Валентин Маланюк

[Natali]

Народився в м. Проскурів (нині м. Хмельницький) у родині службовця. По закінченні навчання у Львівському університеті (1950) відразу обійняв посаду секретаря Львівського обкому ЛКСМУ. Від 1952 року впродовж 12 років працював в апараті Львівського обкому КПУ: інструктором, лектором, помічником секретаря обкому, завідувачем відділу науки і культури.

Перебуваючи на посаді секретаря Львівського обкому КПУ з ідеології, набув слави теоретика й борця з українським націоналізмом, самочинно призупинивши на території Львівської області рішення про обов'язкове введення української мови у вищих навчальних закладах.

В розріз з політикою тодішнього керівництва ЦК КПУ секретар львівського обкому Валентин Маланчук надрукував в Москві кілька статей, де боротьбу з націоналізмом розглядав як основне завдання компартії. Перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест різко відреагував на виступ Маланчука. Але просто зняти Маланчука з роботи Шелест не зміг, так як той здобув підтримку кремлівських ідеологів. Тому Шелест в 1967 році перевів Маланчука на посаду заступника міністра вищої та середньої спеціальної освіти УРСР, що в тодішніх умовах фактично означало зупинення партійної кар'єри. Офіційним ґрунтом до усунення Маланюка послугувала його груба поведінка з місцевою львівською науковою та творчою інтелігенцією.

Одразу після усунення Петра Шелеста з керівництва Компартією України і заміну його більш лояльним до Москви Володимиром Щербицьким, Маланчук 10 жовтня 1972 року на Пленумі ЦК КПУ був підвищений до посади секретаря ЦК КПУ з ідеології. Вже 11 жовтня на засіданні політбюро ЦК КПУ В.Маланчуку і В.Федорчуку доручено розробити і внести на розгляд політбюро ЦК КПУ практичні заходи з питань посилення боротьби проти націоналістичної діяльності та пропаганди на теренах УРСР.

Період перебування на посаді головного ідеолога ЦК КПУ отримав назву «епоха маланчукізму», що характеризувалася різким зростанням політичних репресій, жорстким ідеологічним пресингом на творчу інтелігенцію, нищівними руйнаціями в українській національній культурі. Тільки за перші півроку свого правління він зупинив в видавництвах та типографіях 600 версток приготованих до другу украінських книг. Маланчук став одним з ініціаторів розгортання кампанії по боротьбі з націонал-комунізмом, здійснення заходів, спрямованих на штучне звуження сфери вжитку української мови, дискримінацію Української автокефальної православної церкви, натхненником перманентних ідеологічних «чисток» у Спілці письменників України, академічних установах республіки.

У вересні 1973 року секретар ЦК КПУ В.Маланчук направив першому секретарю ЦК КПУ В.Щербицькому компрометуючі матеріали на завідувача відділом культури ЦК КПУ П.Федченка, якого звинуватив у потуранні «націоналістичним ідейно незрілим елементам».


 Того ж місяця Маланчук звернувся з листом до політбюро Компартії України «Про деякі питання роботи з творчою інтелігенцією республіки», в якому пропонував провести суттєві кадрові зміни у керівництві творчих спілок, громадських організацій, висунути на головні посади «ідейно зрілих» літераторів і митців, налагодити чітку систему марксистсько-ленінського навчання творчих працівників.


У квітні 1979 року звільнений від обов'язків секретаря ЦК КПУ. Останні роки працював завідувачем кафедри історії КПРС в Київському політехнічному інституті (нині Національний технічний університет Київський політехнічний інститут).

Помер 25 квітня 1984 року.

[Десятов Д.Л.]

Прочитав. Намагався знайти посилання на використанні джерела інформації.