіхотів у літературі після
Сервантеса.
Дописи по 300 - 3000 символів.
Коротко характеризуйте трансформації.

[Тарас Григорович]

Продовжуємо тему Дон-кіхотства.
Є есе Томаса Манна "Мандрівка по морю з Дон Кіхотом". Ципріян Каміл
Норвід, польській поет у вірші "Наш епос" прославляє Донкіхотство і
називає цей стан "правдошуканням". Поль Верлен у своєму вірші
прославляв Дон Кіхота, як натхненника поезії. Також відзначився
український поет Борис Грінченко з віршем "Дон Кіхот" у якому
прославляє відвагу Дон Кіхота. Переклади на українську: І.Франко,
М.Москаленко і Лукаш, М. Іванов, Ю.Меженко, В. Козаченко та Г.Кочур.
Про Дон Кіхота писали Марина та Сергій Дяченко в п"єсі "Останній Дон
Кіхот".
Також є ще вірш Самуеля Маршака: "Дон Кіхот", у якому поет возвеличує
пригоди і мрійливість Дон Кіхота.

[Тарас Григорович]

Якщо будемо вважати. що кіноместецтво - це відгалуження літератури,
то
в Дон Кіхот в кіні: "Дон Кіхот", Ленфільм, 1957; "Життя Дон Кіхота та
Сервантеса", Грузія-Фільм", 1988; "Дон Кіхот повертається", "Ам-
Студіо"(Болгарія), 1997, "Дон Кіхот", Холлмарк(США), 2000;
"Загублений
в Ламанчі", Велика Британія, 2002.

[mia.zhoga]

Я перепрошую, яшо я знову повторю згадане на семінарі, але я там не
була, тому хочу запропонувати як Дон-Кіхота князя Мишкіна з "Ідіота"
Достоєвського. Він так само добрий та простий, так само прагне зробити
світ кращим і так само він зазнає поразки в цій нелегкій справі.
Мишкіна не розуміють інші герої, вони підозріло ставляться до його
відкритості та співчутливості, адже у тому суспільстві корисливість
була на першому місці. Обставини стають сильніші за самого князя, його
добрі наміри призводять лиш до катастроф і стають для самого Мишкіна
нещастям. І
Дон-Кіхот та Мишкін несуть на собі хрест ідеалізму, лицарства. Мишкіну
про це прямо натякнула Аглая, адресувавши йому вірші про нещасного
лицаря. Обидва герої психічно хворі, і коли Дон-Кіхот смішний дурник,
що начитався романів, то Мишкін трагічний персонаж, він переживає і
проживає муки кожної людини у своєму хворобливому прагненні допомогти
і співчувати.

трансформація: ці два персонажі по-різному воюють з "темними силами".
Дон-Кіхот Сервантеса у прагненні покращити світ люто кидається на
ворогів з метою винищити все зло. Мишкін же навпаки хоче зцілити
людство, впускає у своє серце кожного і намагається допомогти. Кожному
він відкритий і радо приймає в своє серце. Він бачить людей
корисливих, нещасних, "загублених" і його роль у тому, щоб з"єднати
їх, повернути один одному, наповнити їх добром. Для Достоєвського
взагалі єдиним позитивним образом був Христос, тому він наділяє
Мишкіна безграничною люб"ю до ближніх та співчуттям.
А ще стосовно жінок. Дон-Кіхот вигадав собі "даму серця", бо така має
бути в кожного лицаря, задля якої він би робив усі свої звитяжні
справи. У Мишкіна ж виявилося 2 "дами". Він щиро покохав обох і не
знав, з ким йому бути, бо не хотів жодну з них зробити нещасною.

[Катерина Мельник]

Однієї з цікавих, як на мене, інтерпретацій цієї теми є "Дон Кіхот"
М.Булгакова. У підзаголовку М.Булгаков вказує: "пьеса по Сервантесу в
четырех действиях, девяти картинах". Тобто, маємо пряме авторське
відсилання до першотвору. Окрім того є вказівка на час і місце подій:
"действие происходит в Испании в самом конце XVI века". Зміна жанру
(роман - п"єса) спричиняє відповідні трансформації змістового і
структурного характеру, втім головні персонажі "Дон Кіхота" Сервантеса
і більшість "канонічних" подій збережено, зокрема: Дон Кіхот
Ламанчський, його зброєносець Санчо Панса, дама серця Дульсінея
Тобоська; бій з вітряками, з монахами, з "чаклуном" тощо. Знову ж таки
з огляду на жанрову зміну події передаються не "від автора", а за
посередництвом діалогів, тобто "від очевидців". Тут маємо бінарність
оповіді: піднесене "бачення" Дон Кіхота і скептично-недовірливо-
співчутливе - Санчо Панси. Попри те, що сюетна канва дещо
видозмінюється, хоч і загалом лишається традиційною і легко
впізнаваною, сутність Булгаківської переробки не у цьому і навіть не у
конкретних трансформаціях дійових осіб, а в зміні "ідеологічної"
настанови. Оповідь має два плани: внутрішній (сприйняття дійсності Дон
Кіхотом і намагання сприйняти цю дійсність Санчо Панси) і зовнішній
("реальний", сприйняття дійсності іншими персонажами: племінницею,
цирюльником і т.д.). Основне ж зміщення акцентів полягає у тому, що,
по-перше, дивакуватість Дон Кіхота сприймається як суто психологічне
"відхилення", "помутнение рассудка"; по-друге, і найважливіше, це
зміна фіналу і відповідно загальної настанови твору. У варіанті
Булгакова Дон Кіхот "видужує" від своїх фантазій, але це спричиняє
його фізичну смерть. Відтак Булгаков ставить читача перед дилемою: що
є "реальним" і який зі світів "об"єктивний".

[р.с.]

Плюси за цікаві приклади.