День Героїв Білорусі у Львові
Юрко Антоняк
Слава Україні! Живє Бєларусь! Смерть ворогам!
Друзі!!! 27 листопада у Львові за участі представників опозиційних сил Білорусі відбудеться Акція солідарності з братнім білоруським народом, присвяченої відзначенню Дня Героїв
Це свято приурочене до історичної події, яке отримало назву Слуцькій Збройний Чин, коли 27 листопада 1920 р. селяни Слуцького повіту (Білорусь) піднялися на антибільшовицьке повстання за відновлення Свободи та Незалежності Білоруської Народної Республіки.
Це національне свято у Білорусі заборонене чинною владою на чолі з президентом Олександром Лукашенком – за його святкування, як і за використання національної символіки, можна потрапити за ґрати.
План заходів:
10:00 – Покладання квітів до пам’ятника повстанців Кастуся Калиновського на Личаківському цвинтарі (збір біля головного входу на Личаківському цвинтарі).
13:00 – віче-концерт біля будівлі Львівської міської ради на площі Ринок, 1.
13:40 – перехід до вулиці Левицького, 95, де відбудуться пікетування консульства Росії.
Слава Україні!
Жыве́ Белару́сь!
Організатори:
ГО “Громадська варта”, Юрко Антоняк, тел. 050 370 66 32
Рух Солідарністі "Разам" (Білорусь)
099 057 93 61
Запрошуємо представників громадських організацій, політичних партій та всіх бажаючих жителів Львова виявити солідарність з білоруським народом.
За нашу і вашу свободу!
Слава Україні!
Жыве Беларусь!
Свобода народам! Свобода людині!
Довідка
Слуцьке повстання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Слуцьке повстання (біл. Слуцкі збройны чын) — збройне повстання проти Радянської влади в районі Слуцька (Білорусь) в листопаді — грудні 1920 року. Приблизно місяць білоруські загони, що складалися в основному з місцевих селян, чинили опір наступаючим радянським військам.
Зміст
Передісторія
Ризька угода
Підписанним 12 жовтня 1920 в Ризі попереднім миром (пізніше закріпленим Ризьким мирним договором 1921) між Польщею, РСФРР и УСРР, було встановлено демаркаційну лінію, яка розділила Білорусь і Україну. Білоруська делегація в цих переговорах взагалі не брала участь, оскільки на них не були запрошені представники ні від Білоруської Народної Республіки, ні від Радянської Соціалістичної Республіки Білорусі.
Згідно з прийнятою угодою, демаркаційна лінія Кієвичі-Лань проходила таким чином, що район довкола Слуцька на деякий час виявився в нейтральній зоні, розташованій уздовж цієї лінії.
Національний рух на Случчині
Основною рушійною силою слуцкого повстання було селянство, яке чинило опір радянській політиці воєнного комунізму і підтримувало ідею незалежності Білорусі, проголошеної 25 березня 1918 року Радою Білоруської Народної Республіки. Повстання очолили представники місцевої інтелігенції і шляхти.
Слуцьк був регіональним центром національного руху. У 1918 році в місті був утворений Білоруський національний комітет, який очолив Павло Жаврид.
Польсько-радянська війна і Слуцьк
Під час Польсько-радянської війни 1919–1920 років Случчина кілька разів переходила від поляків до більшовиків. 11 жовтня 1920 року місто опинилось під контролем поляків.
Інформація про розділ Білорусії між Польщей і більшовиками викликала хвилю протесту в білоруському суспільстві. Безпосередньо після оголошення польській владі в місті відновив свою діяльність Білоруський національний комітет. Почали створюватися загони білоруської самооборони. Був створений міліцейський корпус з 500 чоловік.
Польські військовики, які готувалися до відступу, не заважали створенню білоруських загонів.
Серед керівників білоруського національного руху не було, однак, єдності відносно стратегії подальших дій. З одного боку, існувала група прибічників співпраці з поляками. З іншого боку, деякі політичні діячі виступали за переговори з більшовиками. Через ці протиріччя було втрачено багато часу.
Лише у листопаді 1920 року польська адміністрація передала владу Білоруському комітету. У сусідніх селах були проведені вибори місцевих комітетів.
Місцеві представники білоруських соціалістів-революціонероів, основних прибічників ідеї незалежності Білорусії, запропонували скликати з’їзд, щоб підтвердити владу Білоруської Народної Республіки на території Случчини. Були запрошені делегати від кожної волості (по 5 чоловік) і місцевих білоруських організацій (по 1 людині).
З’їзд Случчини
14 листопада 1920 почав роботу З’їзд Случчини. У його складі було 107 делегатів, а також декілька представників армії генерала Булак-Балаховича.
Уряд Білоруської Народної Республіки призначив Павла Жаврида своїм комісаром на Случчині.
З'їзд ухвалив резолюцію, яка проголошувала владу Білоруської Народної Республіки в Слуцьку і його околицях, і виразив протест проти більшовицької окупації.
Військова підготовка
На з'їзді була вибрана Рада Случчини на чолі з Володимиром Пракульовичем, яка складалася з 17 чоловік. Її завданнями були організація суспільного управління на Случчині, а також організація оборони краю.
Військове командування очолив Павло Жаврид. Рада оголосила загальну мобілізацію і продовжила створення воєнізованих загонів. Незабаром їх загальна чисельність склала близько десяти тисяч чоловік.
Рада сформувала два полки: Перший Слуцький полк під командуванням підполковника Ахрема Гавриловича і Другий Грозавський полк під командуванням капітана Семенюка. Ці два полки утворили Слуцьку бригаду під командуванням Антона Сокала-Кутиловського. Командування військами, у зв’язку з наближенням Червоної Армії, було розміщене в містечку Семежеве.
Слуцьке повстання було активно підтримане прибічниками білоруської незалежності по всій країні, значна частина якої була у той час окупована Польщею.
З Гродна прислали прапор з Погонею і девізом «Тым, што пайшлі паміраць, каб жыла Бацькаўшчына». Військова рада БНР, яка виконувала функції міністерства оборони, направила до Слуцька військових фахівців. Незабаром при Слуцькій бригаді були створені добре організований військовий госпіталь і трибунал.
Слуцька Рада мала контакти з армією Булак-Балаховича і планувала координувати з нею свої дії.
21 листопада 1920 року Рада Случчини наказала всім воєнізованим формуванням і добровольцям згрупуватися в районі Семежева (в теперішній час Копильський район Мінської області Білорусі). 24 листопада 1920 року в Слуцьку пройшла демонстрація.
Бойові дії
27 листопада 1920 року почалися бої між білоруськими озброєними формуваннями і радянськими військами.
Слуцька бригада провела декілька успішних атак поблизу сіл Копиль, Цимковичи і Визна. Проти неї билася Омська дивізія Червоної армії. Білоруські загони отримували підтримку з боку місцевого населення, але їм не вистачало зброї і боєприпасів.
Бої йшли біля сіл Бистриці, Васильчиці, Верабейчиці, Дашкава, Василішки, Лютавичі, Мацкевичі, Садовичі, Морач. Слуцька бригада зайняла декілька сіл, залишених радянськими військами.
Розгортався активний антибільшовицький партизанський опір. До загонів повстанців приєднувалося все більше і більше людей. Заклику Слуцької ради переходити на її сторону послідувала частина солдатів Червоної Армії з числа селян, які не підтримували політику більшовиків. Більшовики були змушені кинути проти повстанців підрозділи, сформовані з латишів і китайців.
Сили були нерівні, і 31 грудня 1920 року Слуцька бригада з боями відійшла на польську теріторію, де була роззброєна поляками і розпущена.
Після цього деякі захисники Слуцька повернулися на територію Білорусі, де були репресовані більшовиками. Частина солдат Слуцької бригади продовжували озброєний опір Радянській владі у складі партизанської Зеленої армії до 1930-х років.
Сучасне сприйняття Слуцкого повстання
Після хвилі національного відродження в кінці 1980-х років, частиною білоруського суспільства дата 27 листопада відзначається як День Героїв. Офіційні власті Білорусі ігнорують історичне значення антибільшовицького повстання точно так, як і все, пов’язане з Білоруською Народною Республікою.