Петро Юхимович Шелест
Думаю, не дивно, що я вирішила написати саме про цю постать, адже це був один із небагатьох радянських лідерів України, який розмовляв українською мовою і закликав «як найдорожчий скарб берегти прекрасну українську мову». Три десятиліття тому кожен українець знав, хто такий Петро Шелест. Нині про цю людину згадують рідко.
Перечитуючи різноманітні джерела й життєві ситуації Шелеста, він мені здався досить принциповим чоловіком. Наприклад, певний час в українських міністерствах було заборонено користуватися друкарськими машинками з неукраїнським шрифтом і на всі службові листи, навіть поза межі України, відповіді давалися лише українською мовою. Значним позитивом було те, що в республіці швидко збільшувалася кількість журналів, зокрема наукових і технічних, що видавалися українською. До 60 відсотків доходила кількість україномовних книг, що друкувалися в Україні.
Великі зусилля Шелест спрямовував і на розвиток економіки України. Адже він надто серйозно сприйняв передбачений радянською Конституцією принцип рівноправності всіх народів і ніяк не хотів визнати за росіянами роль «старшого брата», постійно наголошував, що СРСР є федеративним об’єднанням автономних республік! А після того, як група українських науковців довела Шелесту, що Україна в економічних стосунках із Москвою постійно отримує значно менше фондів, товарів і послуг, ніж сама вносить, український лідер став прибічником принципу паритету в економічних стосунках. Також Шелест намагався утримати в Україні частину валюти, що виручалася від продажу українських товарів. І до речі, закордонні фахівці, зокрема британський вчений Пітер Вайз, підтверджують той факт, що Україна вносила до радянського бюджету на 10 відсотків більше, ніж отримувала від нього. Економічні реформи Хрущова неможливо було згорнути одразу: ще кілька років вони приносили значний ефект. Наприклад, продовжувало потужно розвиватися житлове будівництво. У 1956–65 роках майже 18 мільйонів українців отримали квартири.
Однак, не все було так ідеально, як здається на перший погляд. Слід усвідомлювати, що українофільство Шелеста мало особливий, радянський, характер, було свого роду націонал-комунізмом. Він не бачив майбутнього України поза радянською системою, тому не дивно, що люди, які виступали проти радянської влади, викликали в нього справжню лють.
Саме при Шелесті відновлюється «полювання на відьом» у вигляді «українських буржуазних націоналістів». Країною прокотилося дві великих хвилі арештів дисидентів – у 1965-66 і 1970-72 роках. У тюрмах опинилося, за різними даними, від трьохсот до тисячі українських патріотів, серед яких цвіт української інтелігенції – В.Стус, І.Світличний, В.Чорновіл, брати Горині та інші.
Як не дивно, та жорсткість Шелеста у відстоюванні «чистоти партійної лінії» зазначають і його колеги по московському політбюро. Шелест, будучи затятим противником Заходу, відзначився у відстоюванні «завоювань соціалізму в межах соцтабору». Саме він очолив консервативне крило політбюро і відіграв далеко не останню роль в організації військової агресії до Чехословаччини. Для мене також виявилось цікавим, що будучи ставлеником Хрущова, активно підтримуючи його економічні реформи, Шелест у вирішальний момент на пленумі 1964 р. підтримав Брежнєва. Це було тим більше дивно, що Шелест ніколи не симпатизував Брежнєву, вважав його вискочкою!
Та незважаючи на все це, як партійний керівник, Шелест багато зробив для розвитку компартії. Компартія України стала «взірцевою» партією, відчула свою важливість і отримала впевненість у своїх силах. Звідси й автономістські настрої Шелеста – без підтримки українських комуністів навряд він так упевнено почувався б. До речі, за звільнення Шелеста проголосувало лише 3 із 25 перших секретарів українських обкомів. Вони розуміли, що падіння Шелеста стане невдачею для авторитету компартії України на союзному рівні. Так, зрештою, й сталося.
Падіння Петра Шелеста з олімпу почалося 19 травня 1972 р. перед черговим засіданням політбюро. Брежнєв несподівано заявив Шелесту:
«Ти працюєш першим секретарем ЦК КПУ вже близько 10 років. Напевно, тобі вже набридло і ти набрид усім. Претензій до роботи немає, але треба давати дорогу молодим».
Формальною підставою звільнення Шелеста було оголошено «переведення на роботу до Москви». З 25 травня 1972 р. Шелест став п’ятим чи шостим заступником голови Ради Міністрів СРСР. Однак він залишався членом політбюро і зберіг авторитет у ЦК КПРС.
Та невдовзі у квітні 1973 р. в журналі «Комуніст України» була надрукована явно замовна стаття «Про серйозні помилки однієї книги», де в типово радянському стилі дана розгромна рецензія на книгу П.Шелеста «Україно наша радянська». Шелест був звинувачений в «національній обмеженості» і «місництві». У своїй книзі він так писав про Україну:
«Спинимось коротенько на історичній минувшині України. Минуле, сучасне, майбутнє… Вдивіться в класичні обриси Софії Київської (ХІ-те ст.), вчитайтеся в письмові пам’ятки, вслухайтеся в українські народні думи, в сумні і ліричні українські пісні… і вони вам розкажуть про наших далеких предків – східних слов’ян, про їх мужність і відвагу, волелюбність і непокору, про їх походи до воріт Цареграда і про «матір городів руських» - древній Київ, від якого і бере свій початок могутня держава – Київська Русь, що стала колискою трьох братніх народів: українського, російського та білоруського. Висока культура Київської Русі… відігравала важливу роль в історії Західної Європи, Сходу і Візантії…"
Відверто кажучи, мене навіть обурило, що ж такого кримінального написав Шелест? Виявляється, перший секретар ЦК КПУ, комуніст із 42-річним стажем і трьома вищими освітами написав книгу «низького ідейно-теоретичного і фахового рівня». Тут «непомірно багато місця відводиться минулому України, її дожовтневій історії. Порушений принцип класово-партійного підходу».
І чого тільки не придумають люди із заздрощів та заради влади. Адже не дарма Петра Шелеста шанобливо називали "Директор України". Міцний господарник, він керував республікою протягом десяти років - з 1963 по 1972 рік і підняв економіку України до небувалих висот, залишивши позаду всі інші радянські республіки.
У цій людині в концентрованому вигляді були представлені всі національні риси - природна кмітливість, чіпкий розум, хитрість, спритність і практичність.
Він прожив 88 років і дотримав дане самому собі слово - пережити всіх своїх ворогів!