Ще Саломеї
р.с.
літературі після Євангелія.
Дописи по 300 - 3000 символів.
Коротко характеризуйте трансформації.
Tsvitanna Iakymechko
- Ліля Брік. Оскільки нас цікавить саме література, то краще говорити про її зображення у поезії бідолашного Маяковського. Думаю, що не варто говорити про характер поведінки, хоча це й головне; бо, як в житті, так і в поезії, все дуже прозоро (найпрозоріше, напевно, у «Лиличке. Вместо письма»). Здається, скорочувати її ім’я почав саме Маяковський, може, десь підсвідомо відчував її схожість із Ліліт. До речі, як і Саломея, вона була єврейкою. Із Домонтовичевою Зиною її споріднює руде волосся і самогубство (хе-хе, наскільки самогубство може споріднювати). Іронія долі полягає ще й у тому, що вони з Маяковським знялися у фільмі «Закованная фильмой», де вона грала балерину, так що танцювати Саломеї люблять, це однозначно.
- Просто таки абревіатурою Саломей є Лу (Брік була ЛЮБ, або просто ЛЮ) САЛОМЕ (рідні її називали «Леля» - рос.). У текстах вона існує і як образ, і як автор. Про неї писав Рільке. Але писала і вона сама (до речі, це її вірші Ніцше поклав на музику - «Гімн життю»). При чому, писала дуже своєрідно. У деяких віршах вона створює ліричного суб’єкта, чоловіка, котрий звертається до неї ж. Наприклад:
За эту душную любовь
Готов тебя я придушить.
Разрушить цепи,
Засыпать все следы
(пути назад).
Спустя года - мне все равно,
что про тебя,
Лишь кровь в виске
напомнит (о тебе).
Промовистим є й те, що вона була дуже успішним психоаналітиком. Крім Рільке і Ніцше (про це є книжка «Так говорила Заратустра»), спілкування з цим «абсолютним злом» і «ідеальний другом» закрутило голову і Фройду. Вона спілкувалася з Ібсеном, а в нього теж femme fatale – Гедда Габлер.
Трансформація, думаю, полягає у 1) сфері впливу: тепер жертви – не стільки впливові і багаті, скільки відомі і авторитетні митці та науковці, 2) способі «фатального» впливу: все-таки у більшості випадків це насамперед душевні тортури, фізичної смерті Саломеї частіше завдають собі, ніж іншим, 3) зростає, навіть стає гіпертрофованою їхня незалежність: перша Саломея побігла за порадою до мами, тепер же якщо вона і є, як, наприклад, у мама Зини чи навіть свекруха у Гедди, то вони теж ведеться на їхні маніпуляції, 4) теперішні Саломеї – також жертви, нам неоднозначно акцентують на тому, що вони нещасливі, і, на відміну від тих, хто потрапив під їхній вплив, Саломеї не знають ні причин, ні ліків від своєї туги, тому вони найтрагічніші серед сумних персонажів, інколи стають своєрідними героями, які мужньо терплять свої найважчі (незаслужені) тягарі.
--
Ви отримали це повідомлення, оскільки підписалися на групу "mandibula_comparativica" Груп Google.
Щоб залишати дописи в цій групі, надішліть електронного листа за адресою mandibula_c...@googlegroups.com.
Щоб скасувати підписку на цю групу, надішліть електронний лист на адресу mandibula_compara...@googlegroups.com.
Щоб отримати доступ до інших параметрів, перейдіть до групи за посиланням http://groups.google.com/group/mandibula_comparativica?hl=uk.
Ніна Михайлова
Трансформація очевидна: Персей перемагає Горгону, відрубаючи їй голову (символічно каструючи?), а Соломея навпаки перемагає Іоана, при чому тим же жестом.
в принципі, якщо мова йде не власне про Саломею, а про femme fatale загалом, то Горгона мені здається, навіть важливішою, особливо, зважаючи, на використання цього образу в сучасній культурі: дім моди "Versace", знаковий образ для феміністок.
Можливо, ці два образи виражають дві сторони femme fatale - спокусливість, холод, певну анрогінність - Горгона (до неї ближча вже названа Гедда Габлер, Снігова Королева, Марлен Дітріх), еротичну жагу, владу, спокусу - Саломея, одним з яскравих виразників цих властивостей є її танок, звідси: Айседора Дункан, з літератури Есмеральда. Щодо останньої, то тут цікаві трансформації:
1. її звабливість (танець) стає основною професією, при чому асоціюється зі злодійництвом, ошуканством
2. Есмеральда не розуміє власної влади над чоловічими серцями, всередені залишається наївною дитиною (адже від диявольської природи в неї залишається лише тіло (що зрештою буде засуджено), а душа очищується через християнство і без сумніву спасається)
3. загалом, Есмеральда, тупиковий пагін еволюції образу, адже в кінці знову страждає саме її голова.
(дивний збіг обставин: Дункан загинула, будучи задушена власним червоним шаликом, що заплутався у дверцятах таксі)
Тарас Григорович
Вальда п"єса "Саломея", п"єса зусереджується на мотиві відрубування
голови Іоану Хрестителю, і в кінці Соломея цілує голову, сама кінцівка
нагадує гедоністичну некрофілію, але від пера О.Вальда мені і не
дивно. Страус потім переробив цю п"єсу під оперу. Переінакшування
сюжету відбувається у "Відьма має народитися", і сам сюжет на
скручуванні чоловікам голів. Серед пісень переспівував цей мотив один
з моїх улюблений співаків - Карел Крил.
mia.zhoga
фаталь 60-х та ідеал жіночої краси.
Я почитала інтерв"ю Голонів. Ніхто з них. ясна річ. навіть не думав
про Саломею пишучи книгу. Максимум - вони переривали толмуди у
місцевих бібліотеках і шукали цікаві історії дворян. Проте автори
створили досить сильний жіночий образ, у який закохалася вся Європа.
Анжеліка одразу стала культовою героїнею. Як і Саломея, з дитинства
Анжеліка була красунею і принадою для чоловічих поглядів. У Вальда
Саломея постає прекрасною царівною (Анжеліка - прекрасна маркіза,
потім графиня). Обидві ці рокові жінки мали багато прихильників. у них
закохувалися до без тями і з першого погляду. Присутність Саломеї
хвилювала царя Ірода, Анжеліка стала об"єктом бажань самого Короля,
потім Султана та багатьох інших титулованих осіб =)) З допомогою
зовнішності обидві жінки могли добитися всього, чого хотіли і вони
вміло цим користувалися. Як Саломея танцювала для Ірода, Анжеліка
танцювала для Султана - і все так само заради своєї мети. Обидві вони
вбивали людей, Саломея танцем, Анжеліка, траплялося, зброєю.
Трансформація відбулася в тому плані, що Анжеліка використовувала
свою вроду заради спасіння. Вона по-справжньому закохалася і робила
все, щоб зберегти сім"ю і, враховуючи її бурхливі пригоди, часто їй
необхідно було рятувати своє власне життя. Але водночас Соломея,
здається, теж не використовувала свою вроду заради власної втіхи,
вбити Иоана її навчила Іродіада.
Olga Savenko
Наталя Степанчук
Наталя Степанчук
р.с.
не з'ясували.
On 21 Кві, 22:55, Наталя Степанчук <natalia.stepanc...@gmail.com>
wrote:
> Маленьке доповнення: у Грабара Саломея вийшла лірична-романтична. Бідненька
> жертва: у "Танці" - байдужості любого-коханого Іоана, у "Служнику" - матері,
> бо: "*А Іродіада *(мати Саломеї) *- ненавидить, і Саломея - теж* (це про
> Іоана). *Хоча вона, що скаже мати, те і робить."*
>
> 21 квітня 2011 р. 22:39 Наталя Степанчук <natalia.stepanc...@gmail.com>написав:
>
> > У збірці новел Сергія Грабара "Стан душі" є 2 твори про історію Соломеї.
> > Цікавіша версія - "Танець". Дещо схожа (за змістом) до вищезгаданої
> > "Саломеї" Вайлда: як писала Оля, "Саломея закохується у Іоана, поки він є
> > бранцем Ірода, намагається спокусити", але у "Танці" вона "скромніша": мріє
> > про усмішку, а не поцілунок. Далі все традиційно: танець, усікнення...
> > Новела написана від першої особи (самої Саломеї). Вона розповідає, як вона
> > підкорює чоловіків, як вона класно танцює, а *він* - не звертає уваги! І
> > тільки в кінці новели, після "сповіді" героїні, вривається голос автора і
> > пояснює, хто головні герої. Усі новели у збірці так писані: рефлексії
> > головного героя або автора на певну, часом розмиту, тему, а потім 1-2-ма
> > реченнями - "про що/кого була мова" або така собі "мораль".
> > Друга новела - "Служник" - цю ж історію переповідає охоронець в'язниці, де
> > сидить Іоан. Але то вже таке...
>
> > 6 квітня 2011 р. 00:07 Olga Savenko <temnos...@gmail.com> написав:
>
> > щодо "Саломеї" Вайлда. суть у тому, що Саломея закохується у Іоана, поки
> >> він є бранцем Ірода. вона намагається його спокусити, фактично - благає про
> >> поцілунок (до речі, її монологи до Іоанна поетикою дуже нагадують "Пісню
> >> пісень"), але Іоанн її відштовхує, типу "ізиді, блудниця". тоді вона виконує
> >> танок для Ірода (між іншим, її мати проти цього) і в нагороду просить
> >> голову, щоб поцілувати. фінал - вона досягла чого прагнула:"Я поцеловала
> >> твою голову, Иоанн".
> >> тобто тут Вайлд переосмислює мотиви цього вбивтсва, воно стає злочином із
> >> пристрасті, а не нечестивості\дияволистості як у білійному претексті. нема
> >> змови з матірю, навпаки сліпа жага змушує Саломею піти наперекір із матірю.
> >> ще таке цікаве: Вайлд сам виконував роль Саломеї. це, а ще й "гедоністична
> >> некрофілія" нагадують нам про трансгресивну естетику Вайлда (обернена,
> >> витіснена сексуальність).
>
> >> 5 квітня 2011 р. 16:56 mia.zhoga <fly-gi...@yandex.ru> написав: